Особливості механізму виборів президента України в умовах можливих конституційних змін

Росоляк О.Б., к.ю.н., доцент, доцент кафедри конституційного, адміністративного і фінансового права Тернопільський національний економічний університет

Гонак І.М., аспірант кафедри конституційного, адміністративного і фінансового права, Тернопільський національний економічний університет

Проаналізовано юридичні аспекти конституційних змін, що можуть бути здійснені в Україні, в контексті впровадження механізму виборів Президента України у Верховній Раді України. Обґрунтовано ефективність функціонування державної влади після можливого проведення виборів Президента України депутатами Верховної Ради України.

Ключові слова: Президент України, парламент, вибори Президента, Верховна Рада України.

Проанализированы юридические аспекты конституционных изменений, которые могут быть осуществлены в Украине, в контексте внедрения механизма выборов Президента Украины в Верховной Раде Украины. Обоснована эффективность функционирования государственной власти после возможного проведения выборов Президента Украины депутатами Верховной Рады Украины.

Ключевые слова: Президент Украины, парламент, выборы Президента, Верховная Рада Украины.

Rosoliak O.B., Gonak I.M. Features mechanism of presidential elections in Ukraine in conditions possible constitusional changes

Analyzed the legal aspects of constitutional changes that can be implemented in Ukraine in the context of the implementation mechanism of presidential elections in Ukraine in the Verkhovna Rada of Ukraine. In the article examined an effectiveness of the functionin Ukraine by deputies of the Verkhovna Rada of Ukraine

Key words: President Ukraine, parliament, election of the President, Verkhovna Rada of Ukraine.

Глава держави - посадова особа або спеціальний державний орган, що здійснює верховне представництво держави у внутріполітичному житті країни та у відносинах з іншими державами. Глава держави символізує єдність народу (нації) і держави. (Згідно зі статтею 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету і територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини [10, с. 76]. Він структурно не входить до жодної з гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової), проте має компетенцію в сфері законодавчої, виконавчої та судової гілок влади [14, с. 117]). Найпоширенішим у сучасному світі є одноособовий інститут глави держави: у країнах з монархічною формою правління (у тому числі у парламентських монархіях) - це спадковий монарх; у республіках - обраний на певний строк президент [16, с. 593].

У наш час склалося кілька способів обрання президентів: прямі, опосередковані, внутрішньопарламентські вибори. Спосіб обрання президента має велике політичне значення, впливає на відносини президента з парламентом і урядом [11, с. 146].

Під час прямих виборів президента (Франція, Австрія, Польща, Румунія) останній одержує мандат на посаду глави держави від виборчого корпусу, який його обрав [11, с. 146]. Прямі вибори президентів більш типові для президентських республік.

Головною рисою президентської республіки є те, що виконавча влада, її формування, становище, діяльність та відповідальність чітко відмежовані від законодавчої влади, а взаємовідносини між цими гілками влади ґрунтуються на системі взаємних стримувань і противаг. Основними ознаками президентської республіки є наступні: і президент, і парламент безпосередньо обираються народом; президент здебільшого не має права достроково розпустити парламент (за винятком конституційно визначених випадків), а парламент не має права припиняти повноваження президента (поза процедурою імпічменту) та відправляти у відставку уряд шляхом вираження йому вотуму недовіри і вирішальна роль в управлінні країною належить президенту, який у більшості президентських країн є одночасно главою держави та главою виконавчої влади [18, с. 6б].

Це дозволяє президенту проводити незалежний від парламенту політичний курс, а за певних обставин навіть діяти всупереч волі парламенту. Ці обставини створюють сприятливі умови для використання авторитарних методів управління у країні (наприклад, Франція). Таким чином, прямі вибори президента при всьому їхньому зовнішньому демократизмові є найменш демократичним способом заміщення посади глави держави [11, с. 146]. конституційний зміна вибір президент депутат

При опосередкованих виборах президент обирається без участі парламенту. Яскравим прикладом таких виборів можуть бути вибори у США, де президент призначається на посаду колегією виборців, які своєю чергою обираються прямим голосуванням по всіх штатах. Згідно зі ст. II (розд. 1) та поправками 12 і 23 до Конституції США 1787 р. кожний штат обирає таку кількість виборців, яка дорівнює загальній кількості сенаторів і представників, яких штат має право направляти до Конгресу [11, с. 146].

Посередні вибори президента, як і прямі, створюють для глави держави можливість бути незалежним від парламенту, а в деяких випадках і протиставити себе цьому органу. Про це свідчить той факт, що найбільш широко право вето в зарубіжних країнах використовують ті президенти, які стали главами держав внаслідок прямих або посередніх виборів (США, Франція, Польща) [11, с. 146]. Наприклад, Палата представників Конгресу США одностайно схвалила закон Н. Я. 5094 «Про підтримку стабільності та демократії в Україні» [19], де зазначалось надання Україні летальних оборонних озброєнь Україні, а Президент США не підтримав даної ініціативи і не дав дозволу надати дані види зброї нашій державі.

Внутрішньопарламентський спосіб обрання президентів (багатоступеневі вибори) характерний для парламентських республік(виключення становлять Австрія, Ірландія, Ісландія, де вибори прямі) [11, с. 146].

Парламентська республіка - одна з форм організації верховної державної влади, характерною ознакою якої є верховенство вільно обраного народом представницького органу - парламенту над виконавчою гілкою влади, політична відповідальність уряду перед парламентом. Для більшості держав характерною є саме парламентська форма правління [17, с. 438]. Сучасними європейськими парламентськими республіками є Італійська Республіка, Федеративна Республіка Німеччина, Португальська Республіка. Із сусідів по колишньому соціалістичному табору парламентську форму правління обрали Чеська Республіка, Республіка Угорщина, Республіка Болгарія, Республіка Естонія, Республіка Латвія, Македонська Республіка, Республіка Молдова, Республіка Польща.

В усіх варіантах існуючих у світі парламентських республіках функції президента значно обмежені й він не є центральною фігурою у системі вищих державних органів, не має можливостей для значного впливу на уряд. Президент не може бути главою уряду, здійснювати контроль за ним. Уряд несе політичну відповідальність не перед президентом, а тільки перед парламентом. Президент обирається, як правило, таким чином, щоб він не одержав свій мандат безпосередньо від громадян і не зміг протиставити себе парламенту. Його обирає парламент (Республіка Угорщина, Чеська Республіка) або спеціальна колегія, до якої входить і парламент (Італійська Республіка, Федеративна Республіка Німеччина). Можливі й винятки з цього правила. Так, у Республіці Болгарія та Македонській Республіці президент обирається безпосередньо народом, але його конституційний статус як президента парламентської республіки не змінюється. Президент офіційно призначає уряд після вирішення цього питання парламентом [17, с. 438].

Отже, якщо за прямих виборів виборець висловлює свою волю, безпосередньо голосуючи «за» або «проти» президента, при опосередкованих виборах його воля визначена колегією виборців, то за багатоступеневих виборів воля виборців опосередковується депутатами парламенту [11, с. 146].

Внутрішньопарламентський спосіб обрання президента є однією з конституційних гарантій того, що глава держави не протиставлятиме себе парламенту, не прагнутиме до розширення своїх повноважень у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності. Цьому сприяє і контрсигнатура актів глав держав у всіх парламентарних республіках [11, с. 146].

Бажання зменшити повноваження Президента України зумовило прийняття змін до Конституції України у 2004 році. Проте, продовження політичного реформування необхідне з огляду на сучасне неефективне функціонування державної влади навіть після внесення змін до Конституції України 8 грудня 2004 року. Потрібна ще одна спроба зміцнити уряд і посилити політичну відповідальність Парламенту через перерозподіл частини повноважень між Президентом і Верховною Радою.

У такому випадку політична реформа буде більш прогресивною та може забезпечити стабільність влади в Україні. Це пов'язано з тим, що після двох революцій протягом одного десятиліття громадяни України мають приклад і досвід того, що вплинути на Парламент України за допомогою прямого тиску народу та громадянського суспільства набагато легше, ніж на всенародно обраного Президента України, який намагається сконцентрувати політичну та економічну владу у державі і цей вплив часто виходить за межі конституційних повноважень Президента України що, фактично, після кожних виборів нового глави держави призводить до впровадження авторитарної форми правління (на думку В.В. Меддісона, «авторитаризм - це політична концепція і політична практика, в основу яких покладено зосередження монопольної чи значної влади в руках однієї особи або групи осіб, а також його виправдання; політичний режим, встановлений або нав'язаний такою формою влади, що знижує або виключає роль представницьких інститутів влади» [16, с. 30]), при якій всі ключові політичні рішення в Україні залежать від Президента України. Така концентрація повноважень і безконтрольність в руках однієї гілки влади (чи, в даному випадку, інституту Президента України) стимулює ігнорування конституційних повноважень інших гілок влади та владних інститутів і збільшує їхню підконтрольність з боку глави держави. Безконтрольний авторитаризм стимулює прийняття помилкових рішень в сфері державного будівництва, що, своєю чергою, може призвести до катастрофічних наслідків для держави та суспільства. Прикладів фактично руйнівних для державного будівництва рішень, які «протиснули» Президенти України, використовуючи свої конституційні повноваження та вплив, який виходить за межі конституційних повноважень глави держави, можна навести кілька. Так, Президент України з 1991 по 2004 рік Леонід Кравчук забезпечив підписання Будапештського меморандуму (Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї - міжнародна угода, укладена 5 грудня 1994 року між Україною, США, Росією та Великою Британією про неядерний статус України [7], [8]), який призвів до катастрофічної втрати обороноздатності, не отримавши, натомість, фактично нічого - ядерний арсенал, який міг забезпечити недоторканість держави знищено, а домовленості щодо недоторканості української території інші учасники домовленості не виконують; Президент Леонід Кучма за допомогою активного тиску на Парламент домігся прийняття Конституції України у 1996 році, де Криму надавався статус Автономної Республіки [1], що дало можливість регіону мати свою Верховну Раду та Уряд і уможливило анексію Кримського півострова іноземною державою; 8 грудня 2004 року за допомогою активних маніпуляцій та тиску на депутатів Президент України з 1994 по 2004 рік Леонід Кучма домігся прийняття змін до Конституції України (Закон України «Про внесення змін до Конституції