Криворізький економічний інститут ДВНЗ «Криворізький національний університет»

Особливості регламентації статусу біженця у законодавстві України, як потенційної держави-учасниці Європейського Союзу

Ченшова Н.В., кандидат юридичних наук, доцент кафедри права

Анотації

Стаття присвячена дослідженню правового регулювання та законодавчого закріплення статусу біженця в Україні. Автор повністю розкриває поняття статусу біженця, вимушеного переселенця та внутрішньо переміщеної особи, розкривається сутність цих понять. Особлива увага приділяється терміну внутрішньо переміщена особа.

Ключові слова: конвенція ОНН про статус біженців, правовий режим біженців, вимушений переселенець, внутрішньо переміщена особа, надання притулку.

Статья посвящена исследованию правового регулирования и законодательного закрепления статуса беженца в Украине. Автор полностью раскрывает понятия статуса беженца, вынужденного переселенца и внутренне перемещенного лица, раскрывается сущность этих понятий. Особое внимание уделяется термину внутренне перемещенное лицо.

Ключевые слова: конвенция ОНН о статусе беженцев, правовой режим беженцев, вынужденный переселенец, внутренне перемещенное лицо, предоставление убежища.

The article investigates problems of legislative recognition of refugee status in Ukraine. The author examines the full concept of status of refugees, forced migrants and internally displaced persons, relationship of these concepts.

Key words: UN Convention on Status of Refugees, legal status of refugees, forced migrants, internally displaced person, asylum.

За останнє десятиріччя Україна доклала немало зусиль для подолання іміджу держави як країни з недосконалим законодавством, із високим рівнем порушень прав біженців та шукачів притулку, недосконалою системою правосуддя при здійсненні захисту прав біженців. Однак необхідно критично оцінити, що на даний момент наша держава все ще залишається в епіцентрі гучних скандалів, причиною яких є масові та грубі порушення прав біженців та шукачів притулку.

Удосконалення державного управління у сфері міграції та діяльність із захисту прав біженців, на нашу думку, повинні бути визначеними в Україні, як один із загальнодержавних соціальних пріоритетів внутрішньої політики в силу тих воєнних ситуацій, які нині склалися у світі.

Саме тому однією з актуальних проблем на сьогоднішній день залишається недосконале національне законодавство щодо визначення порядку надання притулку та статусу біженців, а також забезпечення захисту їх прав. законодавчий біженець україна

Вказана мета дослідження зумовила постановку і роз'яснення таких цілей:

— виявити тенденції історичного розвитку інституту «статус біженця» у міжнародному праві;

— проаналізувати співвідношення понять право притулку та правовий статус біженців;

— виявити основні відмінності між статусом біженця, вимушеного переселенця та внутрішньо переміщеної особи;

— дослідити правові проблеми та недоліки регламентації законодавства України у сфері захисту прав біженців;

— сформулювати певні пропозиції вдосконалення законодавства України щодо забезпечення реалізації правового статусу біженців.

Нині проблематикою правового регулювання статусу біженців у Європейському Союзі, а також в Україні займалися такі українські вчені-юристи, як А.Л. Чернявський, С.І. Камишев, С.П. Пирожков, П.В. Смородько, А.О. Захарченко та інші. Однак ґрунтовно і досконально дана тема так і не була розкрита та систематизована.

Свобода вільно пересуватися є одним із основних прав людини та правовою підставою міграції людей. Воно закріплене як одне з основних прав людини в багатьох міжнародних документах. Як правило, «вільне пересування» розуміється у двох значеннях. Перше значення: вільне пересування громадян Європейського Союзу, що включає право на проживання та право залишитись на території держави-члена ЄС. Друге значення «вільного пересування» передбачає свободу перетину внутрішніх кордонів без додаткових перевірок [1, с. 36].

Для України на сьогодні проблема правового регулювання інституту притулку та його співвідношення з правовим статусом біженців залишається невирішеною. Слід відзначити, що законодавство України взагалі не містить терміну політичний притулок, натомість Конституція України у статті 26 встановлює, що іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом [2]. Однак такого загального Закону про притулок Україна поки ще не має.

Вперше термін «біженець» з'явився у міжнародно-правовому вжитку після Першої світової війни, під час якої тисячі людей покидали країни через переслідування, надзвичайні обставини, воєнні дії, чи були вислані зі своїх країн за розпорядженням військової або цивільної влади. Ще більших масштабів цей процес набув під час Другої світової війни, що змусило держави впритул зайнятися вирішенням проблеми надання таким особам притулку. Ще 28.07.1951 року була прийнята Конвенція ООН про статус біженців, відповідно до якої встановлені мінімальні основоположні стандарти щодо визначення поняття біженців та надання їм допомоги. До сьогоднішнього дня високорозвинені країни, приймаючи свої нові чи змінюючи старі стандарти відповідно до цього питання, беруть за основу Конвенцію ООН про статус біженців.

Одна зі спроб установити на законодавчому рівні співвідношення між інститутом притулку та наданням статусу біженців в Україні була зроблена в Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-УІ. Відповідно до статті 7 цього Закону передбачено, що іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. Крім того, в останній редакції цього Закону встановлено підхід до повного розмежування інститутів притулку та надання статусу біженця. При цьому інститут притулку не врегульовано чинним законодавством України, хоча спроби такого врегулювання робились неодноразово. Так, тривалий час на розгляді у Верховній Раді Україні перебуває проект закону України «Про порядок надання притулку в Україні іноземцям та особам без громадянства», вперше внесений на розгляд до законодавчого органу влади ще у 2000 році. Пізніше, у 2002 році цей проект було повторно внесено та зареєстровано за № 0992 від 14.05.2002 року. Однак його розгляд не було завершено прийняттям відповідного закону, і проект було відкликано 26 квітня 2006 року.

Основною метою зазначеного проекту було встановлення правових механізмів реалізації статті 26 Конституції України, а саме: визначення порядку надання притулку, відмови в наданні та припинення притулку в Україні іноземцям та особам без громадянства. Під поняттям «притулок» у проекті закону України «Про порядок надання притулку в Україні іноземцям та особам без громадянства» пропонувалося визначити захист, який надається Україною на її території іноземцям та особам без громадянства від застосування юрисдикції держави їх походження за наявності підстав, зазначених у цьому Законі. Відповідно до статті 1 проекту встановлено, що притулок в Україні може бути наданий іноземцям та особам без громадянства, які шукають захисту від переслідувань, що становлять загрозу їхньому життю і здоров'ю або спрямовані на позбавлення волі в державі громадянства або постійного проживання за діяльність, спрямовану на захист принципів демократії, прав і свобод людини, що не суперечить цілям і принципам ООН. Відповідно до зазначеного визначення підстав надання притулку в проекті не робився акцент на політичний характер діяльності особи, яка шукає захисту від переслідувань. На відміну від визначення притулку, що міститься в законодавстві більшості країн-учасниць Європейського Союзу і передбачає «суспільно-політичну діяльність і переконання», через які особа шукає притулку, український законодавець намагався слідувати шляхом більш широкого тлумачення цього поняття [3, с. 88-89].

Іншою неоднозначною пропозицією проекту, на думку іншого вченого-юриста С.П. Пирожкова, була можливість отримати притулок для іноземців та осіб без громадянства, які перебувають за межами України і бажають набути притулку в Україні. Такі особи мали б особисто звернутися із заявою про надання притулку через дипломатичні представництва або консульські установи України за кордоном. При цьому проектом не обмежувалася можливість надання такого притулку особам, які перебували в країні (державі) походження. З одного боку, в такому разі держава походження могла б вважати таке надання притулку втручанням до сфери її суверенітету чи навіть його порушенням. Саме з цих причин у Конвенції ООН про статус біженців 1951 року встановлено, що статус біженця надається особі, яка перебуває виключно поза межами держави походження [4, с. 29].

Отже, вказаний проект хоча і був прогресивним кроком на шляху правового врегулювання інституту притулку в Україні, не був досконалим і вимагав серйозного доопрацювання. Разом із тим за шість років обговорення його у Верховній Раді України цей законопроект вдосконалено не було, а інститут притулку не набув свого правового визначення та врегулювання порядку його застосування в Україні і до цього часу [5, с. 65].

Іншим терміном, який вживається щодо осіб, які залишили місце свого постійного перебування внаслідок негативних обставин, є вимушений переселенець. У міжнародному і національному іноземному праві цей термін не часто застосовується, а така категорія осіб визначається, як «особи, переміщені в середині країни», «внутрішні біженці», «внутрішньо переміщені особи» та інші. Так, терміни внутрішньо переміщені особи або особи, переміщені всередині країни, широко використовуються в практиці Управління Верховного Комісару у справах біженців ООН. Основна відмінність внутрішньо переміщених осіб від біженців полягає в тому, що такі особи не переходять державного кордону і залишаються на території своєї держави. Тобто відмінності виявляються в суто технічних та правових аспектах і практично ніяк не пов'язані з причинами, які змушують людей залишати домівку, більше того - іноді ці причини можуть бути цілком однаковими [6, с. 89].

Можна цілком погодитися з визначенням, яке було запропоноване кандидатом юридичних наук П.В Смородьком, а саме: внутрішньо переміщена особа - це людина, яка вимушено переміщується з місця постійного проживання всередині своєї країни внаслідок збройного конфлікту, внутрішнього безладдя, систематичного порушення прав людини, а також внаслідок природних катаклізмів [7, с. 94]. Застосування такого визначення, на теперішній час, є особливо актуальним для громадян України, які вимушені переміщуватися на материкову територію України внаслідок збройного конфлікту з Російською Федерацією, який виник на території Донецької та Луганської областей.