Згідно з Цивільним кодексом України, господарськими товариствами, визнаються підприємства, установи, організації, створені на підставі договору юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна і підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. До господарських товариств відносяться:

· акціонерні товариства;

· товариства з обмеженою відповідальністю;

· товариства з додатковою відповідальністю;

· повні товариства;

· командитні товариства.

Акціонерним товариством (АТ) називається товариство, статутний фонд якого поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості і яке відповідає по своїх зобов'язаннях тільки майном товариства. Акціонери відповідають по зобов'язаннях товариства тільки в межах акцій, що їм належать. Акціонерні товариства бувають двох видів:

відкрите (акції якого можуть розповсюджуватися методом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах) і закрите (акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися і продаватися на біржі).

Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) є товариство, статутний фонд якого поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх внесків.

Товариством з додатковою відповідальністю називається товариство, статутний фонд якого (аналогічно суспільству з обмеженою відповідальністю) поділений на частини, розмір яких визначений засновницькими документами. Проте учасники такого товариства відповідають по його боргах не тільки своїм внеском до статутного фонду, а (у разі потреби) і майном, що належить їм (у рівному для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника).

Повним товариством називається таке товариство, всі учасники якого займаються загальною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства всім своїм майном.

Командитним товариством є товариство, яке включає як учасників, які відповідають по зобов'язаннях суспільства всім своїм майном, так і учасників, відповідальність яких обмежується внеском в майно товариства (вкладників). Якщо в командитному товаристві беруть участь двоє або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність по боргах товариства.

Переважна більшість компаній малого бізнесу в світі - це товариства з обмеженою відповідальністю. Так в Великій Британії це Limited Liability Partnership (LLP), в Сполучених Штатах - Limited Liability Company (LLC). В країнах Британської Співдружності, а також Ірландії і на Кіпрі, назва ТОВ має на кінці приписку Ltd. Серед країн ЄС найбільша концентрація малих підприємств в Італії. Найбільш поширеною організаційно-правовою формою компанії, є "sоsieta' а responsabilita' limitata (S.r.l.) - це також товариство з обмеженою відповідальністю.

Найбільш поширеними організаційно-правовими формами господарської діяльності в сфері малого бізнесу в Німеччині є:

· Повне товариство (offene Handelsgesellschaft), в якому всі його учасники несуть повну і солідарну відповідальність перед кредиторами. Повне товариство не є юридичною особою, хоч і користується правами і пільгами останнього: може набувати майно, подавати позови до суду, виступати в ролі відповідача. Воно не зобов'язане публікувати свої рахунки і реєструватися.

Членами товариства можуть бути громадяни будь-якої держави, в т.ч. і юридичні особи (окрім тих, які є власниками або учасниками іншої фірми, в Німеччині, яка діє в тій же сфері, що і дане товариство). Розміри внесків і число членів не обмежуються.

· Командитне товариство (Kommanditgesellschaft (CоKG), за яким не признаються властивості юридичної особи. Воно не зобов'язане публікувати свою звітність. Відповідальність одного або декількох учасників такого товариства (вкладники) обмежена перед кредиторами розмірами внеску, а відповідальність інших засновників не обмежена (повністю відповідальні учасники).

На командитне товариство розповсюджуються положення, встановлені для повного товариства, якщо не вказано інше. Командитисти беруть участь в прибутках і збитках командитного суспільства, але не уповноважені його представляти (на відміну від повних товаришів), зазвичай вони не можуть приймати участі в правлінні, їх імена не можуть фігурувати в назві фірми.

· Існує форма, яка суміщає товариство з обмеженою відповідальністю і командитне товариство (GmbH Со.). Від командитного товариства ця форма відрізняється тим, що в ній жодна фізична особа не несе майнової відповідальності.

Малі підприємста, які діють сьогодні в Україні, - це в основному також товариства з обмеженою відповідальністю, або ТОВ. Реєстрація акціонерних товариств набагато складніше і недоцільна для організації малого бізнесу.

Основні законодавчі норми створення і функціонування підприємств в Україні регулюються Законами України:

"Цивільний кодекс України" із змінами від 07.07.2010р №435-15;

"Про господарські товариства" із змінами від 30.2004.2010р. №1576-12;

"Про підприємництво" із змінами від 19.06.2009р. №698-12.

В Великій Британіі LLP створюється на підставі Limited Liability Partnership Act 2000 и Limited Liability Partnerships Regulations 2001, а також окремих положень Companies Act 1985 , в Німеччині - на підставі рішення Торгівельного суду (Amtsgericht).

Державне регулювання діяльності малого підприємництва є системою економічного, правового, соціального і організаційного забезпечення державою середовища для ефективного стійкого розвитку малого підприємництва. Причому ця система базується на ряді принципів, початковим і загальним з яких є протекціонізм. Він, як показує практика, характерний для всіх країн розвиненої ринкової економіки. Наприклад, в США ще в 1953р. був прийнятий закон, по якому уряду наказано подавати підтримку підприємцям малого бізнесу, консультувати, допомагати і захищати їх інтереси з тим, щоб зберегти вільне конкурентне підприємництво.

На Україні цей принцип також знаходить своє віддзеркалення, але на жаль не в повному об'ємі. Прийнята програма "Про державну підтримку малого підприємництва на Україні" і утворений Державний комітет з підтримки і розвитку малого підприємництва.

Ще один принцип державного регулювання малого підприємництва - диференцированість підтримки: на державному рівні слід підтримувати не будь-яких підприємців, а дійсних суб'єктів малого підприємництва і лише тих з них, які беруть участь в реалізації державних програм або функціонують в регіонах із стійким бюджетним дефіцитом.

Тісно пов'язаний з попереднім принцип - мотиваційна спрямованість. На Україні, як ні де, потрібний могутній стимулюючий механізм залучення інвестицій в сферу не просто малого бізнесу, а саме малого підприємництва, яке здійснює інноваційне відтворення. Ясно, що держпідтримка повинна носити селективно - стимулюючий характер.

Наступний принцип - обумовленій гарантованості і відповідальності. Підтримка повинна здійснюватися на певних умовах, яка юридично закріплюються в договорах між державою і суб'єктами малого підприємництва з взаємною відповідальністю договірних сторін. Держава і підприємець зобов'язані виконувати визначені зобов'язання.

Черговий принцип - облік динамічності і суперечності процесу становлення шару малих підприємців. Власники малих підприємств перестають бути підприємцями, якщо припиняють організовувати інноваційні процеси у сфері виробництва або обміну, припиняють займатися ризиковою діяльністю і отримувати підприємницький дохід; підприємництво виключає рутинні методи господарювання, неконкурентне відтворення. Ці обставини важливо враховувати при відборі підприємницьких проектів для державної підтримки.

Таким чином, необхідний системний підхід до формування організаційно-господарського механізму малого підприємництва. Формуючи цей механізм і визначаючи напрями і інструменти державного регулювання і підтримки малого підприємництва, слід комплексно враховувати всі охарактеризовані вище принципи.

До елементів системи державного регулювання і підтримки розвитку малого підприємництва відносяться: правове забезпечення, фінансова підтримка, інформаційне забезпечення, техніко-технологічна підтримка, підготовка і підвищення кваліфікації підприємців, менеджерів і працівників, сприяння зовнішньоекономічній діяльності підприємців.

Розділ 2. Поняття, види і умови дійсності контрактів

2.1 Співвідношення поняття правочину і договору

Договір - одна з найбільш стародавніх правових конструкцій. Раніше договору в історії зобов'язального права виникали тільки делікти. Тенденція до підвищення ролі договору, яка характерна для всього сучасного цивільного права, почала з'являтися у все зростаючому об'ємі і в Україні. Пункт 1 ст. 626 ЦКУ розглядає договір як домовленість двох або більше сторін про встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Вказане визначення явно має на увазі договір-правочин (п. 2 ст. 202 ЦКУ).

Правочин - один з найбільш поширених видів юридичних фактів. У статті 202 ЦКУ визначається поняття правочину - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, правочин характеризують наступні признаки:

· правочин - це завжди вольовий акт, тобто дія осіб;

· це правомірні дії;

· правочин спеціально направлений на виникнення, припинення або зміну цивільних правовідносин;

· правочин породжує цивільні правовідносини, оскільки саме цивільним законом визначаються ті правові наслідки, які наступають в результаті здійснення правочину.

Договір служить ідеальною формою активності учасників цивільного обороту. Погляд, який існував в римському праві на договори, дозволив розглядати їх з трьох точок зору: як підстава виникнення правовідношення, як само правовідношення і як форму, яку відповідне правовідношення приймає.

Вказане багатозначне уявлення про договір з певними змінами практично реалізоване в ЦКУ. О. С. Іоффе, визнаючи договір угодою двох або декількох осіб про виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин, разом з тим відзначав: "Іноді під договором розуміється саме зобов'язання, яке виникає з такої угоди, а в деяких випадках цей термін позначає документ, який фіксує акт виникнення зобов'язання по волі його учасників".

Можна привести і інший приклад висловлюваних в літературі поглядів: "Договір як юридичний факт служить підставою виникнення договору як правовідношення або договірного правовідношення. Договір як юридичний факт і як правовідношення - це самостійні аспекти договору, різні сторони в його розвитку".

Таким чином, узагальнюючи вищесказане, можна зробити висновок про те, що договір в його першому значенні - підстава виникнення прав і обов'язків - складає ступінь класифікації юридичних фактів. Відповідно він повинен відповідати основоположним ознакам цих останніх (мається на увазі здатність породжувати права і обов'язки). З вказаної точки зору договір може бути поставлений в один ряд з односторонніми правочинами, з деліктами, адміністративними актами, юридичними вчинками і ін.

Договори відносяться до того різновиду юридичних фактів, який іменується правочинами, тобто є діями осіб, направлених на набуття, зміну і припинення цивільних прав і обов'язків (ст. 202 ЦКУ).

Серед інших правочинів договір виділяється тільки одною ознакою: він є дво- або багатобічний правочин, тобто угода двох або більше осіб. У цій якості договір протистоїть одностороннім правочинам, прикладами яких можуть бути емісія цінних паперів, довіреність, заповіт.

2.2 Види договорів (контрактів)