РЕФЕРАТ

на тему: «Основні чинники сучасного регіонального розвитку»

ЗМІСТ

Вступ

1. Територіальні чинники регіонального розвитку

2. Чинники формування політичних та геополітичних пріоритетів розвитку регіонів України

3. Транскордонне співробітництво

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Питання розвитку і взаємодії регіонів, взаємовідносин регіональних і центральних органів влади є надзвичайно актуальними для України. Адже відсутність обґрунтованої політики регіонального розвитку держави на попередньому етапі призвела не лише до зростання диспропорцій та загострення економічних і соціальних проблем, але й до суттєвої економічної й суспільно-політичної дезінтеграції держави.

Зміцнення державності України вимагає створення єдиного господарського комплексу з ефективним використанням місцевих ресурсів, переваг територіального поділу праці та запобігання ускладнень на політичному, економічному, міжетнічному підґрунті, що повинна забезпечити регіональна політика як складова загальнодержавної політики. Визначення короткострокових і стратегічних завдань політики регіонального розвитку, прийняття ефективних рішень з питань його регулювання потребує аналізу стану та тенденцій економічного і соціального розвитку регіонів.

Динаміка економічного розвитку регіонів протягом останніх 14 років визначалася станом та тенденціями макроекономічних процесів у країні, зокрема тривалим періодом економічного спаду, труднощами ринкових трансформаційних процесів, кардинальною зміною відносин власності, трансформаціями системи державного управління тощо.

Державна регіональна політика покликана забезпечити трансформацію регіональних господарських структур в рамках структурних змін в економіці держави головним чином за допомогою економічних механізмів. Останні повинні бути спрямовані на створення сприятливих умов для широкого розвитку підприємництва, більш активне управління інвестиційними та інноваційними процесами, створення передумов для формування регіональних ринків й розбудови ринкової інфраструктури.

1. Територіальні чинники регіонального розвитку

Важливим для розробки політики розвитку регіону є врахування територіальних чинників, які за правильного підходу здатні стимулювати економічне зростання як всередині країни, так і на міжнародному рівні. Можна виділити такі основні чинники, характерні для регіонального розвитку як в масштабах країни, так і світу загалом, а саме: географічна нерівномірність, кругова причинність та ефект сусідства.

Добробут громадян конкретної країни значною мірою залежить від географічних чинників. У найближчі кілька десятиліть середній американець буде заробляти у 100 разів більше, ніж середній зімбабвієць, а тривалість життя першого буде на 30 років довшою. Ці диспропорції у доходах та рівні життя є наслідком такої особливості економічного розвитку як територіальна нерівномірність. Не можливо домогтися процвітання скрізь і одночасно. Це твердження є справедливим для всіх географічних масштабів - місцевого, національного, світового. Як правило, міста швидко вириваються вперед, залишивши позаду сільську місцевість. В одних районах рівень життя підвищується, в інших - знижується. Деякі країни щороку нарощують темпи росту ВВП, а інші - втрачають те, чого здобули за попередні кілька поколінь.

Очевидно, що місце проживання має значення на всіх стадіях розвитку людини. Але у багатій країні його значення для рівня добробуту громадянина має набагато менше значення, ніж у бідній.

Згідно оцінок експертів, що базуються на основі аналізів результатів більше сотні досліджень рівня життя у всьому світі, середній рівень споживання домогосподарств у найбільш заможних районах країн, що розвиваються (Болгарія, Бразилія, Гана, Індонезія, Марокко, Шрі-Ланка), майже на 75% вищий, ніж в аналогічних домогосподарствах в менш економічно розвинених районах. В таких розвинених країнах, як США, Канада і Японія різниця складає менше 25%. І навпаки, по мірі росту добробуту країни зростає значення місце розташування для виробництва. У Гані, Польщі та Новій Зеландії - трьох сусідніх за розміру країнах, площею близько 250 тис. км. кв. кожна, спостерігаються різкі відмінності у показнику валового національного доходу на душу населення - 600, 9 000 і 27 000 дол. США відповідно. На 5% території країни з найвищою економічною щільністю виробляється близько 27% ВВП в Гані, 31% у Польщі, і 39% - у Новій Зеландії. Іншими словами, по мірі економічного розвитку країни місце розташування має менше значення для громадян, і більше - для компаній. Відповідно, розвиток забезпечує певну територію можливістю використовувати економічні переваги від зростаючої концентрації виробництва і отримувати соціальні переваги від вирівнювання рівня споживання. Таким чином, економічний розвиток створює умови для подальшого процвітання - виникає так зване "благотворне коло".

Ще одне загальне спостереження: особливе значення має сусідство. Околиці процвітаючого великого міста рідко нидіють у злиднях. Якщо одна провінція досягала економічних успіхів, то рано чи пізно її процвітання пошириться і на її сусідів. А у країн-сусідів спільними бувають не лише кордони, але й економічні долі. Сьогодні Північна Америка, Західна Європа і Східна Азія - це регіони із процвітаючою економікою, однак економічних розвиток країн, які до них входять, не був синхронним. Аналогічно і всередині країн одні регіони розвивалися швидше за інші, а міста - швидше, ніж села. Досить рідко враховується той факт, що сусіди процвітаючих регіонів, країн завжди отримують від цього певну вигоду. Процвітання призводить до "перенасичення" економіки; в результаті цього відбувається "перелив" (spillover) економічної активності, але лише в ті райони, які тісно пов'язані із процвітаючими зонами. Проте "переливатися" можуть не лише позитивні, а й негативні феномени: бідність, нестабільність, конфлікти. Іншими словами, для процвітаючих територій сусідство одна з одною є благом, а для бідних - прокляттям.

Зазначеним трьом властивостям економічного розвитку: географічній нерівності, кругової причинності та ефекту сусідства - не завжди приділяється достатня увага. Водночас, їх варто було б враховувати, оскільки вони мають фундаментальні наслідки для державної політики.

Географічна нерівномірність означає, що держава, як правило, не здатна одночасно заохочувати розвиток економіки і забезпечити рівномірний розподіл виробництва в країні, іншими словами - рівномірний розвиток регіонів.

Кругова причинність може сприяти забезпеченню поступального розвитку, поєднати зростаючу концентрацію економічного виробництва та вирівнювання рівня життя у різних районах. Забезпечити ці два процеси здатні ринкові чинники інтеграції, міграція і спеціалізація у поєднанні із продуманою політикою.

Ефект сусідства виникає, якщо при розробці державної регіональної політики максимально стимулювати економічну інтеграцію між територіальними одиницями (регіонами, районами тощо.) країни. В результаті дії таких чинників як нерівномірність розвитку і замкнутість, відстаючим територіям складніше доганяти лідерів розвитку. Але ефект "переливу" сприяє подоланню такого відставання.

Економічна інтеграція - ефективний і найбільш реальний спосіб для отримання безпосередньої вигоди від концентрації виробництва і довгострокової вигоди від вирівнювання рівня життя громадян на всій території країни.

Реалізація на практиці принципу економічної інтеграції вимагає певних ринкових механізмів і заходів державної політики, які найкраще сприяють концентрації економічної діяльності і вирівнюванню рівня життя між різними регіонами. Слід також визнати, що ринкові чинники можуть бути сильними або слабкими в залежності від економіко-географічної специфіки території.

Географічні перетворення, необхідні для економічного розвитку, можуть бути охарактеризовані трьома вимірами: щільністю, відстанню і неоднорідністю.

Щільність відіграє найважливішу роль на місцевому рівні, для якого характерні невеликі відстані і незначні культурні і політичні відмінності. Завдання, яке слід вирішити, полягає у досягненні потрібної щільності, використовуючи ринкові механізми для заохочення концентрації виробництва і сприяння вирівнюванню рівня життя у селах, великих і малих містах. Однак, важливе значення можуть мати і відстані, оскільки швидка урбанізація призводить до скупчення та багатомаїття, проявом яких у містах стають гето і нетрі.

Відстань до місць концентрації економічної діяльності має найбільше значення на національному рівні. При цьому головним виміром є відстань між районами концентрації економічної активності та відстаючими в економічному плані територіями. Тому одним з основних завдань для налагодження економічного розвитку є скорочення відстані для компаній і працівників, що відділяє їх від місць концентрації економічної активності. В якості основних механізмів вступають мобільність робочої сили і скорочення транспортних затрат за рахунок інвестицій у розвиток інфраструктури.

Неоднорідність найяскравіше проявляє себе на міжнародному рівні, оскільки на місцевому і національному рівнях відмінності у мові, грошовому обігу та культурі є, як правило, не дуже значними, хоча крупні каїни (такі як Індія, Нігерія), можуть бути географічно неоднорідними під впливом релігійних, етнічних або мовних чинників.

Її проявом на цьому рівні є те, що економічне виробництво сконцентроване у кількох регіонах світу - Північній Америці, Північно-Східній Азії та Західній Європі, вони ж є найбільш інтегрованими.

Інші регіони, навпаки, є роз'єднаними. І хоча відстань на міжнародному рівні має певне значення з точки зору доступу до світових ринків, роз'єднаність, пов'язана із непроникністю кордонів, різними валютами і нормативно-правовими базами, являє собою більш серйозну перепону, ніж відстань.

Сусідство із великою країною, економіка якої динамічно розвивається, може допомогти малим країнам, особливо у регіонах, віддалених від світових ринків. Країнам Центральної Африки і Центральної Азії інтеграція у світову економіку дається найважче.

Проте потенційна проблема на кожному з цих рівняв одна і та ж - люди живуть в одному місці, а промисловість розташована в іншому. Території приваблюють виробництво і людей по-різному, і цими відмінностями визначаються географічні диспропорції у доходах. Процес розвитку в окремих регіонах, країнах і у всьому світі має хвилеподібний характер, а ландшафт, сформований в його результаті, виявляється нерівним: в одних районах - процвітання, а в інших - бідність.

По мірі розвитку країн зростає концентрація їх населення та економічної діяльності. Проте темпи цих процесів різні і залежить від географічного масштабу території. Найшвидше концентрація населення та виробництва відбувається на місцевому рівні, найповільніше - на міжнародному.

Найбільш оптимальним показником економічної концентрації на місцевому рівні можна вважати темпи урбанізації - зростання щільності населення і економічної діяльності у великих і малих містах. Цей процес значною мірою завершується після досягнення країнами рівня доходів близько 3500 дол. США на душу населення, що приблизно відповідає переходу у категорію країн із середнім рівнем доходу. Сучасні темпи урбанізації не відрізняються від тих, які спостерігалися у сучасних розвинених країнах, коли вони проходили аналогічний етап свого розвитку. Це означає, що всі країни провинні пройти етап швидкого росту міст у той період, коли рівень доходів у них все ще низький, а інститути перебувають на стадії зародження.