Установлюючи за рахунок підвищених податкових відрахувань нові рівні своїх офіційних відпускних цін, країни ОПЕК орієнтувалися на оцінки маржинальних витрат її виробництва: при видобутку у важкодоступних районах, при розробці важких і високов'язких нафт, при одержанні штучних її аналогів з бітумінозних піщаників і пальних сланців. Тому постачальники з інших, крім ОПЕК, районів видобутку, віднімаючи з отриманої в такий спосіб ціни сіф свої фактичні витрати, пов'язані з транспортуванням, одержували величину надприбутку, обумовлену різницею між офіційними відпускними цінами ОПЕК і цінами фоб цих постачальників. Біржова система цін. В даний час (починаючи з грудня 1985 р.) ціноутворення відбувається не за принципом ціна фоб плюс фрахт, а на основі ціни сіф, установлюваної на біржі як рівноважної ціни попиту та пропозиції. У такий спосіб принцип формування ціни перемінився: замість прямого додавання цін по стадіях технологічного ланцюжка від виробника до споживача, відбувається обчислення ціни фоб за принципом розрахунку "зустрічної ціни", тобто зворотним рахунком від ціни сіф, з якої віднімаються усі витрати, пов'язані з доставкою добутої нафти на ринок. Таким чином, конкурентноздатність тієї чи іншої нафти визначається сьогодні по формулі зустрічної ціни, виходячи з того, яким чином на біржі (три основні біржі - Нью-Йорк, Лондон, Сінгапур) установлюються біржові котирування. Виходить, для того, щоб нафта була конкурентноздатною на ринку, ціна її виробництва повинна вписуватися в розрахункову ціну фоб, що розраховується по формулі зустрічної ціни. Виходячи з вищевикладеного, можна говорити про об'єктивний характер сьогоднішнього ціноутворення, що відбувається на світовому ринку нафти - на відміну від перших трьох представлених у таблиці 4 етапів, коли суб'єктами ціноутворення були компанії МНК (1-й і 2-й етапи) чи країни ОПЕК (3-й етап). На нашу думку, у світовій нафтовій промисловості - відбувається скорочення в абсолютному вираженні всіх трьох основних компонентів ціни (витрат, податків, прибутку), адекватне скороченню рівня самої ціни, що відбулося за останні 20 років. У підсумку - зберігається прийнятний рівень повернення на інвестиції, що забезпечує фінансування і реалізацію інвестиційних проектів у видобутку нафти. Основні причини цього скорочення такі: · інтенсивний НТП - стійка тенденція зниження "технологічних" витрат розвідки і видобутки.; · реструктуризація інституціональних структур (злиття і поглинання компаній) як елемент політики зниження "адміністративних" витрат (за рахунок скорочення апарата) і "фінансових" витрат (за рахунок підвищення фінансових рейтингів об'єднаних структур); · лібералізація інвестиційних режимів у приймаючих країнах - зменшення податкової складової в ціні, тобто зниження для компаній елемента "вмінених" витрат: зниження планки одиничних запасів родовищ, придатних для рентабельного видобутку, розширення обсягу ресурсів, що утягуються в розробку, розширення маси прибутку, компенсація приймаючій країні "упущених" від зниження ефективної податкової ставки доходів; · надання додаткових правових гарантій інвесторам (у рамках національного законодавства і міжнародних двох- і багатобічних договірно-правових актів). Як результат - зменшення номенклатури й абсолютних значень ризиків здійснення підприємницької діяльності і готовність нафтових компаній працювати при менших значеннях норми прибутку, необхідної для адекватної компенсації менших ризиків. Отже, науково-технічний прогрес (НТП) і політика видобувних держав по лібералізації інвестиційних режимів привели до зниження витрат і податкової складової в ціні, що забезпечило можливість нафтовим компаніям отримувати прийнятний прибуток навіть при цінах, що знижуються. Розділ 3. Шляхи оптимізації процесу ціноутворення в міжнародній торгівлі Установити в міжнародній торгівлі ціну товару складно тому, що вона - величина принципово хитлива. На неї впливають: цикл, у якому знаходиться світова економіка; кон'юнктура ринку; конкуренти; посередники і покупці; перемінні курси обміну валют. Тому фірми вважають, що для успіху на зовнішньому ринку необхідно розробляти цінову політику і постійно перевіряти її ефективність, змінюючи її в міру необхідності. При розробці цінової політики беруть до уваги наступні моменти: · Яке місце займає ціна серед засобів конкурентної боротьби на кожнім ринку, на яких діє фірма? · Який метод розрахунку ціни повинний бути обраний? · Чи може витримати фірма роль "цінового лідера", чи витримає фірма "цінову війну"? · Якою повинна бути цінова політика у відношенні нових товарів? · Як повинна змінитися ціна в залежності від життєвого циклу товару? · Чи повинна бути єдина базисна ціна для всіх країн, з якими ведеться торгівля, чи можливі різні базисні ціни? · Чи існують органи, з якими варто консультуватися в країнах фірм-імпортерів перед установленням ціни? · Чи існують організації (наприклад, покупців), що можуть піддати аналізу відношення "витрати / прибуток" нашої фірми і порівняти результат з тим же показником конкурентів? · Чи є в країні фірми-імпортера обмеження на рівень цін, прибуток і бажання зміни цін? [27, c.11] По ступені впливу різних факторів на рівень установлюваної ціни іноземні фірми ранжують їх у такий спосіб: 1. витрати виробництва; 2. ціни конкурентів-експортерів у даній країні; 3. ціни місцевих фірм-конкурентів; 4. величина попиту; 5. транспортні витрати; 6. надбавки і знижки на користь посередника; 7. ввізні мита й інші збори; 8. реклама й інші елементи стимулювання збуту. Перш ніж розробити стратегію формування ціни, фірма-експортер повинна проаналізувати всі зовнішні фактори, що впливають на рішення. Рішення за цінами, так само як і по товароруху, значно залежать від зовнішніх факторів. У цьому їхня відмінність, наприклад, від рішень по продуктах і просуванню, що у більшому ступені контролюються фірмою. Існують п'ять етапів розробки цінової стратегії - це формулювання цілей ціноутворення, загальна політика ціноутворення, безпосередньо цінова стратегія, реалізація цінової стратегії, пристосування цін. Коротко розглянемо їх. Цілі ціноутворення. Стратегія ціноутворення повинна бути ув'язана з загальними цілями фірми і відбивати їх. Природно тому, що стратегії можуть розрізнятися в широкому діапазоні. Існують три основні цілі ціноутворення, з яких може вибирати фірма: вони засновані на збуті, на прибутках і на існуючому положенні. У першому випадку підприємство зацікавлене в росту експорту чи максимізації частки на ринку, у другому - у максимізації прибутку, у третьому - нейтралізувати дії конкурентів, зменшити запити постачальників чи стабілізувати ціни. У першому випадку підприємство вибирає такі мети по одній з наступних причин: воно зацікавлено в насиченні ринку збуту як важливому кроці на шляху до контролю над ринками і стабільними надходженнями валюти, підприємство прагне максимізувати обсяг збуту і може піти на зниження доходу з одиниці виробу для одержання більшого прибутку (валютних надходжень); воно припускає, що більший обсяг збуту дозволить знижувати розмір відносних витрат [27, c.17]. В другому випадку підприємство встановлює як мету одержання високої маси прибутку, установлюючи стабільний її розмір протягом ряду років. Прибуток може виражатися у відносному чи абсолютному вимірі. Високі відносні прибутки звичайно спираються на престижні ціни, а високий загальний доход звичайно пов'язаний з цінами проникнення.