На основі своїх спостережень відзначали, що в перехідний період «все минуще, віра і моральність відкинуті або розуміються кожним по-своєму». У речах, менш піднесених, спостерігається «нездатність переконати і витиснути: серце б'ється слави від сили одну годину, книга старіє через день, письменники вбивають себе в надії привернути увагу, але марно - ніхто не почує навіть їх останнього подиху» [Шатобріан Ф. Замогильні записи с.579].

При такому «розташуванні умов», приходить до висновку автор природно, що люди «не бачать іншого засобу зворушити, окрім як живописати сцени страти і торжество пороку». Вони забувають, що справжні «сльози - ті, що рятує прекрасне поезія, ті, де захоплення змішано з болем» [Шатобріан Ф. Указ.соч. с. 582]

Перебуваючи в сум'ятті у перехідний період, багато хто з колишніх, вельми свідомих членів суспільства шукають собі душевної втіхи і заспокоєння у вірі в загробне життя, віддаються в безлічі своєму нездійсненних ілюзій, впадають у спробах виходу з життєвого глухого кута в усі можливі пороки.

При цьому вони найчастіше зовсім не помічають, як образно живописав ще Шатобріан, що «ми оточені монархами», які лише уявляють себе монархами, міністрами, які вважають себе міністрами, депутатами, які беруть свої промови всерйоз, хозяївами, які, володіючи станом вранці, вважають, що будуть володіти ним і ввечері. «Приватні інтереси, честолюбні помисли приховують від черні серйозність моменту. Як би не здавалися важливі нагальні хлопати, вони не більш ніж пульсація над безодню - суєті на поверхні вод не зменшити їх глибини. Невідмовляючись від дрібних нікчемних лотерей, рід людський грає по крупному: королі ще не випустили карти з рук, але гру вони ведуть від імені народів» [Шатобріан Ф. Указ.соч. с. 582] Перехідний тип держави і права крім названих особливостей відрізняється, як правило, домінуванням у системі поділу державної влади виконавчо-розпорядливість влади. Обумовлюється це як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами. Серед об'єктивних чинників виділяються перш за все природа і характер виконавчо-розпорядчого «або просто виконавчої» влади, а саме, її мобільність, оперативність, дієвість, здатність до швидкої концентрації та ефективного використання матеріальних, духовних, фінансових та інших коштів.

Серед суб'єктивних факторів важливе значення мають економічні, політичні й інші інтереси окремих груп, людей або конкретних осіб, що надають вирішальний вплив на виконавчу владу, а також професійні та особисті якості людей-безпосередніх носіїв виконавчої влади.

2. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ДЕРЖАВИ ПЕРЕХІДНОГО ТИПУ

2.1 Теоретичний аспект типології держав

Перехідний період у розвитку будь-якої країни - це особливий етап еволюції не тільки держави і права, а й самого суспільства, на базі якого вони виникають і розвиваються, а також економіки, політичного і соціального життя, ідеології. Процес переходу від одного типу держави і права до іншого вже в силу цього є досить складним, багатогранним і досить суперечливим процесом, що відбувається у сфері як державно-правової, так і суспільно-політичного життя.

Перебуваючи центрі даного процесу і чинячи на нього, як правило, величезний вплив, держава в даний період вирішує дві взаємозв'язані між собою і доповнюють один одного комплексні завдання або, точніше, групи завдань. Одна з них пов'язана з реорганізацією самого державного механізму-зміною його сутності, змісту, форм організації, методів діяльності, структури. Інша ж група завдань стосується зміни суспільства, реформування економіки, встановлення нових орієнтирів у внутрішній і зовнішній політиці, формування нової офіційної ідеології.

У прямій залежності від характеру і видів, які стоять у перехідний період перед державою завдань знаходяться і основні напрями його діяльності.

Природно, що економічний і соціально-політичний зміст завдань та основних напрямів діяльності окремої держави обумовлюється цілим рядом об'єктивних і суб'єктивних факторів. Величезне значення серед них має тимчасовий, точніше, історичний фактор.

Суть його полягає в тому, що, незважаючи на загальну назву «перехідний стан» і багато загальні признаки і риси, властиві будь-якому перехідному типу держави і права, конкретне їх утримання.

Цілком зрозуміло в зв'язку з цим, що на сучасному етапі розвитку міжнародної спільноти основні напрямки діяльності і завдання, які вирішуються, наприклад, державою перехідного типу в країнах Африки, Азії чи Латинської Америки, будуть значно відрізнятися від основних напрямків діяльності і завдань, Розв'язуваних такого ж типу державами в країнах Східної та Центральної Європи.

Аналогічно йде справа і з державами, які існували в різні історичні епохи. «Технологія» та форми їх переходу з одного «типового» стану в інший, безсумнівно, виявлялися як зовні схожі, одно порядкові феномени, а конкретний зміст основних напрямів їх діяльності та розв'язуваних ними завдань було далеко не однаковим. Отже, при вивченні держави перехідного типу, а також основних напрямів його діяльності і розв'язуваних їм завдань вельми важливо виходити не тільки і навіть не стільки з них общеродових ознак і рис, властивих кожній державі економічних, соціально-політичних та інших особливостей.

Загальна концепція держави перехідного типу, його общеродові ознаки і риси визначають лише загальні орієнтири та напрямки дослідження даної тематики, дозволяють виявити загальні закономірності виникнення і розвитку «перехідних» держав, досліджувати кожний перехідний стан держави на тлі інших аналогічних йому держав. Що ж стосується сутності і змісту кожної конкретної «перехідної» держави, основних напрямів його діяльності і розв'язуваних їм завдань, то вони визначаються в кожному випадку, виходячи з особливостей конкретного суспільства, економічного і технологічного рівня його розвитку.

На питання про основні напрямки діяльності та характер завдань, розв'язуваних даними державами на сучасному етапі, ні в юридичній, ні в іншій науковій літературі немає однозначної відповіді. Це обумовлено різними підходами до визначення місця і ролі держави в перехідний період, а також різними політичними і ідеологічними переконаннями. Західні автори виділяють чотири підходи і погляди.

Перший: Держава-це «все що охоплює» і «усюди проникаючий» феномен. Таке трактування держави перехідного типу асоціюється з тоталітарною державою і, природно, не має ніякої перспективи.

Другий: Перехідна держава, будучи «тотальною корумпованою державою, покликане виражати волю і захищати волю і захищати інтереси правлячої корумпованою еліти. Численні приклади існування держави демонструють країни «третього світу» і частково нові, перехідні від соціалізму до капіталізму держави.

Третій:У перехідний період розвитку суспільства формується і функціонує ліберальна держава, основні напрямки діяльності якого і завдання зводяться виключно до «забезпечення суспільства лише всім самим необхідним».

Цей період на заході є найпоширенішим і в політико-ідеологічному плані вважається одним з найперспективніших при переході від планової, централізованої економіки до ринкової, децентралізованої економіки, від соціалізму до капіталізму.

За допомогою ідей лібералізму в даний час стали активно виправдовувати, часом руйнівно позначаються на економічній, соціальній та державної структурах відносини, а й стимулювати виникнення нових, антологічних за своїм характером суспільних відносин.

Основним цільовим призначенням держави і «предметом законодавства», освічував І. Бентам, «повинно бути суспільне благо»: «Загальна користь повинна бути основою всякого міркування в галузі законодавства». Вся проблема, однак, полягає в тому, пояснював автор, щоб визначити, в чому полягає благо даного суспільства», і ціле мистецтво полягає в тому, щоб «знайти кошти для здійснення цього блага» [Бентам І. Принципи законодавства, с.556]

Будучи виражений «у загальній і невизначеній формі», продовжував І. Бентам, принцип користі чи загального блага всього суспільства дуже рідко оскаржується, бо на нього дивляться як «на деякого роду загальне місце моралі і політики». Але це одностайна згода-лише позорна. З цим принципом не завжди пов'язують однакові ідеї. Йому завжди надають одне і те ж значення. Він не служить джерелом певної системи міркування-послідовною і єдино образною [Бентам І. Принципи законодавства, с.557]

Для того, щоб принцип користі і суспільного блага, робив висновок мислитель, придбав ту силу, яку він повинен мати, іншими словами, щоб зробити з нього основу загальної теорії, треба виконати три умови. І нарешті, «знайти метод моральної арифметики, за допомогою якої можна було б прийти до одноманітним результатам» [Бентам І. Указ.тв. с. 556 ]

Ці ж умови поряд з багатьма іншими потрібно виконати також, щоб спільне завдання захисту принципу користі і загального блага, що стоїть перед державою, що розглядаються у всій його багатогранної діяльності ідей, стала більш предметної і відчутної.

Четвертий підхід до визначення місця і ролі держави в перехідний період: Замість який йде з політичної арени соціалістичного, а точніше псевдосоціалістичний, держави створюється і функціонує соціал-демократична держава.

Дана теорія нерозривно пов'язана з такими спорідненими їй теоріями, як доктрина «держави загального благоденства», «соціальної держави», концепція «народного капіталізму» і ряд інших їй подібних історій. Як виявляється досвід ряду високорозвинених у промисловому відношенні країн, де ці теорії, за твердженням їх прихильників і послідовників, успішно пройшли апробацію їх прихильників і послідовників, успішно пройшли апробацію, вони опинилися в основі своїй не чим іншим, як чисто пропагандистськими, політичними доктринами. Основний їхній зміст зводилося до обґрунтування переваги та правомірності існування капіталістичної держави в порівнянні з усіма іншими державами. У цьому сенсі всі ці доктрини нічим не відрізняються від колишньої радянської доктрини «загальнонародної держави».

У рамках цих моделей держава перш за все здійснює всю ту діяльність, яка пов'язана з переходом від централізованої планової економіки до децентралізованої ринкової економіки, зі створенням різних форм власності та умов для «добросовісної» конкуренції. Але разом з тим воно не залишається байдужим до різноманітних процесів, які відбуваються не тільки в економічній, а й у всіх інших сферах життя суспільства.[Спиридонов Л.И. Теория государства и права. с. 347]

Органічне поєднання рішення реформаторських завдань і здійснення відповідних напрямів діяльності держави з традиційними для будь-якої держави завданнями і напрямами діяльності має принципове значення.

Ключовим критерієм оцінки корисності і прогресивної всякого роду реформістських (еволюційних) і революційних перетворень, здійснюваних державою в перехідний період, є благотворний вплив їх на подальший розвиток економіки, науки, культури, створення і вдосконалення нових технологій, посилення гарантій прав і свобод громадян, підвищення їх матеріального і духовного добробуту.

Якщо ж цього не відбувається в процесі проведених революційних перетворень та реформ, то для суспільства вони, незалежно від того, з якими благами цілями та намірами проводяться, втрачають будь-який сенс. Більш того, якщо вони погіршують становище в країні, ведуть до падіння промислового і сільськогосподарського виробництва, знижують життєвий рівень населення, руйнують вікові звичаї і традиції, дезорганізують суспільство і саму державу, ставлять їх в економічну, фінансову та іншу залежність від інших держав, то їх не можна вважати корисними для даного суспільства і держави навіть в тому випадку, якщо такого роду реформи проводяться під гаслами демократичного, прогресивного і їм подібного перетворення або створення ідеального державного і суспільного ладу в майбутньому.