Чернігівський національний технологічний університет

Особливості правового статусу прокурора у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру

Шванська А.О., Горбій К.О.

Анотація

У статті досліджено особливості діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру. Розкрито повноваження прокурора у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру на стадії досудового розслідування. Автори обґрунтовують необхідність реорганізації психіатричної експертизи у психолого-психіатричну. З'ясовано форму та зміст клопотання про застосування примусового заходу медичного харатеру, а також особливості обвинувального акту щодо обмежено осудної особи. У статті визначено також особливості діяльності прокурора під час судового розгляду та перегляду рішень у даних категоріях справ.

Ключові слова: прокурор, примусові заходи медичного характеру, кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, психіатрична експертиза, неосудність, обмежена осудність, клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, досудове розслідування, обвинувальний акт.

прокурор кримінальний психіатричний примусовий

Постановка проблеми. Застосування примусових заходів медичного характеру пов'язане з втручанням в особисте життя громадян, обмеженням свободи та недоторканості. Переважна більшість наукових праць присвячена загальному дослідженню застосування примусових заходів медичного характеру, саме тому виникає необхідність у дослідженні особливостей правового статусу прокурора у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

Особи, щодо яких вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру, мають особливий статус у такому кримінальному провадженні, що пов'язано з їх неосудністю або обмеженою осудністю, та потребують захисту їх прав та законних інтересів. Суб'єктом, від діяльності якого значною мірою залежить статус такої особи, є саме прокурор. З метою недопущення порушення прокурором законодавства під час кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру його права та обов'язки на всіх стадіях такого кримінального провадження повинні бути чітко визначені. Цим і підтверджується актуальність обраної теми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі питання правового статусу прокурора у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру досліджували багато науковців, зокрема: Гаєвий В.Ф., Колесник В.А., Крикунов О., Лапкін А.В., Миронов А.М., Сенченко Н.М., Смирнова-Бартенє- ва В.В., Смирнов М.І. та сін.

Гаєвий В. Ф. досліджував правовий статус прокурора у судовому кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру. Особливу увагу питанням кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, в тому числі і окремим питанням участі прокурора у ньому, приділяє у своїх наукових працях Сенченко Н. М.

Віддаючи належне працям вчених, які досліджують окремі питання даної теми, можна стверджувати, що комплексної наукової роботи, яка б досліджувала діяльність прокурора на всіхстадіях кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, ще немає.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. На науковому рівні дана тема найчастіше досліджується загалом,або ж діяльність прокурора лише на окремих стадіях кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру. Безпосередньо питання правового статусу прокурора на всіх стадіях даного кримінального провадження залишається не вирішеним і потребує ретельного дослідження.

Мета статті. Головною метою даної статті є комплексне дослідження та аналіз правового статусу прокурора на всіх стадіях кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

Виклад основного матеріалу. Застосування примусових заходів медичного характеру (далі -- ПЗМХ) не є притягненням особи до кримінальної відповідальності, а спрямоване на лікування хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння. Застосування ПЗМХ не тягне за собою судимості такої особи, оскільки не є формою кримінальної відповідальності, однак являють собою державний примус, застосування якого викликане міркуваннями безпеки суспільства. Попри це, участь прокурора у кримінальному провадженні щодо застосування ПЗМХ є обов'язковою.

Участь прокурора у кримінальному провадженні щодо застосування ПЗМХ відрізняється певними особливостями. Так, відповідно до Конституції України прокурор здійснює підтримання публічного обвинувачення в суді. Взагалі участь прокурора у кримінальному провадженні має обвинувальний характер і розглядається науковцями як кримінальне переслідування, тобто як кримінальна процесуальна діяльність щодо обвинувачення конкретної особи у вчиненні злочину [1, с. 54]. Проте, у кримінальному провадженні щодо застосування ПЗМХ прокурор не підтримує публічного обвинувачення, тобто його діяльність не має обвинувальної спрямованості. Ми вважаємо, що діяльність прокурора у такому кримінальному провадженні має правозахисний характер, оскільки прокурор захищає права та інтереси осіб, які під час вчинення суспільно небезпечного діяння не могли повністю або частково усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Так, обов'язок прокурора здійснювати діяльність, спрямовану на захист прав та інтересів особи, щодо якої передбачається застосування ПЗМХ, є складовою принципу забезпечення підозрюваному та обвинуваченому права на захист. Прокурор зобов'язаний встановити обставини, які як викривають, так і виправдовують особу, вчасно виявляти наявність у неї психічних вад і у зв'язку з цим забезпечувати охорону її особистих і майнових прав [2, с. 495].

Прокурор здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва до- судовим розслідуванням і користується всіма повноваженнями, передбаченими положеннями ч. 2 ст. 36 КПК України. Кримінальне провадження щодо застосування ПЗМХ здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що: 1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності; 2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постанов- лення вироку [3]. Справедливими, на нашу думку, є твердження науковців щодо недостатньої повноти даного переліку. Так, вважати особу неосудною можна тільки на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Саме тому було б доцільно розглядати як підставу для здійснення кримінального провадження щодо застосування ПЗМХ наявність у особи розладу психічної діяльності чи психічної хвороби або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності на час вчинення суспільно небезпечного діяння, досудового розслідування чи судового розгляду та внести відповідні доповнення до ч. 1 ст. 503 КПК України [4, с. 235].

Прокурор уповноважений здійснювати нагляд за законністю початку кримінального провадження щодо застосування ПЗМХ, тобто зобов'язаний перевіряти, щоб таке кримінальне провадження проводилось лише за наявності достатніх підстав, зазначених вище. Так, якщо під час досудового розслідування будуть встановлені достатні підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування ПЗМХ, прокурор зобов'язаний винести постанову про зміну порядку досудового розслідування і надалі досудове розслідування здійснюється за спеціальними правилами, встановленими главою 39 КПК України.

Після початку кримінального провадження прокурор повинен здійснювати контроль за тим, щоб органи досудового розслідування у найко- ротший термін вирішили усі питання, пов'язані із сумнівами щодо психічного здоров'я особи. Це позначається на правах і свободах такої особи, підслідності справи, можливості обрання відповідного запобіжного заходу, нарешті -- на її процесуальному статусі [5, с. 4]. Проте, психічні розлади не завжди бувають явними, їх значноскладніше виявити, ніж фізичні розлади. До того ж, ні слідчий, ні прокурор не володіють спеціальними знаннями у цій сфері. Проте, виявити відхилення у психічній діяльності особи можна і за певними загальними ознаками. На думку Сенченко Н. М. такими загальними ознаками є: а) освіта, культурний рівень, навчання; б) потреби, інтереси, захоплення; в) мова; г) зовнішній вигляд; д) стан здоров'я; е) неблагополучна спадковість та сімейні відносини; є) психотравмуючі ситуації, пережиті раніше; ж) вік; з) поведінка до і після вчинення злочину; і) поведінка під час досудового розслідування [6, с. 133-134].

Прокурор зобов'язаний здійснювати перевірку діяльності слідчого з метою забезпечення повного встановлення обставин, що підлягають встановленню під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування ПЗМХ, виключний перелік яких міститься у ст. 505 КПК України.

Науковець Смирнова-Бартенєва В. В. висловлює думку про те, що прокурор повинен простежити за тим, щоб затриманий негайно був підданий психіатричному огляду [5, с. 6]. На наш погляд, з такою думкою не можна погодитись, оскільки КПК України взагалі не передбачає такої слідчої дії. Відповідно до чинного законодавства може проводитись огляд місцевості, приміщення, речей та документів, огляд трупа, а також огляд трупа, пов'язаний з ексгумацією. Неможливо говорити в даному випадку і про проведення освідування, оскільки метою цієї слідчої дії є виявлення на тілі підозрюваного слідів кримінального правопорушення чи особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу. В такому випадку доцільно говорити про проведення психіатричної експертизи, а не психіатричного огляду.

У разі виникнення обґрунтованих підстав вважати, що підозрюваний або обвинувачуваний вчинив суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або обмеженої осудності, прокурор зобов'язаний залучити експерта для проведення психіатричної експертизи. Обставинами, які свідчать про неосудність або обмежену осудність особи, є: 1) наявність згідно з медичним документом у особи розладу психічної діяльності або психічного захворювання; 2) поведінка особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння або після нього була або є неадекватною (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті тощо) [3]. Відповідний обов'язок прокурора також визначений положеннями п. 3 ч. 2 ст. 242 КПК України. Обов'язкове проведення психіатричної експертизи є особливістю кримінального провадження щодо застосування ПЗМХ. Примусове залучення особи для проведення психіатричної експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді чи суду. Експерт для проведення такої експертизи може бути залучений прокурором і за клопотанням сторони захисту або потерпілого.