У вузькому розумінні сировина містить у собі тільки продукцію видобувної промисловості і сільського господарства, у широкому - усі матеріали, (вугілля, що добуваються безпосередньо з навколишньої середовища, нафта, руди, ліс і ін.), а також напівфабрикати, тобто матеріали, які зазнали обробки й у свою чергу виступають сировиною для готової продукції (метали, хімічні товари, пряжа, фанера і т.д.) (див. додаток 1) [25, c.108].
Міжнародна торгівля сировиною в значно більшому ступені, чим торгівля готовою продукцією, монополізована найбільшими компаніями промислово розвитих капіталістичних країн, насамперед ТНК. THK контролюють, приміром, до 80-90% експорту кави, какао, бавовни, лісових продуктів, тютюну, джуту, міді, залізної руди і бокситів. При цьому в кожнім конкретному випадку контроль здійснюється трьома-шістьма ведучими фірмами, що мають можливість контролювати ціни на відповідних ринках.
Особливе місце в торгівлі сировиною займає внутрішньокорпоративна торгівля між материнськими і дочірніми фірмами видобувних ТНК. Вона ведеться по знижених трансферних цінах, що створює можливість для безподаткового перекладу прибутків, отриманих при розробці закордонних джерел сировини з використанням місцевої дешевої робочої сили. Внутрішньокорпоративна торгівля складає близько 30% світового експорту сировини.
Для торгівлі сировиною характерно зростаюче число довгострокових угод. Звичайно вони укладаються на термін 15-20 років і більш. Особливо поширені такі угоди при торгівлі залізною, марганцевою, хромовою рудою, природним газом, фосфатами, бокситами, кам'яним вугіллям, урановою рудою.
Важлива форма довгострокових угод - компенсаційні угоди. Відповідно до умов подібних угод, імпортер сировини надає експортеру кредит на розробку родовища чи створення відповідного виробництва, одержуючи в погашення позики частину продукції нового підприємства.
Істотне місце в торгівлі сировиною займають асоціації експортерів сировини, створювані на міжурядовій основі і здійснюючі колективну політику контролю над видобутком, торгівлею і цінами. Існує понад 20 подібних об'єднання, найбільш відоме і впливове серед них, мабуть, Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), створена в 1960 р. і об'єднуюча 11 держав, на які приходиться близько 40% обсягу нафтопродаж у світі [26, c.117].
У напрямку міждержавного регулювання ринків сировинних товарів в останні десятиліття успішно діє Конференція ООН по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД). У її рамках була висунута і схвалена Інтегрована програма по сировині (1976 р.), розроблена міжурядова угода про створення Загального фонду сировинних товарів, призначеного для стабілізації світових ринків сировини (1980 р.).
Близько 20% світової торгівлі сировинними і продовольчими товарами здійснюється через міжнародні товарні біржі. Біржові ціни служать орієнтирами для встановлення цін у позабіржовій торгівлі, а самі операції на біржі активно використовуються для страхування торгових угод і сировинних запасів від зміни ринкових цін.
В даний час об'єктами біржової торгівлі є 60-70 видів товарів. Дві третини товарів, що обертаються на міжнародних товарних біржах, - це сільськогосподарські і лісові товари (насамперед маслонасіння і продукти їхньої переробки, зернові, жива худоба і м'ясо). У групі промислової сировини і продуктів його переробки більш половини обороту приходиться на паливні товари (сиру нафту і продукти її переробки). Частка дорогоцінних металів (золота, срібла, платини, палладія) складає 30% обороту товарів цієї групи, кольорових металів (міді, олова, свинцю, цинку, нікелю, алюмінію) - 20%.
Найважливіші центри міжнародної біржової торгівлі зосереджені в США (Чикаго, Нью-Йорк) і Великобританії (Лондон). В останні роки істотно зросла роль Японії (Токіо) (див. додаток 2) [28, c.43].
До числа міжнародних відносять також ряд спеціалізованих бірж, що обслуговують регіональні ринки, - Вінніпегська, Паризька, Сіднейська, Сінгапурська, Сянганська (Гонконг) і ряд інших (див. додаток 3).
На товарних біржах приблизно тільки 5-10% від загального числа угод відбувається на реальний товар, коли продавці зобов'язані доставити товар на біржу, а покупці - забрати його з біржі; 90-95% угод - це так називані термінові (ф'ючерсні) угоди, 80% яким відбувається з метою спекуляції, гри на підвищення чи зниження цін, 20% - для страхування (хеджування) від утрат, викликаних зміною цін на товари.
Країни, що розвиваються, продовжують залишатися найважливішими постачальниками палива (близько 57% світового експорту в 2003 р.) і мінеральної сировини (36%) для промислово розвитих країн Заходу. У той же час їхня частка у світовому експорті сировини (без нафти) і продовольства скоротилася з 40 у 1960 р. до 28% на початку 2000-х рр.
Країни Ближнього і Середнього Сходу забезпечують приблизно 2/3 світового експорту сирої нафти (найбільші експортери - Саудівська Аравія (1-і місце у світі), Іран, ОАЭ). У десятку ведучих експортерів нафти входять і такі країни, що розвиваються, як Венесуела, Нігерія, Мексика, Лівія. Алжир і Індонезія є великими експортерами природного газу, Колумбія - кам'яного вугілля.
Видобуток основних видів мінеральних ресурсів у країнах, що розвиваються, приблизно в три рази перевищує їхні власні потреби, а виникаючі "надлишки" направляються на експорт у промислово розвиті країни. Ведучими експортерами мінеральної сировини в цій групі держав є Бразилія (залізна руда, марганець, титан, олово, боксити, графить і ін.), Чилі (мідь), Перу (мідь, свинець, цинк, олово), Гвінея (боксити) і ін. [28, c.44-45]/
Таким чином, ми розглянули особливості функціонування ринку природних ресурсів. В наступному параграфі ми вважаємо за доцільне розглянути особливості ціноутворення на одному із сегментів ринку природних ресурсів - світовому ринку нафти.
2.2 Світовий ринок нафти: еволюція формули ціноутворення
Функціонування ринку ціноутворення будується, як правило, за принципом "від виробника - до споживача", тобто шляхом прямого додавання цін по стадіях технологічного ланцюжка на шляху від виробника до споживача. Проте світовий ринок нафти має суттєві особливості щодо процесу ціноутворення. Розглянемо їх докладніше. Даний параграф базується на науковому дослідженні Чухно А.Г., що були оприлюднені у науковому щомісячнику „Проблеми економіки” [29].
Однобазова система цін. До 1947 року на світовому ринку нафти діяла так називана "однобазова система цін", при якій ціни розраховувалися по формулі "затока плюс фрахт". Якщо бути більш точним - то по формулі "Мексиканська затока плюс фіктивний фрахт" (див. таблицю 1) відповідно до Ачнакаррської угоди про створення Міжнародного Нафтового Картелю (МНК), укладеним основними міжнародними нафтовими компаніями в 1928-м року.
Таблиця 1
Розвідка і видобуток вуглеводнів у світі
Компанії
Запаси
Видобуток
Нафта
Газ
Нафта
Газ
Національні нафтові компанії
93%
93%
72%
28%
Приватні нафтові компанії
7%
7%
70%
30%
