З огляду на зазначене, можна оцінити ступінь забезпеченості названих прав із погляду Верховного комісара ООН із прав людини. Згідно із зазначеною Доповіддю у зоні конфлікту зафіксовано 30 903 людські жертви (підрахунки були здійснені з відкритих і доступних джерел інформації) із числа Збройних Сил України, цивільного населення та членів озброєних груп (з них 9371 особа загинула; 21 532 - отримали поранення). Загиблими вважаються майже 2000 цивільних осіб, більшість із яких - внаслідок невибіркових обстрілів населених пунктів артилерійськими системами. «Десятки людей були страчені без належного суду, вбиті або ж загинули внаслідок катувань та жорстокого поводження, перебуваючи під вартою. Сотні людей вважаються зниклими безвісти, причому достеменно невідомо, чи вони утримувалися під вартою таємно, чи були вбиті, а їхні останки ще належить зібрати та ідентифікувати. Надходила також інформація про неофіційні місця тримання під вартою в зоні конфлікту, де пов'язані з конфліктом затримані утримуються без зв'язку із зовнішнім світом та зазнають катувань і жорстокого поводження, що заперечується представниками української влади. Поширеною є безкарність за вчинені порушення прав людини, що виправдовується ситуацією тривалого конфлікту. На територіях, підконтрольних озброєним групам, відсутнє верховенство права та порядок і водночас створені незаконні паралельні структури. Ці структури використовуються як інструмент залякування та контролю населення, яке проживає на підконтрольних озброєним групам територіях». право законний юридичний конституційний

Окрім наведеної інформації, зазначено, що «Збройні Сили України та озброєні групи продовжують закладати міни, навіть попри зобов'язання України як сторони Конвенції про заборону застосування мін (1997 р.). На Сході України заміновано досить великі площі, більшість із яких не мають жодних попереджень про потенційні загрози, зокрема вздовж доріг та довкола місць проживання цивільного населення. Ці ризики є особливо гострими для мешканців населених пунктів поблизу лінії зіткнення, а також для майже 23 000 осіб, які щодня перетинають таку лінію».

Щодо права на свободу пересування. Право на свободу пересування є ще однимособистим немайновим правом фізичної особи, яке стосується територіальної приватності. Воно бере початок у Конституції України (ст. 33), Загальній декларації прав людини (ст. 13), Протоколі № 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (ст. 2) [8; 9], Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (ст. 12). А далі і Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначає свободу пересування як право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямі, будь-яким способом, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Свобода пересування ґрунтується на двох основних аспектах: внутрішньому, тобто можливості фізичної особи вільно пересуватись територією України, та зовнішньому - можливості фізичної особи залишати територію України, а для фізичної особи, яка має громадянство України, - ще й свободу повернення в Україну [11]. Право на свободу пересування поєднує у собі правоволодіння, правовикористання, правозахист цього права фізичною особою. Право на вільне пересування територією України може бути додатково обмежене за територіальними та суб'єктними ознаками. Законодавець також встановлює й інші обмеження, зокрема щодо можливості вільного самостійного виїзду за межі України. Однією з гарантій реалізації права фізичної особи на вільне пересування є також заборона видворення з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений законом.

Наведемо дані з Доповіді, згаданій вище. Свобода пересування цивільного населення залишається обмеженою на охопленій конфліктом території, зокрема через ухвалений Тимчасовий порядок та інші механізми контролю, встановлені озброєними групами. Новий Уряд ухвалив нові правила виплати соціальної допомоги, які підвищили відчуття незахищеності серед людей, що мешкають на підконтрольних озброєним групам територіях. Оскільки відтепер вони можуть одержувати соціальні виплати лише на контрольованих Урядом територіях, це призвело до підвищення інтенсивності перетину лінії зіткнення, бо особи мають відновлювати документи для доступу до різних виплат. Люди також продовжують перетинати лінію зіткнення для отримання доступу до медичних послуг, засобів для існування та для возз'єднання зі своїми сім'ями.

У звітний період УВКПЛ продовжувало фіксувати випадки затримання озброєними групами людей на блокпостах на підставі «оголошення у розшук» або затримання урядовими силами на основі бази даних веб-сайту «Миротворець».

Становище цивільного населення в Луганській області викликає особливе занепокоєння, оскільки й досі відсутні переїзди між територіями, що контролюються Урядом, та територіями, підконтрольними озброєними групами. Через закриття деяких пунктів в'їзду-виїзду цивільне населення почало активно користуватися об'їзними маршрутами, що підвищує ризик ураження ВПВ та нерозірваними боєприпасами.

Щодо права на житло, землю, власність. Визначаючи поняття «житло», законодавець, науковці і практики виокремлюють декілька аспектів. Соціальний аспект полягає в тому, що житлом визнається спеціально призначене для проживання особи приміщення, яке задовольняє потреби особи в житлі. Матеріальний аспект засвідчує те, що житло є об'єктом матеріального світу, що задовольняє матеріальні та духовні потреби людини та призначений для проживання в ньому. Правовий аспект визначає житло через сукупність ознак, які визначають правовий режим цього об'єкта (обсяг прав і обов'язків володільців). Ураховуючи це, житло за строками володіння можна розділити на: житло для постійного та житло для тимчасового проживання, а за функціональним призначенням на: місце проживання і місце перебування.

Право власності на землю означає право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками, що набувається і реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, інших законів, виданих відповідно до них. Зокрема, статтею 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено, що протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення АТО, що належить громадянам України або юридичним особам - суб'єктам малого і середнього підприємництва та перебуває в іпотеці, зупиняється дія ст. 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), ст. 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), ст. 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), ст. ст. 41, 43-47 (у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) закону України «Про іпотеку».

Наказом Міністерства юстиції України № 953/5 від 17 червня 2014 р. «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції» встановлено, що нотаріальні дії і державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, яке розташовано на території, визначеній цим наказом, здійснюють відповідно державні адміністратори речових прав на нерухоме майно органів державної реєстрації прав і приватні та державні нотаріуси інших районів Луганської та Донецької областей відповідно до законодавства.

Знову ж таки у Доповіді зазначено, що «права на житло, землю та власність викликають велике занепокоєння цивільного населення, яке проживає по обидва боки від лінії зіткнення. Урядом України не створено жодного комплексного механізму, зокрема щодо компенсацій. Безперервні бойові дії та захоплення будинків перешкоджають поверненню людей у свої домівки на постійне проживання. Крім того, перевірка стану нерухомого майна, за повідомленнями, - одна з основних причин, чому внутрішньо переміщені особи повертаються на охоплену конфліктом територію: у зв'язку з повідомленнями про мародерство та подальше руйнування власності цивільного населення. УВКПЛ має інформацію про використання та захоплення приватних будинків українськими військовими.

Висновки. Ураховуючи викладене, можемо скласти для себе шкалу, дійти певних висновків щодо ступеня забезпеченості особистих немайнових прав людини під час особливого періоду в Україні.

Література

1. Про оборону України: Закон України від 6 грудня 1991 р. № 1932-ХІІ.

2. Про затвердження Положення про порядок зберігання Національним банком України та банками України документів в умовах особливого періоду: Постанова Правління НБУ від 26 березня 2004 р. № 134.

3. Красицька Л.В. Цивільно-правове регулювання особистих немайнових прав громадян: [монографія] / Л.В. Красицька. - Донецьк: ДІВС МВС України, 2002. - 164 с.

4. Пунда О.О. Поняття та проблеми здійснення особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування людини: [монографія] / О.О. Пунда. - Хмельницький ; К., 2005. - 436 с.

5. Пендюра М. Право людини на безпеку в аналітичній юриспруденції через призму філософсько-правової думки / М. Пендюра // Право України. - 2008. - № 8. - с. 52-57.

6. Красавчикова Л.О. Понятие и система личных, не связанных с имущественными прав граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации: дисс.... докт. юрид. наук / Л.О. Красавчикова. - Екатеринбург, 1994. - 435 с.

7. Олійник В. Конституційне право на свободу та особисту недоторканність: поняття та характерні риси / В. Олійник // Право України. - 2000. - № 12. - с. 35-37.

8. Шукліна Н. Зміст конституційного принципу визнання людини найвищою соціальною цінністю / Н. Шукліна // Право України. - 2010. - № 11. - С. 76-83.

Динько О.Ф. Зміст і гарантії забезпечення свободи пересування людини та громадянина в Україні: автореф. дис.. канд. юрид. наук /О.Ф. Динько. - К., 2003. - 18 с.