В епоху принципату імператори, починаючи з Августа, дозволяють найбільш видатним юристам надавати офіційні консультації зі спірних правових питань та конкретних казусів - ніби-то від імені принцепса. Оригінальне обґрунтування розв'язання заплутаних цивільних спорів, що його давали імператорські юристи, надалі ставало обов'язковою вказівкою суддям щодо порядку застосування діючих законів. Такий своєрідний «симбіоз» принцепсів з юристами, з одного боку, зміцнював авторитет імператорської влади, а, з другого, підносив вплив у суспільстві самих правників. Другою характерною рисою римського приватного (і публічного) права, починаючи з І ст. н. е. стає визнання завойовниками деяких національних особливостей місцевого права. Так, у Греції дрібні суперечки між громадянами общини вирішувалися на основі місцевих законів. Те ж, до речі, стосується і кримінального права. В Римській державі були регіони, де, згідно місцевих звичаїв, ті чи інші злочини каралися тяжче, ніж в цілому по Імперії - наприклад, зумисне пошкодження чужої лози в регіонах виноробства, фальшування монети в районах срібних і золотих копалень тощо. Третя особливість римського приватного права періоду принципату - це початок запозичення римлянами цілих правових інститутів з правових систем інших народів. Так, у греків була запозичена іпотека, а також сінграфи і хірографи - боргові розписки. В 212 р. н. є. усе вільне населення імперії отримало права римського громадянства, тим самим було подолано колишню відмінність правового статусу квіритів, латинів і перегрінів. Це стало четвертою особливістю приватного права цієї історичної епохи.

За період домінату розвиток права стає виключною прерогативою абсолютних монархів-домінусів. Домінуси - живі боги, їм споруджуються за життя храми. Вони більше не потребують кваліфікованої допомоги юристів для зміцнення свого становища в суспільстві - тепер воно забезпечується зусиллями адміністративного апарату, а поважний юрист розглядається в якості своєрідної загрози авторитетові імператорському.

У 438 р.н.е. був опублікований т. зв. Кодекс Феодосія - офіційний збірник розпоряджень римських імператорів. Імператор Східної Римської імперії Юстиніан І (527-565) доручив своєму придворному юристу Требоніану очолити комісію (діяла в 529-534 pp.) по складанню всезагального Corpus Iuris Civilis, пізніше доповненому т. зв. новелами. Вважається, що саме з цього часу колишні ius civile та itis gentium склали єдину систему права з переважанням ius gentium. Тоді ж відбулася ревізія деяких правових інститутів. Йшла вона двома шляхами. По-перше, вносилися майже непомітні зміни у текст давніх оригінальних документів (як правило, вигідні імператора м). По-друге, з кількох десятків юристів ІІ-Ш ст. н. є., чиї праці вважалися офіційними джерелами права і носили обов'язковий характер, було залишено у попередній якості тільки п'ять юридичних авторитетів.

Тоді ж, у період домінату, колишня формальна рівність римських громадян перед законом змінилася офіційною нерівністю «honestiores» («благородних») та «humiliores» (простолюду). Бідняк зі статком, меншим за 50 золотих, не міг офіційно виступати звинувачувачем. Питання про попереднє ув'язнення вирішувалося у залежності від майнового стану звинуваченого. Те ж стосувалося і тілесних покарань. Колишня категорична заборона продажу у рабство вільного римського громадянина змінилася визнанням права на самопродаж у рабство.

3. Роль римського права в правових системах феодальних та буржуазних держав

Занепад рабовласницького ладу означав і занепад класичного римського права, як права рабовласницької формації. Римське приватне право ще продовжувало існувати і навіть розвиватися у Візантії. Що ж стосується варварських країн Західної і Центральної Європи, то після VI ст., коли король вестготів Аларіх II уклав для підвладного римо-галльського населення Lex Romana Wisigitorum (з певними запозиченнями з римського права), воно переживає період тривалого забуття.

З розвитком ремесла і торгівлі, включаючи міжнародну (стимулятором послужили хрестові походи), відроджується інтерес до римського права - спершу науковий, а згодом і практичний. Видатну роль у відродженні і популяризації класичного римського права відіграв Болонський університет. Починаючи з XI ст., у цьому навчальному закладі практикуються глоси - публічні зачитування і тлумачення (глосарій - з грецької, словник з перекладом і поясненням незрозумілих слів) джерел, передусім Корпуса Юстинїана. У другій половині XII ст. на зміну глосаторам прийшли коментатори, які більшу увагу приділяли тлумаченню глоса, ніж безпосередньо джерелам (своєрідне мистецтво ради мистецтва з елементами схоластики). Услід за Болонським університетом практикувати вивчення римського класичного права стали й інші європейські університети -Празький, паризька Сорбонна і т. д. Під впливом науковців застосовувати римське право починають і практики - в Німеччині цей процес розпочався уже в XII ст. і досягнув свого найвищого розвитку в XV-XVI ст. На відміну від суперечливих одна одній феодальних систем права - римське право як право суспільства товарного виробництва найбільше відповідало потребам ранньокапіталістичного розвитку та посиленню абсолютистської держави. Рецепції римського права в значній мірі сприяв його абстрактний характер. В Італії римське право набуло статус lex generalise його почали автоматично застосовувати у тих випадках, коли правові норми місцевого права не задовільняли нові вимоги ранньокапіталістичного виробництва і товарного обороту. Велике значення рецептоване римське право мало в Іспанії, Станції і, особливо, в Німеччині (в останній країні воно оновилося спільними зусиллями глосаторів, коментаторів та учених-юристів і під назвою «сучасного римського права» діяло аж до прийняття Німецького цивільного укладення 1 січня 1900 p.). Підраховано, наприклад, що уже в «Швабському зерцалі» (збірнику права 1275 р.) міститься близько 150 прямих запозичень з римського права. У XVI-XVII ст. суди цієї країни безпосередньо застосовують кодифікацію Юстиніана, знання римського права стає обов'язковою умовою для претендентів на суддівську посаду будь-якого рівня. Такий успіх, здавалось би, навіки забутої правової системи, пояснювався в Німеччині і у Європі в цілому двома основними причинами. Перша: нові форми виробництва, нові відносини виробників, нові об'єми та форми товарного обороту вимагали, як уже вказувалося, І нового законодавчого врегулювання. Рецепція римського права дозволяла здійснювати реформу феодальних правових систем шляхом запозичень, котрі негайно проходили перевірку практикою. Друга: інтереси абсолютистських монархічних режимів потребували якнайшвидшого подолання партикуляризму феодального права (тобто, одночасної дії усіх правових норм для різних груп населення: окремо - дворян, окремо - міщан і т. д. та місцевого законодавства в різних областях феодальної держави). І тут авторитет світової імперії, якою понад тисячоліття був Рим, дозволяв абсолютним монархам з найменшими затратами нав'язувати населенню своїх національних держав єдині правові системи, базовані на давньому римському приватному праві. Римське ж публічне право з певних причин, які тут не становлять інтересу, значного поширення не отримало.

Вплив римського приватного права прослідковувався у Цивільному кодексі Наполеона 1804 р., в російських цивільних Укладеннях 1903 та 1905 pp., інших кодифікаціях нового і новітнього часу.

4. Значення римського приватного права на сучасному етапі

Вивчення іноземного законодавства неможливе без знання римського приватного права, його рецепції та запозичень. Те ж стосується і міжнародного права.

Удосконалення сучасного українського цивільного законодавства перехідної епохи (від тоталітарного соціалізму до ринкової економіки) вимагає своєрідних рецепцій і запозичень.

Володіння юридичною термінологією (необхідне не тільки для науковця, але й для юриста-практика) неможливе без засвоєння історії її виникнення.

Чіткість юридичних визначень і формулювань, досконала юридична техніка давніх римських юристів та здійснених ними кодифікацій (особливо це стосується вчення про позови) мають неоцінене значення для становлення юриста та підвищення його наукової і практичної кваліфікації.

Римське приватне право мало величезний вплив на розвиток світової культури (у широкому і вузькоправовому розумінні). Окремі положення римського приватного права стали крилатими, це юридичні презумпції, що не вимагають доказів. Як приклад, приведемо: Is fecit cui prodest - Зробив той, кому вигідно, Audiantr et altera pars - Слід вислухати й іншу сторону, Nemo debet bis риніті uno delicto - Ніхто не може бути двічі покараний за одне й теж порушення тощо.

приватне римське право

Список літератури

1. Новицкий И. Б. Основы римского гражданского права. 3-е изд.- М., 1992.

2. Подопригора А. А. Основы римского гражданского права.- К., 1994.

3. Тищик Б. Й, Орач Є. М. Основи римського приватного права. - Львів, 1994.

4. Тищик Б. Й. Історія держави і права країи Стародавнього світу. Навчальний посібник у двох томах. Том другий. Історія держави і права Стародавнього Риму. - Львів, 1999.

5. Історія Стародавнього світу / За ред. Ю. С. Крушкол. - К., 1986.