Критерієм поділу найменувань на комерційні (фірмові) та просто найменування є, по суті, наявність чи відсутність мети отримання вигоди в процесі діяльності юридичної особи. Однак якщо некомер- ційне товариство отримає вигоду в якості додаткової мети, тобто є учасником ринкових відносин поряд із виконанням соціальної функції, то воно повинно мати право, аналогічне праву на фірмове найменування. Навіть якщо абстрагуватись від можливості освітнього закладу займатись додатковою господарською діяльністю, а зосередити увагу на основній діяльності - освітній, то легко помітити, що продуктом її є освітня послуга, яка є товаром, незалежно від того, хто її оплачує - публічна влада з бюджетних коштів чи приватна особа. Виходячи на ринок із даним товаром, будь-яка освітня організація повинна володіти рівними правами з метою забезпечення її конкурентоздатності [5, с. 72].

Автори підручнику з інтелектуальної власності 2014 року, на наш погляд, обґрунтовано відносять до первинних суб'єктів права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування підприємницькі та непідприємницькі товариства, установи та юридичні особи інших організаційно-правових форм, встановлених законом [14, с. 92].

НЗ повинен мати власну назву, в якій обов'язково вказується його тип (дитячий садок, школа, ліцей, коледж, інститут, консерваторія, академія, університет тощо) та організаційно-правова форма. Організаційно-правова форма юридичних осіб є видовою характеристикою юридичної особи, в основі виділення якої лежить визначена в законі сукупність пов'язаних між собою ознак (істотних і неістотних), які дають підставу вирізняти одну юридичну особу від іншої у зовнішньому прояві [8, с. 42]. Визначення цього поняття також дається на нормативному рівні в Наказі Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики «Про затвердження державних стандартів України» від 28 травня 2004 р. № 97, згідно з яким організаційно-правова форма господарювання -- це форма здійснення господарської (зокрема, підприємницької) діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності за зобов'язаннями підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо.

Найменування окремих юридичних осіб може мати свої особливості. Так, найменування державних і комунальних організацій (закладів, установ), дочірніх підприємств, підприємств споживчої кооперації та підприємств об'єднань громадян або релігійних організацій можуть містити інформацію про засновника цієї юридичної особи. В якості прикладу можна навести такі назви комунальних загальноосвітніх НЗ: Одеська загальноосвітня приватна школа І-Ш ступенів № 1 «Універсал» Одеської області; Іванопільська загальноосвітня школа ІІ-ІІІ ступенів Костянтинівської районної ради Донецької області (Наказ Міністерства освіти і науки України «Про назви, печатки, штампи, вивіски загальноосвітніх навчальних закладів» від 17 лютого 2004 р. № 120).

Право на ділову репутацію. Право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації закріплено в ст. 94 ЦК. Це право важко переоцінити, оскільки юридична особа зацікавлена в тому, щоб оточуючі були позитивної думки про неї та про якість робіт, товарів чи послуг, що юридична особа відповідно виконує, продає чи надає. Очікувано, що будь-який суб'єкт права зацікавлений вступати у відносини з тими юридичними особами, які добре себе зарекомендували, сформували позитивну суспільну думку. Найвища судова інстанція України, даючи своє тлумачення цього поняття, акцентує увагу на виді діяльності, що здійснює суб'єкт права. Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду від 27 лютого 2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» під діловою репутацією юридичної особи, в тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Більш розширене визначення пропонує український знавець проблематики особистих немайнових прав проф. Р.О. Стефанчук: під репутацією треба розуміти усталену оцінку фізичної чи юридичної особи у будь-якій сфері професійної чи іншої суспільно-корисної діяльності, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно- значимі діяння (поведінку), що відома оточуючим, і в силу цього відображена в суспільній свідомості як думка про особу з точки зору моралі даного суспільства чи соціальної групи [9, с. 451].

Іноді це поняття розглядають у широкому та вузькому розумінні. У широкому сенсі ділова репутація розуміється як позитивна суспільна оцінка професійних, службових, посадових якостей суб'єктів: фізичних осіб, що зайняті в будь-якій сфері суспільного виробництва, споживання й обміну, та юридичних осіб, зайнятих у будь-якій загальнокорисній діяльності, включаючи як тих, що беруть участь, так і тих, які не беруть участь у діловому (підприємницькому) обороті [10]. У вузькому сенсі вона розуміється як позитивна оцінка ділових якостей учасників ділового обороту, комерційних юридичних осіб та некомерційних юридичних осіб, які беруть участь у підприємницькій діяльності, а також фізичних осіб- підприємців. Для вузького розуміння О.М. Дьяченко пропонує вживати термін «комерційна репутація»

Ще більш радикальну позицію стосовно суб'єктивного складу права на ділову репутацію займає Н.Ю. Нікулічева, яка вважає, що юридичними особами, здатними володіти цим правом, є тільки комерційні юридичні особи (господарські товариства та союзи, виробничі кооперативи, державні та муніципальні унітарні підприємства) [12, с. 10]. Ми не можемо погодитися з таким підходом, оскільки він не сприяє рівному захисту права на репутацію всіх юридичних осіб. На захист своєї ділової репутації повинні розраховувати й непідприємницькі організації, благодійні фонди, установи, що, на щастя, підтверджується українською судовою практикою. Наприклад, Львівський державний університет безпеки життєдіяльності довів у суді, що відповідач завдав шкоди діловій репутації ВНЗ. На розширеному засіданні приймальної комісії Львівського державного університету безпеки життєдіяльності відповідач у присутності викладачів, вступників та їх батьків поширив недостовірну інформацію про те, що екзамени з фізичної підготовки вступниками проводилися в непередбаченому розкладом місці. Інформацію відповідача про наявність у діях приймальної комісії порушень при оцінюванні результатів рівня фізичної підготовки вступників у 2009 році, проявів корупції, висловлену на розширеному засіданні приймальної комісії, визнано недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію навчального закладу [13].

ВНЗ став повноправним учасником ринкових відносин, а тому цінність диплому корелює престижності навчального закладу. Боротьба за підвищення рейтингу займає провідне місце в діяльності переважної більшості університетів та зайняла свої позиції в загальній уяві про досягнення ВНЗ. Існують численні міжнародні та національні рейтинги

ВНЗ. Серед міжнародних варто назвати Академічний рейтинг університетів світу, QS World University Rankings, The Times, Webometrics, Шанхайський рейтинг, рейтинг Scopus. До національних належать рейтинг «Компас» (був ініційований у 2008 році компанією Систем Кепітал Менеджмент у рамках програми «Сучасна освіта»), рейтинг «Топ 200 Україна» (Центр міжнародних проектів «Євроосві- та» було створено в 2003 році за ініціативою та підтримкою Науково-дослідного інституту прикладних інформаційних технологій Кібернетичного центра НАН України), рейтинг «Софія Київська» (укладач - Український інститут соціальних досліджень і Міжнародна кадрова академія), рейтинг журналу «Кореспондент», «Деньги», газета «Факти» і т. д. Як правило, українські рейтинги очолюють Київський університет імені Тараса Шевченка та Національний технічний університет України Київський політехнічний університет.

Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року (Указ Президента України від 25 червня 2013 р. № 344/2013) серед заходів удосконалення структури системи освіти передбачає розроблення наукових підходів до ефективної оптимізації мережі навчальних закладів усіх освітніх підсистем. Іншими словами, вектором розвитку вищої освіти є зменшення кількості ВНЗ шляхом реорганізації (злиття, приєднання) або ліквідації. Усі без винятку ВНЗ зацікавлені в покращенні своєї ділової репутації та підвищенні свого місця в рейтингу, оскільки саме це є запорукою уникнення припинення діяльності університету.

Висновки

ВНЗ володіє комплексом особистих немайнових прав, до яких, зокрема, включається право на найменування та право на ділову репутацію. Вважаємо за необхідне надати ВНЗ як установі право володіти не тільки найменуванням, але й комерційним (фірмовим) найменуванням. Потребують приведення у відповідність положення ЗУ «Про вищу освіту» та Указу Президента України «Про Положення про національний заклад (установу) України» стосовно можливості надання недержавному ВНЗ статусу національного. Право на ділову репутацію ВНЗ тісно пов'язане з боротьбою за перші місця в національних та міжнародних рейтингах університетів. Вивчення особливостей інших особистих не- майнових прав ВНЗ (зокрема, права на інформацію, на місцезнаходження, на індивідуалізацію) потребує подальшого дослідження.

Список використаних джерел

Федюк Л. Прогрессивная концепция личных неимущественных прав юридических лиц // Legea Si Viata. 2014. - № 11/3.- С. 112-115.

Гуменюк О.І. Особисті немайнові права, що забезпечують індивідуалізацію учасників цивільних правовідносин: дис...к.ю.н.: 12.00.03/ Гуменюк Олег Ігорович, К. - 2011. - 212 с.

Федюк Л.В. Особисті немайнові права юридичних осіб : монографія / Лілія Василівна Федюк. - Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, 2013. - 500 с.

Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т / За відповід. ред. О.В. Дзери (кер.авт.кол.), Н.С. Кузнєцова, В.В. Луця. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - Т.1. - 832 с.

Максимец Л.Г. Образовательное учреждение как субъект гражданского права: дис.к.ю.н.: 12.00.03 / Максимец Леонид Григорьевич. - М., 2001. - 164 с.

Гуменюк О.І. Особисті немайнові права, що забезпечують індивідуалізацію учасників цивільних правовідносин: автореф. дис.к.ю.н.: спец. 12.00.03 / О.І. Гуменюк. - К., 2011. - 20 с.

Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: Учеб. - 2-е изд., перераб.и до. - М.: ООО «ТК Велбн», 2003. - 752 с.

Кучеренко І.М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права: дис.. д.ю.н.: 12.00.03 / Кучеренко Ірина Миколаївна. - К, 2004. - 468 с.

Стефанчук РО. Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту) : Монографія / Відп. ред. Я.М. Шевченко. - Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2007. - 626 с.

Суржик А.Ф. Проблемы правового регулирования институтов чести, достоинства и деловой репутации в гражданском праве Российской Федерации : автореф. дисс. к.ю.н.: 12.00.03 / А.Ф. Суржик. - М., 2006. - 22 с.

Дьяченко Е.М. Деловая репутация юридических лиц: автореф. дисс.к.ю.н.: 12.00.03 / Е.М. Дьяченко. - Кубанский государственный университет. - Краснодар, 2005. - 21 с.