Принцип збалансованого врахування економічних, соціальних і екологічних чинників у процесі природокористування набуває певного розвитку в законодавстві Україні, а також в організаційній діяльності держави і суспільства. Постулата сталого розвитку проголошуються в преамбулах і текстах більшості актів екологічного законодавства. Практичній реалізації принципу збалансованого поєднання економічних, соціальних і екологічних чинників у процесі природокористування сприяє запровадження економічного механізму природокористування та охорони навколиш­нього середовища, що постійно вдосконалюється і поглиблюється. [3]

Постановою ВРУ від 24 грудня 1999 р. було схвалено Концепцію сталого розвитку населених пунктів як основу для розробки нормативно-правових актів, програм та проектів щодо регулювання планування і забудови, стимулювання інвестиційної діяльності, вдосконалення податкової політики, наповнення і раціонального використання місцевих бюджетів для забезпечення соціально-економічного розвитку населених пунктів.[6]

Багатоаспектний характер і спрямованість на довгострокову перспективу в контексті забезпечення збалансованості економічних, соціальних і екологічних чинників сталого розвитку України характеризують Комплексну програму реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки, затверджену постановою КМУ від 26 квітня 2003 р. №634.

Водночас слід зазначити, що принцип сталого розвитку ще не повною мірою реалізується в правовому забезпеченні природокористу­вання в Україні. До цього часу не затверджено Стратегію сталого розвитку України, хоча необхідність такого документа продиктована як міжнародними зобов'язаннями України, так і планами законотворчих робіт кількох років поспіль. Неналежним на сьогодні є й організаційно-інституційне забезпечення відповідної сфери. Так, у вересні 2003 р. було ліквідовано Національну комісію сталого розвитку України при КМУ, яка проіснувала 6 років для забезпечення узгодженого розв'язання проблем соціально-економічного розвитку, охорони навколишнього природного середови­ща і раціонального використання природних ресурсів в Україні. [11]

Концепція сталого розвитку активно розробляється вченими на рівні Національної академії наук України. Можливо, що саме ця Концепція стане основою загальнодержавної Стратегії сталого розвитку України.

Принцип екосистемного підходу до природи як цілісного організму, неспричинення в процесі використання одного природного ресурсу шкоди іншим має основоположне значення як для права природокористування, так і екологічного права в цілому. Поява цього принципу в праві пов'язана з усвідомленням взаємозв'язку природних процесів і явищ, їх впливу на загальний стан екосистем. Так, хімічне забруднення атмосфери внаслідок осідання забруднюючих речовин призводить до забруднення ґрунтів, надр, зміни стану водойм і всього різноманіття біологічних ресурсів як рослинного, так і тваринного походження. Причому внаслідок залежності природних процесів від метеорологічних умов перенесення забруднень може здійснюватися на великі відстані і негативно впливати на природні ресурси далеко за межами їх виникнення. [9]

Екологічне право України послідовно втілює принцип екосистемного підходу до природи в процесі природокористування. Навколишнє природне середовище розглядається Законом як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів. Слід зазначити, що до цього в законодавстві домінував поресурсний принцип диференційованого регулювання земельних, водних, лісових, гірничих, атмосферо-охоронних та інших відносин. Останнє десятиріччя право природокористування позначене поєднанням традиційного диференційованого підходу до регулювання з інтегрованим, комплексним підходом до природокористування. [3]

Непорушність в процесі природокористування прав та інтересів інших власників і користувачів природних ресурсів є принципом не лише права природокористування, а й загальним принципом цивільно-правових відносин у правовій державі. До правової системи України він потрапив із західноєвропейського права. Його перші прояви ми знаходимо вже в Цивільному кодексі Франції 1804 р. Єдині обмеження, які Кодекс допускає до відносин власності, пов'язані з порушенням прав власника-сусіда. I хоча в першій редакції Кодексу не було прямої вказівки на застосування цього принципу в процесі природокористування, вважається, що саме цей Кодекс заклав підвалини подальшого розвитку принципу непорушення прав та інтересів інших власників і користувачів у процесі природокористування.

Уже в другій половині XIX ст. принцип нестворення в процесі природокористування перепон до здійснення права власності природокористувачем-сусідом знаходить безпосереднє втілення в західноєвропейському законодавстві. [7]

У праві природокористування України відповідний принцип найбільш послідовно реалізується в земельному (статті 91, 96, 103-109 ЗК України), водному (п. 5 ст. 44 ВК України), лісовому (п. 8 ч.2 ст. 19, п. 6 ч. 2 ст. 20, п. 4 ч. 2 ст. 21, ст. 23 ЛК України) законодавстві і законодавстві про тваринний світ. [3] Згідно зі ст. 103 ЗК України, зокрема, власники та користувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Безоплатність загального і платність спеціального використання природних ресурсів як принцип права природокористування. [3] За радянських часів усі види природокористування здійснювалися на засадах безплатності, що сприяло виробленню ставлення до природних ресурсів як до нескінченно поновлюваних, невичерпних, таких, що не мають реальної вартості. Усе це не сприяло дбайливому, раціональному ставленню до використання природних багатств. Підтвердивши безоплатність всіх форм загального природокористування, метою якого є задоволення життєво необхідних потреб людей, законодавство про охорону навколишнього природного середовища запровадило механізм платності всіх видів спеціального природокористування, що здійснюється в господарських цілях, як правило, для отримання прибутку. Законодавство України встановлює:

— плату за землю у вигляді земельного податку та орендної плати (ЗУ «Про плату за землю»);

— плату за воду -- у вигляді плати за спеціальне водокористування, користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту; [8]

— збір за спеціальне використання об'єктів тваринного світу (мисливство; рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин; використання диких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності; добування (придбання) диких тварин з метою їх утримання і розведення у напіввільних умовах чи в неволі; використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях у разі їх вилучення з природного середовища з метою отримання прибутку) [3]

— збір за спеціальне використання лісових ресурсів (ст. 77 ЛК України);

— плату за користування надрами у вигляді платежів за користування надрами, відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, збору за видачу спеціальних дозволів (ліцензій), акцизного збору (статті 28-29 Кодексу України про надра);

— збір за спеціальне використання природних рослинних ресурсів. [3]

Особливості встановлення всіх цих видів плати (зборів) і здійснення платежів будуть розглянуті в особливій частині підручника, при розгляді специфіки права користування кожним природним ресурсом. Буде також проаналізовано зміст права земле-, водо-, лісо-, надрокористування, користування об'єктами тваринного та рослинного світу. [9]

Виділені вище принципи права природокористування є основними. Звичайно, можна виділити й інші принципи права природокористування. Так, М.М. Бринчук наголошує на принципі пріоритету охорони життя та здоров'я людини, забезпечення сприятливих екологічних умов для його життя, праці та відпочинку; принципі дотримання вимог законодавства, невідворотності відповідальності за його порушення та деяких інших.

Висновок

Отже, дослідивши тему, перш за все слід сказати, що таке право природокористування в цілому. Право природокористування -- це система юридичних норм і засобів, спрямованих на врегулювання правомочностей у відносинах з приводу користування природними ресурсами, забезпечення ефективності їх використання та захист законних прав суб'єктів природокористування.

Як і будь-яка система норм, право природокористування має свої власні, чітко сформовані принципи. До основних можна віднести: цільовий характер використання природних ресурсів, додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог при використанні природних ресурсів, збалансованість економічних, соціальних і екологічних чинників у процесі природокористування (забезпечення сталого природокористування), екосистемний підхід до природи як до цілісного організму, неспричинення в процесі використання одного природного ресурсу шкоди іншим, непорушення в процесі природокористування прав та інтересів інших власників і користувачів природних ресурсів та безплатність загального і платність спеціального природокористування.

Тому, можна сказати, що дотримуючись цих принципів суб'єкти екологічного права підтримують безпеку перш за все свою, а потім і всього людства. Дані принципи регулюють раціональне використання природних ресурсів та забезпечують стабільність в розвитку цивілізації. Дотримуючись їх, ми зможемо поєднати без шкідливих наслідків природу та цивілізацію.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. Зі змінами та доповненнями

2. Екологічне право України. За заг. ред. Ю.С. Шемшученка,2005р.

3. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 26.06.1991 р.

4. Закон України «Про тваринний світ» від 13.12.2001 р.

5. ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 p., з наступними змінами.

6. «Концепція сталого розвитку населених пунктів» від 24 грудня 1999 р.

7. Цивільний кодекс Франції 1804 р.

8. Постанова КМУ від 18 травня 1999 p. №836 «Про затвердження нормативів збору за спеціальне водокористування»

9. Екологічне право України Дмитренко І.А., 1999 р.

10. Екологічне право України Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина) Балюк Г.І. 2006 р.

11. Екологічне право (Загальна частина), Андрейцев В.І., 1996 р.