Визначальним поміж них є розуміння цивільного права як галузі права. Тому під час екстраполяції принципів приватного права на національний рівень має йтися про «принципи цивільного права». Принципи цивільного права ґрунтуються на принципах приватного права, але не збігаються з ними повністю, оскільки, як зазначалося, у цивільному праві, на відміну від права приватного, мають місце як диспозитивні, так і імперативні елементи (публічні договори, договірні зобов'язання, спадкування тощо).

Водночас можна виокремлювати, як це зроблено в ЦК України, «принципи (загальні засади) цивільного законодавства». Останні частково співпадають із принципами цивільного права, а частково ні.

Саме такий підхід, на нашу думку, має бути застосованим під час визначення співвідношення принципів приватного права, цивільного права та засад цивільного законодавства.

Такий висновок підтверджується також концепцією створення важливого європейського наукового «Проекту загальної довідкової схеми» (Draft Common Frame of Reference (далі - DCFR) - Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law [6].

Головним, на нашу думку, в ідеї DCFR є відмова від прямого (позитивного) регулювання відносин у приватноправовій сфері. Тому йдеться не про Цивільний кодекс Європи, а саме про «науковий проект».

При цьому важливою є й та обставина, що результат праці груп має довгу, промовисту назву «Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law» - «Принципи, дефініції та модельні правила приватного права ЄС», де на перше місце поставлено «принципи», а решта тексту є визначенням понять і зразками правових рішень стосовно регулювання відносин у галузі приватного права.

Таким чином, ідеться не про створення акта законодавства, а про науково-прикладний проект порівняльно-правового характеру. Це підтверджують й автори DCFR К. фон Бар, Е. Клів та П. Варул, які відзначають, що DCFR має сприяти вивченню та розумінню приватного права в країнах-членах ЄС. Зокрема, він призначений показати, наскільки схожими є одна на одну національні системи приватного права, які можна розглядати як регіональний прояв загальної європейської спадщини. Завданням DCFR є наочно довести факт існування європейського приватного права, згадавши про відносно незначну кількість випадків, у яких різні правопорядки дають різні відповіді на загальні питання. Таким чином, DCFR розглядається як такий документ, що може надати ідеям європейського приватного права нове підґрунтя, що підвищує взаєморозуміння та сприяє колективному обговоренню проблем приватного права в Європі [7, с. 17].

За такої концепції DCFR у тріаді «Принципи, дефініції, модельні правила приватного права ЄС» чільне місце посідають «принципи приватного права ЄС».

Оцінюючи цю категорію під кутом зору проблематики нашого дослідження, маємо відзначити деякі розбіжності її розуміння в українській цивілістиці та використання терміну «принципи» в тексті DCFR.

На відміну від вітчизняних теоретиків права й цивілістів автори DCFR акцентують увагу не на визначенні поняття принципів права, встановленні їхнього кола тощо, а починають із застереження щодо можливості різного використання терміна «принципи». Зокрема, зазначається, що в цьому контексті він використовується як синонім виразу «норми, що не мають юридичної сили закону». Таким чином, можна сказати, що DCFR складається з принципів та визначень. Він дуже близький за своєю природою до інших документів, щодо яких використовується термін «принципи». Разом із цим терміном «принципи» можна описати ті норми, що мають більш загальну юридичну природу, такі як свобода договору чи добросовісність. Із цієї точки зору модельні норми DCFR включають у себе принципи [7, с. 19].

Варто звернути також увагу на розрізнення в DCFR принципів базових та пріоритетних, оскільки саме за допомогою такої диференціації провадиться акцентування уваги на головних напрямах формування концепту приватного права.

Як випливає з тексту DCFR та коментарів його авторів, «базовими» вважаються такі принципи, що мають забезпечити досягнення найбільш загальних цілей DCFR. Як такі пропонуються принципи свободи, безпеки, справедливості та ефективності (з припущенням, що ними охоплюється також принципи договірної лояльності, співробітництва тощо).

Визначення «пріоритетних принципів» DCFR не містить. Можливо, тому що йдеться про терміно-поняття, яке саме вже і є визначенням, а характеристикою його слугує перелік таких принципів (до речі, улюблений прийом давньоримських правознавців, коли замість абстрактних дефініцій - конкретний перелік).

До категорії пріоритетних принципів найбільшого політичного значення віднесені захист прав людини, підтримка солідарності й соціальної відповідальності, збереження культурної та мовної різноманітності, захист і поліпшення добробуту, розвиток внутрішнього ринку [7, с. 21]. Слід відзначити, що, згідно з позицією авторів DCFR, висловленою далі, свобода, безпека, справедливість та ефективність, виконуючи подвійну роль, також виступають як пріоритетні принципи. Таким чином, виходить, що принципи поділяються не на базові та пріоритетні, а на «пріоритетні базові» та «пріоритетні небазові (звичайні)». Такий підхід виглядає надто ускладненим і пояснюється, на нашу думку, тим, що «базові» принципи стосуються договірної сфери» і тут вони є пріоритетними, а «пріоритетні звичайні» принципи мають загальний характер, стосуючись різних аспектів буття європейського громадянського суспільства.

Не зупиняючись на характеристиці пріоритетних принципів, лише відзначимо, що «пріоритетним із пріоритетних» можна вважати принцип захисту прав людини, якому присвячується ст. 1.-1:102(2) DCFR, яка передбачає, що модельні норми мають тлумачитися в контексті будь-яких застосовних засобів, гарантують права та фундаментальні свободи людини. Цей пріоритетний принцип відображений також і в змісті окремих модельних норм, особливо в нормах про заборону дискримінації, про договірну відповідальність тощо.

Цікавим аспектом також є надання пріоритетності принципу підтримки солідарності й соціальної відповідальності, який, як слушно зазначають автори, зазвичай розглядають як функцію публічного права [7, с. 23]. Проте така позиція пояснюється розширеним тлумаченням принципів лояльності й безпеки договору, що дозволяє залучити у сферу договірного регулювання більш широке коло відносин. Що стосується врахування принципу солідарності в правовідносинах, що виникають унаслідок ведення чужих справ без доручення, то ця ідея була відома в цивіліс- тиці ледь не із часів Стародавнього Риму (хоча з певними застереженнями), потім активно обговорювалася з позаминулого століття, а ще пізніше отримала підтримку навіть у тоталітарних суспільствах на кшталт СРСР [8, с. 65].

Практично важливим є принцип збереження культурної та мовної різноманітності, який є своєрідною відповіддю опонентам євроінтеграції, які страхають втратою національної культурної ідентичності тощо, а також науковцям, які розглядають євроінтеграцію із суто прагматичних позицій створення глобальної конкуренції в системі «ЄС проти США» [9, с. 157].

В останньому випадку позиція авторів DCFR є більш гнучкою. З одного боку, визнається, що в плюралістичному світі, такому як Європа, очевидно, що збереження культурного та мовного розмаїття є умовою самого існування Європейського Співтовариства. При цьому враховується, що там, де людське життя має не тільки культурний, але й суто функціональний зміст, цей принцип може вступати в колізію з принципами солідарності, захисту й поліпшення добробуту, а також розвитку внутрішнього ринку (прикладом чого, власне, слугує й приватне право).

Врахування зазначених колізій зумовило компромісне вирішення цієї проблеми, яке виражається в тому, що поряд із включенням у норми деяких проявів принципу збереження культурної та мовної різноманітності в ньому відчувається й певне занепокоєння існуванням можливості шкідливого впливу на внутрішній ринок і, як наслідок, на добробут європейський громадян та підприємців надмірної різноманітності систем договірного права. У цьому сенсі мету DCFR його автори вбачають у керівництві для законодавця, завдяки якому сенс європейського законодавства можна зробити зрозумілим для людей, які отримали юридичну освіту в умовах різних правопорядків [7, c. 25].

Значення згаданого занепокоєння стає більш зрозумілим, коли врахувати, що принцип захисту та поліпшення добробуту громадян і підприємців і доповнюючий його принцип поступового розвитку внутрішнього ринку розглядаються як такі, що охоплюють усі або майже всі інші принципи, оскільки, як підкреслюють автори, з нього випливає кінцева мета та сенс існування DCFR. Якщо DCFR не допоможе поліпшити добробут громадян і підприємців у Європі, хоча б опосередковано й потрохи, проект зазнає невдачі.

Оцінюючи в цілому спрямованість і зміст Draft Common Frame of Reference (DCFR) - Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law, особливо принципи, можна зробити висновок, що криза сучасного концепту приватного права, на яку сподіваються недоброзичливці, існує лише в їхній уяві, а сам згаданий концепт, ґрунтуючись на базових цінностях європейської цивілізації, у ХХІ ст. продовжує оновлюватися та розвиватися відповідно до викликів часу.

Крім того, є підстави для іншого, практично важливого висновку, що в контексті прагнення України інтегруватися до Євросоюзу та необхідності відповідної адаптації українського законодавства DCFR мають враховуватися під час доопрацювання концепту цивільного права, зокрема під час вдосконалення вітчизняної концепції принципів цивільного права та цивільного законодавства.

Література

1. Басай О.В. Принципи цивільного права України: теорія і практика : [монографія] / О.В. Басай. - Івано-Франківськ : Сімик, 2013. - 428 с.

2. Басай О.В. Загальні засади (принципи) цивільного законодавства України : дис. ... докт. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне право» / О.В. Басай ; Національний університет «Одеська юридична академія». - О., 2014. - 440 с.

3. Колодій А.М. Принципи права України : [монографія] / А.М. Колодій. - К. : Юрінком Інтер, 1998. - 208 c.

4. Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К. : Українська енциклопедія. - 2003- . - Т. 5 : П-С. -736 с.

5. Кодифікація приватного (цивільного) права України / за ред. проф. А.С. Довгерта. - К. : Український центр правничих студій, 2000. - 336 с.; Сивий Р.Б. Приватне (цивільне) право в системі права України : [монографія] / Р.Б. Сивий. - К. : КВІЦ, 2006. - 214 с.

6. Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law. Draft Common Frame of reference (DCFR). Full Edition, prepared by the Study Group on a European Civil Code and the Research Group on EC Private Law (Acquis Group) / ed. by Christian von Bar and Eric Clive. -Vol. I-VI. - Munich, 2009. - 571 р.

7. Бар фон К. Предисловие к российскому изданию / К. фон Бар, Э. Клив, П. Варул // Модельные правила европейского частного права / науч. ред. Н.Ю. Рассказова. - пер. с англ. - М. : Статут, 2013. - 989 c.

8. Новицкий И.Б. Солидарность интересов в советском гражданском праве / И.Б. Новицкий. - М. : Госюриздат, 1951. - 78 с.

9. Братимов О.В. Практика глобализации: игры и правила новой эпохи / О.В. Братимов, Ю.М. Горский, М.Г. Делягин, А.А. Коваленко. - М. : ИНФРА-М, 2000. - 344 с.