На національному рівні більш стабільними є темпи концентрації. На цьому рівні її краще вимірювати через показники розвитку територій - ріст промислового потенціалу і населення у провідних районах. Цей процес переважно закінчується після досягнення країною рівня доходів близько 10 000 - 11 000 дол. США на душу населення, що приблизно відповідає переходу у категорію країн з високим рівнем доходу. Про це свідчить досвід успішно розвинених країн. Це означає, що країнам, які розвиваються, слід очікувати росту територіальних диспропорцій в рівні доходів і об'ємах промисловості в той період, коли інфраструктура та інститути ще не достатньо розвинені.

2. Чинники формування політичних та геополітичних пріоритетів розвитку регіонів України

Виборчі перегони 2004-2006 рр. в Україні унаочнили реальну небезпеку для цілісності країни через різнополюсність у політичних і геополітичних пріоритетах регіональних політичних та економічних еліт. Події у Сєверодонецьку та результати виборів до Верховної Ради України1 стали своєрідною «легалізацією» процесів, що «визрівали» у східних та західних регіонах України десятиріччями.

З огляду на це цілком природно виглядають, з одного боку, стурбованість гаранта цілісності держави Президента України різновекторністю політичних та геополітичних уподобань в регіонах за віссю «Схід-Захід», що червоною стрічкою проходить у більшості його публічних виступів, та, з іншого боку, той факт, що теми єдності країни, національної консолідації та самоідентифікації стали наразі постійними для масс-медіа.

Зрозуміло, що вироблення ефективної державної політики гальмування та протидії відцентровим процесам у державі потребує від можновладців ретельного аналізу ситуації, виявлення при-чинно-наслідкових зв'язків у перебігу подій та, зрештою, усвідомленого вибору концептуальних засад та моделей державної політики подальшого безкризового розвитку країни й її регіонів.

На формування політичних і геополітичних пріоритетів представників регіональних еліт впливають суб'єктивні (приміром, політичні уподобання та симпатії, освіта, культурні стандарти та стереотипи тощо) та об'єктивні чинники. Серед об'єктивних чинників необхідно виділити:

- загальні політичні, економічні та соціокультурні тенденції у державі, загалом, та у регіонах, зокрема;

- світові політичні й економічні фактори (наприклад, ціни на енергоносії);

- стан вітчизняного політикуму й адекватність діяльності політиків проблемам, що постали перед суспільством;

- державну політику України й інших прикордонних з нею країн щодо регіонів.

У межах дослідження розглядаються лише об'єктивні чинники впливу на формування політичних і геополітичних пріоритетів регіональних політичних та економічних еліт, котрі класифіковані автором на внутрішні, що продукуються під впливом внутршніх тенденцій і властивостей розвитку регіонів, та на зовнішні, які детермінуються процесами, що відбуваються у зовнішньому (щодо регіонів) середовищі, - на національному та міжнародному рівнях (політика інших держав щодо регіонів України).

До внутрішніх об'єктивних чинників формування політичних і геополітичних пріоритетів регіональних слід віднести:

- зміну тенденцій в електоральних уподобаннях (очікувань) у регіонах щодо курсу ліберальних реформ у бік їх несприйняття;

- зростаючі «хвилі» проблем у регіонах, які накопичуються та взаємопосилюються;

- зміну політичних принципів «рекрутування» регіональних політичних еліт (йдеться про вибори за партійними списками);

- історично обумовлені соціокультурні розбіжності півден-но-східних та західних регіонів України;

- розбіжності в економічному розвитку регіонів Сходу та Заходу;

- прояви «енергетичної кризи»;

- неусвідомлення, як національною, так і регіональними елі-тами особливостей політики та управління у перехідний період. До зовнішніх об'єктивних чинників формування політичних та геополітичних пріоритетів регіональних еліт відносяться:

- державна регіональна політика;

- адміністративна реформа;

- політика ЄС та Росії щодо України й її прикордонних регіонів. При формуванні засад можливої стратегії збереження державної цілісності, необхідно виходити з таких міркувань.

Перше. Проблеми породжують нові можливості. Саме тому зволікання із розв'язанням протиріч створює одночасно й стимул для економічної діяльності, мобілізації активності кращих інтелектуалів краю з метою пошуку ршень нової якості, зменшення дистанції між народом владою, а також стимулює послаблення стратифікаційних бар'єрів задля прискорення ротації еліт.

Друге. За умов глибокої трансформації формування очікувань населення має здійснюватись з позицій майбутнього, а не минулого.

Оскільки Україна знаходиться у стані біфуркації, то пошук нового атрактору, здатного забезпечить її цілісність та якісний прорив у майбутнє не може відбуватися під впливом інерцій минулого (наприклад, шляхом екстраполяції очікування населення із минулого в майбутнє). Крім того, неефективною стратегією формування майбутнього є також й запозичення аналогів. Механічне перенесення досвіду стійких систем на систему у стані біфуркації, щонайкраще приречує останню на роль системи наздогоняючої.

Таким чином, пошук ідей, які визначатимуть наше нове місце, роль та шляхи подальшого розвитку, має відбуватися у площині аналізу принципових протиріч та проблем країн - світових лідерів.

Третє. Слід більше розраховувати на власні сили. Відомий вислів «Ідея без носія - мертва» у даному контекст набуває нового смислу, а саме: в Україні приживеться тільки та соціальна й управлінська моделі, які випродукує (або сприйме) українська еліта, у т.ч і регіональна. Отже, принципово важливо, як для країни загалом, так і для її еліт, самостійне народження цієї моделі.

У разі продукування власних моделей подальшого розвитку (на відміну від запозичення аналогів) загартуються й власні самодостатні національна та регіональні еліти, здатні пропонувати у майбутньому моделі, завдяки яким розкриється творчий потенціал українського народу.

Четверте. Слід змінити підхід до виршення проблем з пошуку «золотої середини» на пошук «золотої ланки». Остання є таким елементом у ланцюзі проблем, який дозволить знайти рішення проблеми цілісності України.

3. Транскордонне співробітництво

регіон територіальний розвиток політичний

Після розширення Європейського Союзу, яке відбулося 1 травня 2004 року як Україна, так і сам Європейський Союз зіткнулися з цілковито новою ситуацією на кордонах. Наразі західний кордон України є східним кордоном ЄС. Важливо знайти нові інструменти і механізми, які б сприяли перетворенню проблем, що постали з розширенням ЄС в можливості і переваги для України, водночас використати обопільні вигоди з метою зміцнення як сфери національної безпеки, так і нових можливостей транскордонного і регіонального співробітництва. На жаль, завдання раціонального використання цих можливостей ще не посіло належного місця в регіональній політиці України. Наразі йде пошук розумного компромісу між трактуванням прикордонного співробітництва ЄС з Україною як форми більш глибокої інтеграції та чинника мінімізації ризиків імпорту в ЄС соціально-економічних проблем, що мають місце в Україні. Дається взнаки й асиметрія в рівнях соціально-економічного розвитку прикордонних регіонів України й країн-сусідів, які, за прогнозами експертів, будуть збільшуватися.

Зазначимо також, що деякі експерти стан використання європейського досвіду з питань регіоналізму в Україні оцінюють як критичний, оскільки один з основних принципів європейського регіоналізму - принцип субсидарності - залишився за межами державної регіональної політики: більшість регіонів України є дотаційними.

Не можна відкидати і той факт, що нові члени ЄС (сусіди України: Угорщина, Польща, Словаччина, а в перспективі й Румунія), маючи вже традиції й досвід кооперації в рамках прикордонної співпраці в новій ситуації, могли б виконувати роль промоутера інтересів України не ззовні, як раніше, а вже в самому ЄС, а це також виклик як для України, так і для цих країн. Оскільки наразі вони мають чітко дотримуватися принципів європейської солідарності і не будуть вже настільки вільними в своїх діях, як раніше. Це слід розуміти.

Сьогодні вже почав відбуватися процес трансформації сталих форм транскордонного співробітництва, які існували до розширення ЄС, і поява нових інституційних форм транскордонної співпраці по обидва боки кордону.

Наразі можна констатувати, що на сучасному етапі розвитку транскордонного співробітництва після розширення Євросоюзу настав переломний момент, коли від переважно політико-декларативного єврорегіонального співробітництва необхідно прискорено переходити до пріоритетів економічної співпраці і реалізації конкретних спільних господарських транскордонних проектів. Про це свідчить, зокрема, поява нових інституційних форм транскордонного співробітництва, які вже використовуються для мінімізації викликів, пов'язаних з розширенням ЄС. При чому ці нові інструменти виникають по обидва боки східного кордону ЄС і реалізовуються місцевими органами влади, зокрема в Закарпатській області, втілюючи у життя гасло "Європа регіонів".

Йдеться про "Стратегію розвитку транскордонного співробітництва у Карпатському регіоні "Карпати 2003-2011" (жовтень, 2003 р.) ініційована Закарпатською обласною державною адміністрацією та Закарпатською обласною радою і підтримана регіональними органами влади прикордонних регіонів України, Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії. В її основу покладені базові ідеї Програми інтеграції України до Європейського Союзу у сфері прикордонної політики.

Базуючись на аналізі специфіки прикордонних територій (секторальна специфіка, політична специфіка, територіальна специфіка), ця Стратегія містить пріоритетні операційні програми розвитку цих територій (інфраструктура, економіка, навколишнє середовище, природа і розвиток сільської місцевості, туризм, соціальна і культурна інтеграція), що, безперечно, пом'якшить можливі негативні наслідки розширення ЄС у короткотерміновій перспективі.

Інша програма - "Ніредьгазька ініціатива" (жовтень, 2003 року) - ініційована Міністерством Закордонних справ Угорської Республіки та органами місцевого самоврядування області Саболч-Сатмар-Берег, як інструмент вже практичної реалізації Нової Політики Сусідства ЄС. Головна мета Ініціативи - зміцнення зв'язків між місцевими та регіональними владами по обидва боки нових східних кордонів ЄС.

Останнім часом намітилася й активізація співробітництва по програмі "Інтеррегіо", яка була підписана кілька років тому, проте мала лише формальний характер. Наразі підготовлено 12 спільних проектів у гуманітарній та економічній сферах. У планах - створення транскордонних територій з охорони навколишнього середовища, розбудова долини річки Тиса та її природний захист.

Не можна також не згадати і "Концепцію спільного розвитку прикордонних територій України і Угорщини", схвалену Закарпатською обласною радою ще в червні 2003 року, стратегічна мета якої - максимальне використання можливостей транскордонного співробітництва між двома країнами для покращення умов соціально-економічного життя населення по обидва боки кордону.

Принциповою в цьому плані є Програма стратегічного розвитку Карпатського Єврорегіону (КЄ), яка була розглянута на одному із останніх засідань Ради Карпатського Єврорегіону і включає в себе регіональні і локальні програми стратегічного розвитку прикордонних територій, що входять до складу КЄ.

Наразі, можна констатувати, що є принаймні три способи, якими за об'єднання зусиль регіональних структур західних сусідів України та самої України можна зробити внесок у розвиток транскордонної співпраці у фазі після розширення Євросоюзу.

По-перше, для регіональних структур та органів влади є можливість включити в порядок денний найважливіші питання транскордонної співпраці.