Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

ОСОБЛИВОСТІ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ СКЛАДОВИХ ЕЛЕМЕНТІВ ІНСТИТУТУ КОНСТИТУЦІЙНОЇ СКАРГИ В УКРАЇНІ

Мілова Т.М., к. ю. н.,

доцент кафедри державно-правових дисциплін

та адміністративного права

Вступ

Постановка проблеми. Відомий багатьом країнам інститут конституційної скарги є одним із сучасних інститутів демократії, що передбачає можливість особи брати активну участь у контролі за діяльністю вищих органів державної влади, яка реалізується відповідно у нормотворчій, правозастосовчій та правосудній формах. Позбавлення або відсутність права громадян звертатися до органів судового конституційного контролю із проханням про перевірку конституційності владних актів, якими порушуються, на їхню думку, їхні права і свободи, суттєво обмежує громадян у захисті своїх конституційних прав свобод. Конституційне закріплення права людини і громадянина на конституційну скаргу Законом України «Про внесення змін до Конституції України» (щодо правосуддя) від червня 2016 р. актуалізувало потребу ґрунтовного дослідження цього інституту та особливості його функціонування в Україні.

Ступінь розробленості проблеми. Інститут конституційної скарги досліджували такі вчені, як Ф. Абдулаєв, Г. Василевич, Р. Гваладзе, І. Кравець, М. Кравець, М. Крамбергер, В. Кучинський, Ф. Мерт, С. Салманова. Серед українських фахівців у галузі конституційного права - І. Алексєєнко, М. Гультай, П. Євграфов, М. Савенко, А. Селіванов, М. Тесленко, В. Тихий, Ю. Тодика, В. Шаповал, С. Шевчук та ін. Але, незважаючи на те, що окремі проблеми інституту конституційної скарги досліджувалися вітчизняними фахівцями, сьогодні в умовах конституційного закріплення цього інституту та формування законодавчого механізму його функціонування всебічне дослідження його структурних елементів набуває особливого значення.

Метою статті є аналіз елементів інституту конституційної скарги, розкриття особливостей їх запровадження та функціонування в Україні крізь призму запропонованих змін до чинного законодавства.

Виклад основного матеріалу

Інститут конституційної скарги може бути охарактеризований через його структуру, тобто елементи, групи норм, які цей інститут містить. Поняття «структура» походить від латинського «побудова, розміщення; від будую, зводжу» і означає взаєморозміщення та взаємозв'язок складових частин цілого [1, с. 555].

За своїм змістом структура інституту конституційної скарги являє собою сукупність взаємопов'язаних, взаємозумовлених правових норм, які покликані забезпечити ефективне функціонування цього інституту та забезпечити захист прав і свобод людини і громадянина органом конституційного правосуддя.

На думку М. Гультая, структура інституту конституційної скарги повинна включати: норми, які регулюють підстави провадження за конституційною скаргою; норми, присвячені предмету оскарження, який включає нормативно-правові акти, що містять ймовірне порушення конституційних прав і свобод та перевірка конституційності яких віднесена до юрисдикції Конституційного Суду України; норми, що встановлюють особливості правового статусу учасників конституційного оскарження; норми, які закріплюють саму процедуру провадження за конституційною скаргою [2, с. 117-118].

На думку А. Головіна, найбільш важливими питаннями, пов'язаними із запровадженням конституційної скарги в Україні є такі: предмет конституційної скарги; суб'єкт права на конституційну скаргу; обставини, які унеможливлюють розгляд конституційної скарги; забезпечення розгляду конституційних скарг Конституційним Судом України у розумні строки; забезпечення виконання рішення Конституційного Суду, ухваленого за результатами розгляду конституційної скарги [3, с. 244-253].

На нашу думку, ключовими структурними елементами інституту конституційної скарги в Україні є матеріальні та процесуальні норми, що регулюють, відповідно, питання щодо: суб'єкта права на подання конституційної скарги; предмета конституційної скарги; підстави та умов прийнятності конституційної скарги; процедури провадження за конституційною скаргою. Означені елементи інституту конституційної скарги частково мають своє конституційне закріплення та найближчим часом потребують деталізованої законодавчої регламентації.

Зауважимо, що ч. 3 ст. 55 Конституції України гарантує кожному право звернення до органу конституційної юрисдикції з конституційною скаргою з підстав, установлених Конституцією, та у порядку, визначеному законом [4].

На рівні вітчизняного наукового простору вже давно переважає думка про наділення цим правом максимальної кількості суб'єктів.

У Проекті Закону «Про внесення змін до Закону України «Про Конституційний Суд України» (щодо реалізації конституційного права громадян на конституційну скаргу) від 4 травня 2017 р. № 6426, що внесений групою народних депутатів України (Л.О. Ємець, О.І. Сироїд, С,В. Власенко, О.С. Сотник), робиться спроба деталізувати суб'єктів цього права. Так, стаття 43-2 Проекту називає суб'єктами права на конституційну скаргу фізичних осіб, юридичних осіб приватного права, органи місцевого самоврядування, які вважають, що застосований в остаточному судовому рішенні у їх справі закон України чи його окремі положення не відповідають Конституції України [5].

Проте, на нашу думку, це не є виправданим, оскільки таке право належить насамперед до конституційних прав та свобод людини і громадянина, тобто фізичної особи. Крім того, як указують окремі автори, юридичні особи та об'єднання громадян складаються з окремих членів, які є фізичними особами. А останні, зокрема, вже матимуть право на конституційну скаргу, тому потрібно уникнути такого дублювання, що може мати наслідком зловживання правом шляхом подання декількох скарг з одного й того самого питання [3,с. 248]. Так, вважаємо, що такими суб'єктами мають бути тільки громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

Предметом конституційної скарги є коло юридичних актів, конституційність яких оскаржується.

Конституція України у ст. 151-1 чітко визначила, що предметом конституційної скарги особи може бути лише закон України, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі [4].

Оскарження конституційності законів у порядку конституційної скарги є найбільш поширеним і передбачено законодавством більшості країн, у яких цей інститут функціонує (Бразилія, Німеччина, Іспанія, Словенія та ін.) [6, с. 305]. При цьому в Німеччині, Швейцарії та Угорщині коло предметів конституційної скарги містить, крім законів, також загальні та персональні акти державної адміністрації [3, с. 245].

Значна кількість науковців схиляється до думки, що предметом оскарження вітчизняної конституційної скарги має бути конституційність законів та інших нормативно-правових актів центральних органів державної влади. За висловом І. Бакірової, усе те, що перебуває сьогодні поза сферою повноважень національної системи судів загальної юрисдикції [7, с. 99].

Слушною є думка А. Головіна про те, що в реаліях українського правового простору обмеження предмета конституційної скарги виключно актами вищих органів державної влади не вирішить проблему підвищення рівня захисту прав і свобод людини і громадянина [3, с. 247]. У цьому аспекті позитивним є досвід Італії, законодавством якої передбачено можливість оскаржити конституційність будь-якого акта публічної влади - законодавчої, виконавчої, а також дії чи бездіяльність посадових осіб органів державної влади (включаючи і судову владу), якщо таким актом, на думку особи, порушуються її права [8, с. 120].

Підставою подання конституційної скарги є спір між скаржником і органом державної влади, що видав певний нормативно-правовий акт. Спір означає, що в цьому акті скаржник вбачає порушення своїх конституційних прав і свобод, що спонукає його до звернення зі скаргою до Конституційного Суду. Однак така підстава, яку можна назвати матеріально-правовою, не єдина. Наявність спору сама собою не породжує конституційного провадження. Процесуальною підставою провадження буде конституційна скарга як процесуальний документ, який визнаний Конституційним Судом допустимим і на підставі якого відкрите конституційне провадження [9, с. 117]. злочин право суспільний виборчий

Окрему роль у структурі інституту конституційної скарги відіграє сукупність обставин, що враховуються у вирішенні питання щодо відкриття конституційного провадження чи відмови у його відкритті. Це так звані умови прийнятності конституційної скарги.

До них передусім належать: наявність і доведеність особою факту порушення її конституційних прав і свобод, використання всіх інших правових можливостей захисту порушених прав і свобод, дотримання встановлених строків звернення з конституційною скаргою, в окремих країнах - сплата державного мита тощо [9, с. 117-118].

Згідно з положенням ст. 151-1 Конституції України конституційна скарга може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано.

На нашу думку, доцільно детально прописати у чинному законодавстві цю умову для уникнення розходжень у її тлумаченні. Такий підхід пропонує Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про Конституційний Суд України» (щодо реалізації конституційного права громадян на конституційну скаргу). Так, ст. 101 Проекту передбачає, що суб'єкт права на конституційну скаргу вважається таким, що вичерпав усі засоби національного захисту, якщо судове рішення, прийняте в порядку апеляційного перегляду, набуло законної сили. Якщо суб'єкт права на конституційну скаргу оскаржив судове рішення в касаційному порядку, то така особа не може подавати конституційну скаргу до прийняття у порядку касаційного провадження судового рішення у цій справі або відхилення касаційної скарги [5].

Крім того, указаний законопроект у тій самій ст. 101 називає умовами прийнятності конституційної скарги той факт, що із дня набуття законної сили остаточним судовим рішенням, у якому застосовано закон України чи його окремі положення, сплинуло не більше одного року [5], що є цілком достатнім для подання скарги.

Вважаємо, що для запобігання зловживанню правом на конституційну скаргу умовою прийнятності конституційної скарги має стати порушення саме конституційних прав і свобод скаржника в результаті застосування закону України або окремих його положень, конституційність яких оскаржується. апеляційний конституційний скарга право

Спроба такого обмеження частково прописана у п. 6 ч. 2 ст. 43-1 зазначеного вище Проекту Закону України [5], де вказується, що у конституційній скарзі обов'язковим є обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України чи його окремих положень із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону.

Така вимога є цілком слушною, оскільки конституційна скарга має містити докази порушення саме конституційних прав і свобод, які мають фундаментальний характер, а не будь-яких суб'єктивних прав, що опосередковано випливають, на думку скаржника, з його прав людини. Причому, оскільки у розгляді конституційної скарги вирішується питання про конституційність законів або їх окремих положень, порушені «гарантовані Конституцією України права людини» мають у вузькому значенні розумітися як права та свободи, закріплені Конституцією України.