Національна академія державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького

Кафедра цивільного права та процесу

РЕФЕРАТ

З дисципліни: Екологічне право

на тему:

Принципи права природокористування

Виконала: Дармограй Ю.О.

студентка 323 Н.Г.

Перевірив: Літвін Ю.І.

м. Хмельницький - 2015 р.

Зміст

Вступ

1. Право природокористування

2. Принципи права природокористування

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Відносини людини з природою мають різноплановий характер. Впродовж всієї історії планети Земля людина задовольняла свої потреби або за рахунок використання природи, її ресурсів чи властивостей, або у тісній взаємодії з нею. 3 часом форми відносин людини з природою ускладнювалися, ставали все більш різноплановими. Для того щоб надати організованості цим відносинам, стабільності, уникнути нищівної експлуатації природних ресурсів, попередити їх стрімке вичерпання і забезпечити раціональне використання і відтворення, потрібна була правова регламентація цих питань. Право природокористування виникло у відповідь на ці потреби.

Право природокористування - один із базових, традиційних інститутів екологічного права, який був предметом наукового аналізу в радянський період як щодо окремо взятих природних об'єктів, так і в комплексі. Сьогодні в його змісті з'явилися нові аспекти, що зумовлені змінами в політичній, економічній та правовій системах української держави. Це розширення кола суб'єктів природокористування, поява нових форм природокористування, зокрема орендної, реалізація принципу платності та багато інших нюансів.

У процесі використання природних об'єктів у першу чергу задовольняються економічні, споживацькі інтереси суспільства. Разом з тим процес використання людиною природи обов'язково повинен враховувати екологічні вимоги охорони природи, здійснюватись економно, раціонально, не порушувати стану екологічної рівноваги. Відповідно, обов'язковою вимогою права природокористування є раціональний з екологічної тачки зору характер природокористування, що в подальшому повинен бути закріплений в правових нормах, які регулюють процес природокористування.

1. Право природокористування

Право природокористування розвивалося шляхом формування і вдосконалення права користування окремими видами природних об'єктів, а саме: права землекористування, права водокористування, права лісокористування, права користування надрами, права користування тваринним світом тощо. Незважаючи на певну специфіку, ці види права природокористування мають спільні ознаки. До того ж усі природні об'єкти тісно пов'язані між собою в навколишньому природному середовищі і, як правило, не можуть існувати окремо один від одного. Це дає змогу всі правові норми, що закріплюють загальні положення права користування різними видами природних об'єктів, об'єднати в правовий інститут.[10]

Крім того, до складу цього правового інституту входять також правові норми, які регулюють відносини з комплексного використання різних видів природних об'єктів. Таким чином, під правом природокористування слід розуміти інститут Загальної частини екологічного права, в якому об'єднані норми, що визначають спільні положення для права користування всіма видами природних об'єктів, включаючи і норми, які регулюють їхнє комплексне використання. [2]

Безпосереднє спілкування людини з навколишнім природним середовищем, наприклад вдихання атмосферного повітря, задоволення естетичних і подібних їм потреб, виступає як природниче право, навіть коли воно не чітко визначено в законодавстві. Підтримання навколишнього природного середовища в нормальному стані забезпечує реалізацію громадянам їх права на безпечне довкілля. При цьому можна твердити про право громадянина на безпечні умови життя і ставити питання про їх захист. Порушення сприятливих умов навколишнього природного середовища є відносинами, що мають суспільний характер. [11]

Природокористування -- це одна із сторін взаємодії природи і суспільства, яка виражається у використанні громадянами суспільства корисних для них властивостей природи. [12]

Право природокористування можна розглядати у різних ракурсах. В об'єктивному розумінні право природокористування сьогодні становить правовий інститут екологічного права, що регулює суспільні відносини у сфері забезпечення ефективного та раціонального використання людиною природних ресурсів, природних об'єктів та природних умов. Правові норми, які формують відповідний інститут екологічного права, знаходять своє опосередкування як у комплексному екологічному законодавстві (інтегровані норми), так і в поресурсному законодавстві (диференційовані норми). Причому масив відповідних норм у поресурсному (земельному, водному, лісовому, гірничому, фауністичному та ін.) законодавстві набагато перевищує в процентному відношенні відповідні норми інтегрованого регулювання. Це свідчить про те, що користування різними природними ресурсами має свої суттєві особливості, що знаходять своє відображення в праві.[2]

Право природокористування можна розглядати також у суб'єктивному значенні, тобто як право конкретного суб'єкта використовувати природні ресурси, природні об'єкти чи природні умови для задоволення певних потреб. Таке право належить власнику або іншій особі. Оскільки право використовувати належні об'єкти власності є однією з правомочностей, які має власник, то можна стверджувати, що суб'єктивне право природокористування можна розглядати як елемент права власності. 3 іншого боку, право природокористування є похідним від права власності, тобто надання природного об'єкта в користування завжди відбувається за ініціативою (за участю) власника чи уповноважених ним осіб (органів), власник не втрачає правомочності щодо користування природними ресурсами або об'єктами, він може лише передати таке право на певних умовах іншій особі (за договором, ліцензією тощо).

Можна оцінювати право природокористування і як правовідносини, тобто врегульований правом комплекс прав та обов'язків, що належать суб'єктам природокористування в конкретних суспільних відносинах щодо використання земельної ділянки, водного об'єкта, лісового масиву, ділянки надр, мисливського угіддя, об'єкта природно-заповідного фонду тощо.

Отже, право природокористування -- це система юридичних норм і засобів, спрямованих на врегулювання правомочностей у відносинах з приводу користування природними ресурсами, забезпечення ефективності їх використання та захист законних прав суб'єктів природокористування. [13]

правовий екологічний санітарний природокористування

2. Принципи права природокористування

Право природокористування як система правових норм, об'єднаних у правовий інститут, базується на ряді принципових положень, постулатів, які визначають перспективний напрям розвитку права. Головними серед них є такі:

— цільовий характер використання природних ресурсів;

— додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог при використанні природних ресурсів;

— збалансованість економічних, соціальних і екологічних чинників у процесі природокористування (забезпечення сталого природокористування);

— екосистемний підхід до природи як до цілісного організму, неспричинення в процесі використання одного природного ресурсу шкоди іншим;

— непорушення в процесі природокористування прав та інтересів інших власників і користувачів природних ресурсів;

— безплатність загального і платність спеціального природокористування та деякі інші. [9]

Принцип цільового характеру природокористування закріплений всіма базовими актами природоресурсного законодавства України. Особливістю вітчизняного законодавства є поширення цього принципу не лише на природокористувачів, а й на власників природних ресурсів. Вміст цільового характеру природокористування полягає в обумовленій законодавством можливості використовувати природний об'єкт (його частину) лише за тим цільовим призначенням, для якого він переданий у власність чи наданий в користування і недопустимість за загальним правилом його використання за іншим цільовим призначенням.

Деякі акти природоресурсного законодавства поділяють природні ресурси на категорії, визначаючи особливості режиму використання кожної з таких категорій. Цей поділ вирішально впливає і на цільовий характер природокористування конкретних суб'єктів, яким відповідні ресурси передаються у власність чи надаються в користування. [12]

Принцип додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог при використанні природних ресурсів полягає в здійсненні системи правових, організаційних, техніко-технологічних, економічних та інших заходів, спрямованих на охорону природи, її ресурсів та об'єктів, а також здоров'я людини у процесі природокористування. Його суть полягає в тому, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог, а саме:

— раціонального та економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій;

— здійснення заходів щодо запобігання псуванню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;

— здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів;

— застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку населення;

— збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні;

— виконання інших екологічних вимог, встановлених законодавством України. [3]

Ці загальні правила щодо додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог у процесі природокористування знаходять свій розвиток і конкретизацію в природо-ресурсному та санітарно-гігієнічному законодавстві України. Спеціальні розділи, присвячені природоохоронним заходам, додержанню екологічних вимог у процесі використання природних ресурсів, містяться в ЛК України (глави 15-16), ВК України (р. 4, ст. 85-108), Кодексі України про надра (р.VI, ст. 56-59) [3]. Широкий комплекс заходів щодо охорони атмосферного повітря в процесі господарської діяльності передбачає ЗУ «Про охорону атмосферного повітря». А питання гігієнічної регламентації та державної реєстрації небезпечних факторів фізичної, хімічної, біологічної природи, присутніх у середовищі життєдіяльності людини, критеріїв їх допустимого впливу на здоров'я людини, регламентації заходів щодо обмеження їх інтенсивності чи тривалості знаходять відображення в ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» [5]