Принципи цивільного права України в контексті їхнього співвідношення з DCFR

Є. О. Харитонов, О. І. Харитонова

Анотація

Харитонов Є. О., Харитонова О. І. Принципи цивільного права України в контексті їхнього співвідношення з DCFR. - Стаття.

У статті розглядаються питання визначення та характеристики принципів цивільного права України та співвідношення цього поняття з поняттям «засади цивільного законодавства України». На підґрунті отриманого результату досліджується сутність категорії «принципи цивільного права України» та встановлюється співвідносність останніх зі створеним європейськими правознавцями проектом «Принципів, Дефініцій і Модельних Правил Європейського приватного права». Результатами дослідження є висновок про необхідність адаптації цивілістичної концепції, принципів цивільного права та засад цивільного законодавства України до Європейського приватного права на основі DCFR.

Ключові слова: принципи права, цивільне законодавство, фундаментальні ідеї, цивілістика.

цивільний законодавство європейський приватний

Дослідження принципів цивільного права як фундаментальних ідей, згідно з якими здійснюється регулювання відносин у приватноправовій сфері, завжди було важливим, але особливою актуальності набуває в контексті вирішення проблем адаптації вітчизняного цивільного законодавства до права Європейського Союзу (далі - ЄС).

Слід зазначити, що принципи цивільного права України, а також засади цивільного законодавства України були предметом наукових розвідок вітчизняних правознавців. Зокрема, до цих питань зверталися Т.В. Боднар, С.В. Бервено, Н.Ю. Голубєва, А.С. Довгерт, Н.С. Кузнєцова, К.Г. Некіт, Р.Б. Шишка, автори цієї статті та інші цивілісти. Ґрунтовне монографічне дослідження проблеми було проведене О.В. Басаєм [1, с. 379; 2, с. 234]. Водночас зазначені принципи ще майже не досліджувалася під кутом зору встановлення їхньої співвідносності з положеннями проекту «Принципи, Дефініції та Модельні Правила Європейського приватного права», що зумовлює доцільність звернення до зазначеної проблематики.

Перед тим, як перейти до визначення та характеристики принципів цивільного права України, маємо з'ясувати, що мається на увазі під «принципами права» взагалі.

Із запропонованих у вітчизняній юриспруденції дефініцій принципів права нам найбільше імпонує визначення їх як таких відправних ідей його існування, що виражають найважливіші закономірності й підвалини цього типу держави та права, є опорядкованими із сутністю права та становлять його головні риси, відрізняються універсальністю, вищою імперативністю й загальною значимістю, відпо- © Є. О. відають об'єктивній необхідності побудови та зміцнення певного суспільного ладу. Звідси випливають такі ознаки принципів права, як регулятивність; внутрішня єдність, що простежується в їх системно-структурній внутрішній збалансованості, несуперечності, інтегрованості й водночас диференційованості на певні види; їх об'єктивна обумовленість, тобто їх відповідність характеру суспільних відносин, економічних, політичних, ідеологічних процесів, що відбуваються в суспільстві; матеріалізація їх у праві шляхом безпосереднього формулювання в нормах права (текстуального закріплення) або виведення принципів права зі змісту нормативно-правових актів (змістовне закріплення); їх історичність [3, с. 167].

Ґрунтуючись на такому розумінні сутності категорії «принципи права», можемо попередньо визначити принципи або засади цивільного права як фундаментальні ідеї, згідно з якими здійснюється регулювання відносин, що складають предмет цивільного права. У кожній із таких засад проявляється бачення сутності даних відносин, висуваються ті чи інші вимоги до забезпечення правового становища приватної особи.

Оскільки принципи суб'єктивних цивільних прав не є предметом нашого дослідження, обмежимось далі характеристикою принципів цивільного права в об'єктивному значенні, які є галузевими цивілістичними принципами.

Розглядаючи це питання, маємо враховувати, що визначення галузевих принципів права пов'язано з первісним поділом із метою наукового аналізу та в дидактичних цілях об'єктивного права на приватне та публічне, які є складовими частинами відомої із часів Античності дихотомії. Отже, починаємо з принципів приватного права, якими є такі: 1) принцип автономії (це означає, що суб'єкти вільно здійснюють свої права; не допускається втручання в їх справи або ж протидія їм); 2) принцип добровільності (суб'єкт сам несе відповідальність за виконання своїх обов'язків, відповідає за ними своїм майном, грошима тощо); 3) принцип юридичної рівності (виражається у вільному волевиявленні та його оцінці, що дорівнює іншим); 4) принцип диспозитивності (П.М. Рабінович називає його «принципом цивільного права») [4, с. 128]; 5) принцип координації; 6) принцип загального дозволу; 7) принцип правового захисту приватного інтересу тощо [3, с. 176]. Якщо виходити з поширеної у вітчизняній цивілістиці тези, що приватне та цивільне право є поняттями тотожними [5, с. 198], то наведений вище перелік принципів, очевидно, має стосуватися також і цивільного права України.

Однак позиція вітчизняної цивілістики із цього питання, відображена в Цивільному кодексі України (далі - ЦК України), виглядає дещо інакше. Концепція ЦК України досить послідовно виходить із того, що терміни «цивільне право» («цивільні права») мають вживатися саме стосовно прав, що належать певному суб'єкту, тобто щодо так званих суб'єктивних прав. При цьому стосовно «об'єктивного цивільного права», тобто сукупності норм, які регулюють цивільні відносини, у кодексі використовується термін «цивільне законодавство», а ст. 3 ЦК України називається «Загальні засади цивільного законодавства». Отже, про принципи чого, власне, має йтися: про «принципи цивільного права (об'єктивного)» чи про «принципи цивільного законодавства»? У пошуках відповіді на це питання маємо звернутися до змісту відповідної норми ЦК України.

Як випливає зі ст. 3 ЦК України, принципами цивільного законодавства України визнаються такі засади: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, що означає забезпечення «суверенітету особистості», поняття якого охоплює можливість індивіда визначати своє місце в суспільстві в системі цивільних відносин за власним розсудом; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених законом; 3) свобода договорів, яка полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватися від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості; 4) свобода підприємницької діяльності, незабороненої законом, що означає закріплення в законодавчому порядку загального правила про право зайняття підприємницькою діяльністю, а також встановлення юридичних гарантій реалізації цього права; 5) принцип судового захисту цивільного права та інтересу, що ґрунтується передусім на положенні Конституції України, згідно з яким правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі (ст. 124 Конституції України). Судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод фізичних осіб. Суд не має право відмовити особі в прийнятті позовної заяви або скарги, наприклад, на тій підставі, що його вимоги можуть бути захищені в іншому порядку; 6) вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, яка практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, із шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

Слід підкреслити, що, судячи з формулювань ст. 3 ЦК України, наведений у ній перелік загальних засад цивільного законодавства є вичерпним.

Порівняння принципів приватного права, що згадуються в літературі, і принципів (засад) цивільного законодавства, названих у ст. 3 ЦК України, дозволяє зробити висновок, що спільними можна вважати лише два принципи: принцип автономії (який із певними застереженнями може бути прирівняний до принципу неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини) і принцип правового ( у п. 5 ч. 1 ст. 3 ЦК України уточнюється - «судового») захисту приватного інтересу.

Такі істотні розбіжності у визначенні кола та змісту принципів приватного права та засад цивільного законодавства дають підстави для припущення, що або принципи приватного права та принципи цивільного права не співпадають, або «засади цивільного законодавства» й «принципи цивільного права» є за сутністю різними категоріями, або концепція ЦК України із цього питання потребує доопрацювання.

Правильність цього припущення можна перевірити, порівнюючи визначення поняття приватного права та цивільного права України.

Приватне право - це сукупність концепцій, ідей, принципів і норм, що визначають на засадах диспозитивності, юридичної рівності та ініціативи сторін, підстави придбання та порядок реалізації й захисту прав та обов'язків окремих осіб, які не знаходяться у відносинах влади (підпорядкування стосовно одне одного) та вільно встановлюють собі права й обов'язки у відносинах, що виникають із їх ініціативи.

Цивільне право - це сукупність юридичної доктрини держави, а також правових норм і правил, що стосуються визначення статусу й захисту інтересів фізичних та юридичних осіб, а також соціальних утворень, що виступають як суб'єкти не- майнових та майнових (цивільних) відносин, з метою задоволення матеріальних і духовних потреб приватних осіб та захисту їх інтересів.

На перший погляд наведені визначення є подібними, майже тотожними. Проте маємо враховувати, що право приватне та право публічне є абстрактними категоріями, які не мають національної приналежності. Якщо ж йдеться про галузь права, що регулює відносини між приватними особами в певній країні, то точніше вести мову про «цивільне» право, підкреслюючи цим генезис та особливості цієї галузі національного права. При цьому важливою є та обставина, що приватне право може обмежуватися диспозитивним методом правового регулювання, тоді як у цивільно-правовому регулюванні в кожній державі, у тому числі в Україні, мають місце імперативні елементи, наявність яких зумовлена необхідністю захисту публічного інтересу в цивільних відносинах, вимогами дотримання процедурних правил, можливістю застосування державного примусу тощо.

Враховуючи зазначене, можна дійти висновку, що справедливим є, по-перше, припущення про нетотожність понять «принципи приватного права» та «принципи цивільного права» й, по-друге, про нетотожність понять «засади цивільного законодавства» та «принципи цивільного права».

Перший висновок зумовлений тим, що концепт «приватне право» є ширшим, ніж поняття «цивільне право», виступає разом із концептом «публічне право» як наукова абстракція.

Підґрунтям другого висновку є теза, що поняття «цивільне право» може вживатися в декількох значеннях: галузь права, система законодавства, частина науки про право, навчальна дисципліна.