Принципи права як основа діяльності міліції України
Сторінки матеріалу:
Принцип суверенності суспільства означає суверенність народу, тобто суверенність його волі та інтересів. Проголошений в Преамбулі принцип суверенності Українського народу знаходить подальший розвиток в нормативних положеннях, насамперед у ст. 2 Конституції, в якій зазначається, що суверенітет України поширюється на всю територію і, природно, опосередковується (виражається) всіма громадянами України, та у ст. 5, в якій народ визначається носієм суверенітету України. Принцип демократизму суспільства полягає у належності влади народові та участі народу у здійсненні влади. Це взаємовідносини суспільства і держави. За Конституцією, влада в Україні належить безпосередньо її народу, а не будь-якій його частині, оскільки народ України складають громадяни усіх національностей і об'єктивно -- усіх соціальних груп. Відповідно до ст. 5 Конституції народ є єдиним джерелом влади в Україні.
Одним з важливих принципів суспільного ладу, що нині утверджується в Україні, є принцип плюралізму, багатоманітності, зокрема в політиці, економіці та ідеології. Політичний плюралізм виявляється насамперед у багатопартійності і свободі політичної діяльності; економічний -- у багатоманітності форм власності і господарювання, свободі підприємницької діяльності; ідеологічний -- у різноманітності ідеологій. Принцип конституційності, законності суспільного ладу України означає, що основні засади організації і діяльності нашого суспільства передбачаються й гарантуються Конституцією, а основні форми суспільної діяльності та інших суспільних відносин -- політичних, економічних, соціальних та інших -- визначаються також законами.
Принцип етнічної багато національності і політичної єдності українського народу полягає у конституційному визнанні наявності в Україні ряду етносів (поряд з українською нацією, як етносом), у визначенні їх статусу та ставленні до них держави і суспільства в цілому, у проголошенні українського народу спільністю громадян усіх національностей, що проживають на території України. Принцип соціальної справедливості полягає в конституційному вираженні й захисті інтересів всього суспільства, кожної людини і громадянина та кожної соціальної спільності. Зокрема, чинна Конституція проголошує й надійно гарантує велике коло громадянських соціальних, економічних та інших прав і свобод людини й громадянина. Пріоритетним гарантом цих прав і свобод є Конституційні норми -- принципи, зокрема, щодо вільності та рівності людей у своїй гідності й правах (ст. 21), невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини, рівності конституційних прав і свобод громадян України та їх рівності перед законом.
Професор Р.З. Лівшиць виділяє два різновиди принципів права - принципи-норми та принципи, які виводяться з норм. На його думку, одні правові принципи прямо закріплюються в нормах. Після подібного закріплення вони стають принципами-нормами. Інші принципи прямо не закріплюються в конкретних нормах. Формулювання правового принципу не переходить у формулювання однієї конкретної норми. Але ж воно переходить у численну кількість норм, ніби розчиняється у них... У цих випадках ми маємо справу з принципами, які виводяться з норм.
Принципи як керівні ідеї мають надзвичайно важливе значення для ефективного функціонування всієї системи норм даної галузі права. За допомогою принципів не тільки формулюється сучасний державний підхід до правового регулювання, але й визначається суть майбутніх правових норм. Яка важлива проблема для держави, що перебуває в перехідному періоді! Не менш важливим є те, що правильно сформульовані принципи дозволяють усувати прогалини в законодавстві при застосуванні правових норм. Сучасне законодавство України в багатьох питаннях є незавершеним, неповним. Ринкові засади, які впроваджуються в економіку України, породили нові відносини, що не знайшли ще свого адекватного регулювання. І в цій справі значення принципів права важко переоцінити. Ще один аспект заслуговує уваги. Принципи повинні створювати певну систему, бути узгодженими між собою, а також із загальними принципами права і принципами державної політики. Сьогодні необхідно говорити і про їх узгодженість з принципами міжнародно-правового регулювання праці, в тому числі регіонального на рівні Ради Європи, Європейського Союзу [10].
2.2 Забезпечення впливу на суспільні відносини шляхом правового регулювання
Своїм існуванням право впливає на поведінку людей. Право як культурна та інформаційна цінність визначає напрямок людської діяльності, окреслюючи її загальними межами цивілізованих суспільних відносин. Правове регулювання як здійснюваний системою юридичних засобів вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування пов'язується з категорією правовий вплив як взятий в єдності багатоманітний процес впливу права на соціальне життя, свідомість і поведінку людей. Ці категорії мають самостійний характер та є взаємодіючими.
Дослідження співвідношення правового впливу і правового регулювання вимагає уточнення понять «регулювання» і «вплив», оскільки в юридичній літературі справедливо наголошується на нерівнозначності цих категорій. Поняття «регулювання» походить від латинського слова «regulo» - «правило» і означає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь. «Вплив» означає цілеспрямовану дію на що-небудь за допомогою системи засобів. Ці два поняття мають близький зміст, який не є тотожним.
Поняття «вплив» за обсягом є ширшою категорією, ніж «регулювання», оскільки вплив охоплює як регулювання за допомогою певної правової норми, так і інші правові засоби і форми впливу на поведінку людей. Тому неможливо зводити правові засоби і форми впливу права на суспільні відносини лише до правового регулювання. Правовий вплив з усією його багатоманітністю здійснюється на суспільне життя, на свідомість та поведінку людей за допомогою правових і не правових засобів. Правовий вплив здійснюється на людину двома шляхами: інформаційним і ціннісно-орієнтаційним, а також завдяки вихованню та пропаганді правових знань, юридичній освіті.
Таким чином, правовий вплив - це результативна, нормативно-організаційна дія на суспільні відносини спеціальної системи власне правових засобів (норм права, правовідносин, актів право реалізації та правозастосування), й інших правових чинників (правосвідомості, правової культури, правових принципів, правотворчого процесу), а також не правових механізмів (соціальних, ідеологічних, психологічних тощо) [26].
Під правовим регулюванням суспільних відносин розуміють лише одну з форм впливу права на суспільні відносини - вплив за допомогою специфічних правових засобів: норм права, правовідносин, актів право реалізації тощо. Всі відмінності між правовим регулюванням і правовим впливом можна визначити як: відмінності за обсягом; за змістом; за механізмом реалізації права. Відмінності за обсягом полягають у наступному: предмет правового впливу є значно ширшим, ніж предмет правового регулювання. Його складають відносини (економічні, соціальні, політичні), які безпосередньо не врегульовані правом, але на які розповсюджується його дія. Відмінності за змістом складає таке: правовий вплив не завжди має точний юридичний засіб, адже окрім норм права, вплив охоплює інші соціальні засоби і форми впливу на поведінку людей.
Правове регулювання завжди містить певний юридичний засіб (регулювання відбувається за допомогою визначеної правової норми). Відмінності за механізмом реалізації права полягають у наступному: правовий вплив здійснюється шляхом системи неюридичних засобів - ідеологічних, психологічних, інформаційних, та інших механізмів, тоді як у правовому регулюванні право реалізується через механізм - систему правових засобів і форм (норм права, правовідносин, акти реалізації та застосування норм права тощо). Таким чином, правовий вплив є ширшим поняттям. Текстуальний вплив може бути різним. Наприклад, у випадку прийняття закону, який не відповідає інтересам більшості населення, він може чинити негативний психологічний вплив на громадян: викликати громадський осуд, критику, непокору. Разом з тим правовий вплив завжди передує правовому регулюванню, оскільки інформаційно-ціннісний правовий вплив є необхідною умовою виникнення правової регламентації [2].
Правове регулювання притаманне всім видам права, але в державно-організованому праві воно має свідомо-вольовий і нормативний характер. Отже, правове регулювання і правовий вплив є самостійними правовими явищами, хоча правомірно говорити про те, що правовий вплив є більш ширшою категорією, а правове регулювання є її аспектом. Правове регулювання- це вплив спеціальних правових засобів на поведінку учасників суспільних відносин для узгодження їх інтересів та впорядкування суспільних відносин. Іншими словами це процес, що передбачає безпосередній активний правовий вплив на юридично значущі суспільні відносини. Ознаки правового впливу: є частиною соціального впливу; здійснюється за допомогою правових засобів; забезпечує досягнення суспільно значущих результатів взаємодії учасників суспільних відносин; доповнюється психологічною, інформаційною, виховною та іншими соціальними формами впливу; формує ціннісно-правові установки поведінки суб'єктів права; визначає соціально корисний напрям діяльності суб'єктів права; призначенням є впорядкування суспільних відносин; метою є узгодження інтересів учасників суспільних відносин; є джерелом правової активності учасників суспільних відносин [20].
Отже, право за своєю природою є завжди регулятивним. Тому, що регулює поведінку суб'єктів права, ставить її у відповідні рамки. Внаслідок правової регуляції формується юридична основа, визначаються зафіксовані в правових приписах орієнтири для організації діяльності учасників регульованих відносин і досягнення фактичних цілей права.
право суспільний міліція
Розділ 3. Принципи права як основа діяльності міліції України
3.1 Закріплення принципів права у нормативно-правових актах, що регулюють діяльність міліції
Міліція в Україні -- державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань, це єдина система органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України.
Правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти МВС України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані в установленому порядку [21].
Центральне місце в системі правових актів, що регулюють діяльність міліції, посідає Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990р. Згідно з чинним законодавством основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона й забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; обезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння в межах її компетенції державним органам, підприємствам, установам та організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.