На відміну від трудових пенсій, розмір яких визначається стажем, заробітком, умовами праці, соціальні пенсії враховують лише соціальну незахищеність громадян. Розмір цих пенсій диференційований: від 30 до 200% мінімальної пенсії за віком. Соціальні пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком призначаються чоловікам і жінкам, які досягли відповідно 60- і 55-річного віку, але не мають права на трудову пенсію без поважних причин. Особи, які досягли пенсійного віку, а також інваліди III групи, які не мають права на трудову пенсію з поважних причин, мають право на соціальну пенсію в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком. 100 процентів мінімального розміру пенсії за віком нараховується інвалідам II групи; дітям-інвалідам віком до 16 років; дітям, а також одній із осіб, зазначених в пункті "в" статті 37 у разі втрати годувальника. 200 процента ставка мінімального розміру пенсії за віком нараховується інвалідам I групи; матерям, яким присвоєно звання "Мати-героїня" [44, ст.94].

Крім трудових і соціальних пенсій, чинне законодавство встановлює і додаткові пенсії [44, ст.9]. В даний час у межах реформування пенсійного забезпечення передбачається паралельно з трудовими пенсіями в рамках загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і державного пенсійного забезпечення запровадити на новій підставі додаткові пенсії в системі недержавного пенсійного страхування через інститут недержавних пенсійних фондів.

З урахуванням цього додаткова пенсія - це форма соціального захисту громадян, яка полягає у добровільному чи обов'язковому перерахуванні обумовлених договором внесків до недержавних пенсійних фондів з наступною щомісячною виплатою особі поряд з основною окремої пенсії при досягненні нею відповідного віку.

1.3 Поняття і загальна характеристика пенсійних правовідносин

Пенсійні правовідносини є одним з видів суспільних відносин і особливою формою реалізації права на пенсію. Вони складають найбільшу групу правовідносин з пенсійного забезпечення. Дослідженню проблеми пенсійних правовідносин присвячено ряд монографій, авторами яких є А. Д. Зайкін, Р. І. Іванова, В. А. Тарасова та ін. У загальній теорії права правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що виникає у суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права-обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонено державою або гарантований і охороняється нею в особі певних органів [21].

Правовідносини складаються, виникають, вимірюються і припиняються під дією правових норм. І так правовими відносинами називають зв'язком між учасниками (суб'єктами) їхні взаємні права та обов'язки, які регулюються нормам права. В загальному пенсійні відносини є правовими відносинами (в іншому виді вони практично не існують), тому що виникають лише за наявності норм пенсійного законодавства.

Правовідносини тісно пов'язані з фактичними відносинами, їхньою динамікою. Ця норма глибоко проникає у регулювання правом щодо економічних і матеріальних відносин [22]. Пенсійні відносини належать до категорії матеріальних, майнових відносин, оскільки залежать не лише від правових норм, але насамперед від опосередкованих чи фактичних відносин, матеріальних відносин умов, життєвих обставин чи, як прийнято казати, юридичних факторів, що є окремого передумовою здійснення всіх видів пенсійних правовідносин.

Юридичний факт - це конкретна життєва обставина, передбачена правовою нормою, що викликає виникнення, зміну, припинення правовідносин [23]. Однак у багатьох випадках, в тому числі в галузі пенсійного забезпечення (по кожному з видів пенсій), правовідносини, що виникають на основі не одиночного юридичного факту, а комплексу юридичних фактів, з наявністю яких норми права пов'язують прогрес (виникнення, зміна, припинення) правовідносини, в літературі називаються юридичним фактичним складом. За відсутності такого складу юридичні наслідки не наступають.

До юридичного складу, необхідного для виникнення пенсійних правовідносин можуть включатися такі юридичні фактори, як досягнення громадянином пенсійного віку, інвалідність, смерть годувальника, утриманця, причина інвалідності та причина смерті годувальника, трудовий стаж і вислуга років [11]. Для виникнення пенсійних правовідносин у зв'язку з призначенням пенсії за віком необхідна така сукупність юридичних фактів:

- досягнення певного віку;

- наявність установленої законом тривалості трудового стажу;

- волевиявлення громадянина;

- рішення органу соціального захисту населення про призначення пенсії.

Разом з тим слід зазначити, що роль і значення в юридичному складі юридичних фактів неоднакові. Є факти, яким належить провідна роль у виникненні пенсійних правовідносин (наприклад, смерть годувальника). Тому їх називають провідними, оскільки внаслідок їх настання виникла необхідність регулювання даних відносин. Одночасно той же факт може відігравати різну роль, будучи в одних випадках правотвірним, в інших правозмінювальним і ще в якихось - таким, що припиняє право. Скажімо, смерть пенсіонера за віком є ??фактом, який припиняє пенсійні з ним правовідносини у зв'язку з виплатою пенсії за віком, але цей факт може входити і до юридичного складу, який породжує, наприклад, пенсійні правовідносини у зв'язку з призначенням пенсії на випадок втрати годувальника. Серед юридичних фактів у сфері соціального забезпечення є факти, які відносяться до так званих юридично значимих обставин. Це - інші факти - дії, які включаються в юридичний склад і впливають на рух пенсійних правовідносин. До них зазвичай відносять: факт змісту, причину інвалідності, трудовий стаж, вислугу років і т.п [11].

Для пенсійних правовідносин характерна різноманітність їх видів. Видів пенсійних правовідносин скільки ж, скільки видів пенсій.

Законодавством встановлено чотири види пенсій: за віком, з інвалідності, разі втрати годувальника, а для деяких категорій державних службовців і спеціалістів народного господарства і за вислугу років.

Пенсійні правовідносини, як і інші правові відносини, характеризуються тим, що їх учасники (суб'єкти) мають певні взаємні права і на них покладено відповідні обов'язки. Відповідні обов'язки прав установлено нормами права [25].

Правовідносини завжди бувають двосторонніми: праву одного суб'єкта (юридичної чи фізичної особи) відповідає обов'язок іншого, і навпаки. З цього випливає що орган який, здійснює пенсійне забезпечення, повинен в строк призначати пенсію.

Характеризуючи пенсійні правовідносини, слід відзначити, що структурні види пенсійних правовідносин поділяються на дві групи:

1) правовідносини з приводу пенсійних видів пенсійного забезпечення (основні чи матеріальні правовідносини);

2) процедурно-процесуальні відносини з установлення юридичних фактів; розгляду спорів між сторонами правовідносин, якщо тільки закон не відніс їх до спорів, що розглядаються в судовому порядку.

З огляду на викладене уявляється необхідним зазначити найхарактерніші головні, типові риси пенсійних правовідносин, що отримали визнання в юридичній літературі:

1) пенсійні правовідносини є такими суспільними відносинами, які можуть існувати лише за наявності норм пенсійного забезпечення;

2) пенсійні правовідносини мають тривалий характер;

3) пенсійні правовідносини, які ряд цивільно-правових відносин, є майновими відносинами;

4) типовою рисою пенсійних правовідносин є застосування до них (у разі забезпечення пенсією за віком, з інвалідності, на випадок утрати годувальника і за вислугу років) принципу диференціації розмірів пенсії;

5) у пенсійних правовідносинах відсутні засади взаємності: обов'язок органа соціального захисту населення і відповідне суб'єктивне право пенсіонера не зумовлене дієш пенсіонера у відповідь на діло органу соц. захисту. На боці органу стоїть обов'язок щодо призначення пенсії, а на боці пенсіонера її отримати за відповідну працю в минулому [24].

Пенсійні правовідносини, як і інші правові відносини, структурно складаються з таких елементів [11]:

- суб'єкти правовідносин;

- об'єкт правовідносин;

- зміст правовідносин.

Одним із суб'єктів конкретних пенсійних правовідносин завжди є громадянин, наділений пенсійною правоздатністю, а іншим - відповідний орган, який здійснює пенсійне забезпечення.

Суб'єктами правовідносин пенсійних можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які займалися певним видом суспільне корисної діяльності. Це можуть бути працівники підприємств і організацій, державні службовці, військовослужбовці, працівники правоохоронних органів, учні, студенти, курсанти навчальних установ та інші категорії громадян, на яких поширюється державне соціальне страхування.

Правове становище кожного громадянина визначається як, загальними, так і більш конкретними можливостями, що надаються йому правовими нормами.

Під пенсійною правоздатністю розуміють здатність громадян набувати суб'єктивне право на пенсію і володіти ним, вступати з конкретні пенсійні правовідносини. Для того, щоб було здійснено суб'єктивне право на пенсію громадяни здійснюють певні дії.

Для визначення кола осіб, які мають право на пенсію, першочергове значення мають певні юридичні факти, необхідні для виникнення та існування пенсійних правовідносин. Таким є досягнення певного віку, настання інвалідності, неповноліття [24].

Іншим суб'єктом пенсійних правовідносин є відповідний державний орган. Найчастіше це - районне (міське) управління праці та соціального захисту населення.

На думку учених, об'єктами правовідносин служать визначені суспільні відносини, інших - речі та інші блага [26].

Під об'єктом права розуміється предмет регулювання, тобто певне коло суспільних відносин, регульованих даним правовими нормами. Об'єктами правовідносин є об'єкти регульованих правом суспільних відносин, тобто зовнішні предмети, на яких спрямовані ці відносини. Такими об'єктами В. С. Андрєєв, наприклад, вважає види суспільних відносин, що виступають у правовій формі. Ними є пенсії, допомоги, послуги та інші види забезпечення. Аналогічну позицію займають вчені І. В. Гущин [27] і А. Д. Зайкін [28]. На наш погляд, їх позиція досить обґрунтована, і ми в основному її підтримуємо, однак вважаємо, що найбільш повно виклав і критично оцінив теорії щодо об'єкта правовідносин Ю. К. Толстой, який стверджує, ніби всякі правовідносини мають свій об'єкт, що їм фактично є суспільні відносини, на які правовідносини впливають [29].

У пенсійних правовідносинах об'єкт має самостійне значення, він не збігається з діями суб'єктів пенсійних правовідносин і існує дня того, щоб сторони пенсійних правовідносин могли реалізувати свої суб'єктивні права і юридичні обов'язки, на нього спрямоване їх вплив. Отже, об'єктом правовідносин є те, на що спрямовані суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників правовідносин. Пенсійні правовідносини, як вже зазначалося, - це майнові відносини, їх об'єктом є пенсія, з якою пов'язані суб'єктивне право пенсіонера і юридичне зобов'язання органу, що здійснює пенсійне забезпечення [24].