Класифікація договорів має не тільки теоретичне, але і важливе практичне значення. Так, виявлення загальних типових ознак договорів і відмінностей між ними полегшує для суб'єктів цивільного права правильний вибір виду договору, забезпечує його відповідність змісту регульованої діяльності. Крім того, класифікація договорів сприяє подальшому вдосконаленню і систематизації законодавства, служить цілям кращого вивчення договорів, як категорії цивільного права.

Класифікація договорів здійснюється по різних підставах, які обираються залежно від переслідуваних цілей.

1) Зокрема, залежно від моменту виникнення прав і зобов'язань у сторін договору розрізняють договори консенсусні і реальні.

Консенсусні договори -- це договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення угоди за всіма істотними умовами у формі, яку потребує закон. До них відносяться: купівля-продаж, наймання, доручення, комісія, спільна діяльність та ін.

Реальними називаються договори, в яких для виникнення прав і зобов'язань недостатньо угоди, а необхідна ще і передача речі (речей). Наприклад, договір позики вважається укладеним не з моменту, коли сторони домовилися про те, що гроші будуть надані в борг, а з моменту передачі їх позичальникові.

Практичне значення такого ділення полягає в тому, що в консенсусних договорах спор про виконання зобов'язань і відповідальності за їх невиконання виникає вже після досягнення сторонами угоди. Наприклад, можлива вимога про передачу купленої речі, про відповідальність за невиконання такого обов'язку і тому подібне.

Проте, як наголошувалося вище, для деяких договорів потрібне не тільки досягнення угоди, але ще і оформлення угоди належним чином, без чого договір не вважається укладеним. Наприклад, згідно ст. 657 ЦКУ, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку, іншої нерухомості, повинен бути обов'язково нотаріально засвідчений і підлягає державній реєстрації під загрозою недійсності такого договору.

2) Залежно від характеру розподілу прав і зобов'язань між учасниками угоди договори діляться на односторонні і взаємні або ж синалагматичні (у ст. 626 ЦКУ вони іменуються "двосторонніми" і "багатосторонніми").

У односторонньому договорі одна із сторін має тільки право, а інша - тільки обов'язки. Таким, наприклад, є договір позики, де у кредитора виникає лише право вимагати повернення боргу, а у позичальника - тільки обов'язок виконати вказану вимогу.

Взаємні (синалагматичні) договори завжди породжують права і обов'язки для кожного з учасників. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати продану річ, але має право вимагати сплати її ціни; у свою чергу покупець зобов'язаний сплатити вартість речі, але має право вимагати передачі йому купленій речі.

3) З урахуванням наявності або відсутності еквівалентності відносин договори підрозділяються на відшкодувальні і безвідплатні.

Таке ділення залежить від того, чи відповідає обов'язку однієї сторони договору щось зробити або передати, обов'язок іншої сторони надати зустрічне задоволення в грошовій або іншій матеріальній формі.

Якщо зустрічне задоволення є, це відшкодувальний договір.

Якщо одна із сторін договору виконує свої обов'язки, нічого не отримуючи взамін, то такий договір безвідплатний.

Таких договорів, де дії виконуються на відшкодувальних початках, в цивільному праві більшість. Вони встановлюються у вигляді загального правила (частина 5 ст. 626 ЦКУ). Це договори купівлі-продажу, найму, підряду та ін.

4) По ступеню юридичної завершеності розрізняють договори остаточні і попередні.

Переважне число договорів носить остаточний характер, оскільки безпосередньо з них виникають обов'язки по виконанню певних робіт, надання послуг, передачі майна та ін.

Попередній договір таких обов'язків безпосередньо сам не породжує. Він лише створює обов'язок після закінчення певного часу скласти передбачений їм новий договір (ст. 635 ЦКУ). Іншими словами, попередній договір - це угода про укладення договору в майбутньому. Як приклад попереднього договору можна назвати відомий у практиці минулих років договір запродажу житлового будинку.

ЦК України розмежовує попередній договір і договір про наміри. Договір про наміри (протокол про наміри), якщо в нім не виражена прямо воля сторін надати йому силу попереднього договору, не породжує цивільно-правових наслідків (частина 4 ст. 636 ЦКУ).

5) За змістом регульованої діяльності всі договори діляться на майнові і організаційні.

Майновими є договори, направлені на регулювання поведінки осіб щодо певного блага. Їх відмінною рисою служить спрямованість на отримання майна або блага, що досягається виконанням зобов'язання.

Специфікою організаційних договорів є те, що вони призначені створювати передумови, передбачити можливості для подальшої підприємницької або іншій діяльності. Під такою точкою зору организаційним договором може бути визнаний засновницький договір, яким створюється господарське товариство.

6) Залежно від значущості договору для задоволення приватних або суспільних інтересів розрізняють звичайні (приватноправові ) договори і договори публічні.

До публічних відносять договори, де одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок з продажу товарів, виконання робіт і надання послуг кожному, хто до них звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, енергопостачання, медичне, готельне обслуговування і ін.).

Режим публічних договорів є виключенням із загального правила, яке спирається на принцип свободи договорів (ст. 633 ЦКУ). Вказане виключення є одним з випадків дії публічного начала в цивільному праві. Режим публічних договорів прямо протилежний режиму "свободи договорів", що найповніше виражає приватноправові начала, які складають основу цивільного права.

7) З урахуванням значення договору для визначення кола повноправних учасників розрізняють основні договори і договори приєднання.

Основні договори є первинною підставою виникнення певних прав і обов'язків у учасників цивільних відносин.

Сенс договору приєднання полягає в тому, що його умови визначені одній із сторін договору у формулярах або в інших стандартних формах і можуть бути прийняті другою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому (ст. 634 ЦКУ). Це означає: "або погоджуєшся із усім, що я пропоную, або договору не буде". Тому, можливо, точнішою, ніж "приєднання", може вважатися термін "продиктований договір". Він дозволяє підкреслити обидві ознаки вказаних договорів: і те, що особа приєдналася до основного договору, не маючи можливості обговорювати його умови, і те, що вона вимушена була внаслідок якихось причин поступити саме таким чином.

Юридична практика, особливо у сфері господарської діяльності, досить широко використовує договори приєднання, що і зумовило введення такого виду договорів до ЦК України.

8) Залежно від суб'єкта, який набуває право за договором, розрізняють договори на користь кредитора і договори на користь третьої особи.

Договір на користь кредитора - це типовий цивільно-правовий договір, який заснований на врахуванні інтересів учасників майбутнього зобов'язання.

Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, встановленої або не встановленої в договорі (ст. 160 ГК України). Наприклад, таким є договір страхування життя і деякі інші цивільно-правові договори.

9) Залежно від цілей укладення розрізняють такі групи цивільно-правових договорів:

· договори про передачу майна у власність або для встановлення іншого речового права (купівля-продаж, постачання, контрактація, позика, міна, дарування, застава, постачання енергоресурсів і ін.);

· договори про передачу майна в тимчасове користування (майновий найм, оренда, житловий найм, побутовий прокат, безвідплатне користування майном, лізинг і ін.);

· договори про виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, договір на виконання проектних і розвідувальних робіт, договір на виконання аудиторських робіт);

· договори про передачу результатів творчій діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори про передачу науково технічної продукції і тому подібне);

· договори про надання послуг (перевезення, страхування, доручення, комісія, збереження, про посередницькі послуги, довічне утримання, кредитний договір і ін.);

· договори про спільну діяльність (засновницький договір, угоди про науково-технічну співпрацю).

При цьому слід звернути увагу на ту обставину, що пропонований перелік не є вичерпним, оскільки принцип свободи договору припускає можливість укладення будь-якого договору, прямо не забороненого законом.

10) Своєрідною є класифікація цивільно-правових договорів з врахуванням приналежності їх до певного типу або різновиду.

Так, договори купівлі-продажу і міни розрізняються як певні договірні типи; роздрібна купівля-продаж -- це різновид того договірного типу, який іменується купівлею-продажем; договір, по якому одна річ обмінюється на іншу з певною грошовою доплатою, є змішаним договором, який з'єднує в собі елементи двох договірних типів, - міни і купівлі-продажу.

2.3 Зміст зовнішньоторговельного контракту

В господарській діяльності малих підприємств, фізичних осіб-підприємців доводиться часто укладати договори або контракти купівлі-продажу. Як різновид письмового договору зовнішньоторговельний контракт купівлі-продажу має певну структуру і зміст, які розроблялися впродовж тривалого часу в ході розвитку і вдосконалення міжнародної комерційної практики, для забезпечення якої такий вид контракт і був створений.

В результаті зовнішньоторговельний контракт придбав певною мірою стандартний, уніфікований вигляд, в якому він застосовується і в даний час. З цієї ж причини, контрактом є достатньо традиційний, консервативний документ, який не слід "виправляти" і "спрощувати", якщо якесь формулювання здається надмірно "довгим" або застарілим.

Структура зовнішньоторговельного контракту, (як і будь-якого іншого письмового договору) є розташовані в певній послідовності один за одним і пронумеровані контрактні умови (положення), кожне їх яких є самостійним (окремим) розділом, який регулює конкретне питання, пов'язане з виконанням зовнішньоторговельної операції. Таких контрактних умов - розділів в тексті зовнішньоторговельного контракту зазвичай буває від 11 до 15.

Послідовність розташування контрактних умов в класичному варіанті повинна відповідати принципу "від загального до приватного", коли спочатку розглядаються умови, які містять загальні, початкові відомості і дані (що, скільки, якої якості, за якою ціною, на яких умовах/базисі/продається), а потім, умови, які відповідають на питання, як практично здійснити операцію (передача-приймання товару, умови платежу/розрахункові операції/, транспортні умови, штрафи і претензії, арбітраж/суд/та ін.).

Контрактні умови, перш за все підрозділяються на умови обов'язкові і додаткові, з яких найбільше значення мають перші.

Обов'язкові контрактні умови - це мінімально необхідний набір умов (положень), які регулюють найбільш важливі, принципові питання, пов'язані з виконанням правочину, і тому завжди обов'язково містяться в тексті контракту, оскільки відсутність (або неточний, некоректний виклад) хоч би одного з них приводить до того, що операція стає важко здійснимою, а іноді, нездійснимою взагалі.