-- вивчає стан прокурорського нагляду за додержанням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності і вносить пропозиції керівництву щодо його вдосконалення;

-- надає необхідну методичну і практичну допомогу підлеглим прокурорам щодо організації роботи на вказаному напрямку;

-- організує перевірку наказів та інструкцій відповідних органів з питань оперативно-розшукової діяльності, і в разі їх невідповідності чинному законодавству ставить питання перед керівництвом прокуратури про вжиття заходів до приведення їх у відповідність з законом;

-- організує перевірку стану і організації прокурорського нагляду на місцях з питань додержання законності при проведенні оперативно-розшукової діяльності;

-- контролює додержання режиму таємності в діяльності відділу (відділення) та його діловодстві.

Старший прокурор і прокурори відділу (відділення):

-- здійснюють контроль за станом і організацією прокурорського нагляду за додержанням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності в закріплених за ними зонах;

-- здійснюють безпосередній нагляд за додержанням законності з вказаних питань відповідними підрозділами органів, які проводять оперативно-розшукову діяльність;

-- накопичують, аналізують і узагальнюють оперативну інформацію, що надходить із підлеглих прокуратур, оперативних органів, за якими здійснюють нагляд, використовують одержані ними дані для вирішення питань щодо усунення недоліків та упущень в роботі, внесення пропозицій керівництву щодо її вдосконалення. Про всі виявлені порушення законності при проведенні оперативно-розшукової діяльності доповідають начальнику відділу (відділення) для своєчасного вжиття заходів щодо їх усунення;

-- за дорученням керівництва розглядають, вирішують, організовують перевірки, а в необхідних випадках перевіряють особисто з виїздом на місце заяви, скарги громадян і посадових осіб, звернення народних депутатів з питань додержання законності при проведенні оперативно-розшукової діяльності, з вивченням оперативно-розшукових справ, контрольно-наглядових справ та інших необхідних матеріалів;

-- при проведенні планових перевірок, а також за вказівкою керівництва, перевіряють додержання законності при заведенні оперативно-розшукових справ, здійсненні оперативно-розшукових заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», вживають заходи до негайного усунення виявлених порушень і реагування відносно винних посадових осіб;

-- у своїй діяльності та діловодстві неухильно дотримуються режиму таємності.

Одержавши вказівку керівництва на проведення перевірки додержання законів органом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, працівник прокуратури повинен:

-- скласти план-завдання на перевірку, який затверджується керівництвом. З вказаним планом-завданням перед початком перевірки знайомиться керівник органу, в якому проводиться перевірка;

-- ознайомитись з необхідними статистичними даними, які характеризують стан оперативно-розшукової роботи в органі, що перевіряється, наказами, інструкціями, настановами та іншими нормативними документами, що регламентують оперативно-розшукову діяльність.

При проведенні перевірки необхідно ознайомитись з організацією роботи органу, який займається оперативно-розшуковою діяльністю, його структурою, планами роботи, рішеннями колегій, оперативних нарад з питань оперативно-розшукової діяльності, матеріалами інспекторських перевірок на місцях, аналізами і узагальненнями, листуванням з підлеглими і вищестоящими органами з указаних питань. Звертати увагу на організацію належного контролю з боку вищестоящих органів за роботою підлеглих підрозділів, які займаються оперативно-розшуковою діяльністю, надання їм практичної допомоги, на заходи реагування керівництва на допущені порушення законності на вказаній ділянці роботи.

При проведенні перевірок доцільно залучати до них працівників вищестоящих органів, що займаються оперативно-розшуковою діяльністю і здійснюють контроль за роботою підлеглих оперативних підрозділів, з метою координації роботи.

При роботі з таємними і цілком таємними документами в органах, що перевіряються, і займаються оперативно-розшуковою діяльністю, працівники прокуратур повинні суворо додержуватись вимог Закону України «Про державну таємницю» та Інструкції № 0126-87 щодо забезпечення режиму таємності в міністерствах і відомствах.

Вимагати від керівника органу, що перевіряється, створення відповідних умов для роботи з таємними документами -- надання окремого кабінету для роботи і сейфу для зберігання таємних документів.

Записи таємної інформації ведуться в робочих зошитах, передбачених вищеназваною Інструкцією. Вказані робочі зошити та інші таємні документи виносити із приміщення органу, в якому проводиться перевірка, суворо забороняється, вони повинні зберігатися у опечатаному сейфі.

Проведення оперативно-розшукової діяльності здійснюється:

-- щодо невстановлених осіб, які готують або вчинили злочин, а також осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання -- до їх встановлення або розшуку, але не більше строків давності притягнення до кримінальної відповідальності чи строків давності виконання обвинувального вироку;

-- щодо осіб у зв'язку з розслідуванням стосовно них кримінальної справи -- до набрання відносно них законної сили вироку або ухвали (постанови) суду про застосування заходів медичного або виховного характеру або до закриття кримінальної справи прокурором, слідчим, органом дізнання;

-- щодо осіб, які безвісно зникли, -- до їх розшуку або до набрання законної сили рішення суду про оголошення їх померлими;

-- щодо осіб у зв'язку з їх допуском до державної таємниці, а також роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках -- до одного місяця;

-- щодо осіб, стосовно яких є дані про їх участь у підготовці або вчиненні злочину, -- до шести місяців.

Перебіг строку оперативно-розшукової діяльності починається з моменту затвердження начальником органу або його заступником постанови про заведення справи і закінчується в момент затвердження постанови про закриття оперативно-розшукової справи.

Перебіг строку може зупинятися, якщо особа, щодо якої заведено оперативно-розшукову справу, тимчасово вибула за межі України або тяжко захворіла і немає можливості проводити щодо неї оперативно-розшукову діяльність.

Про закриття оперативно-розшукової справи складається мотивована постанова, яку затверджує начальник органу або його заступник.

Про закриття оперативно-розшукової справи не пізніше доби письмово повідомляється прокуророві.

Нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності здійснюється Генеральним прокурором України і уповноваженими ним прокурорами.

Предметом нагляду є додержання прав і свобод людини і громадянина, встановленого порядку здійснення оперативно-розшукової діяльності та законність передбачених цим законом рішень, прийнятих органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

У разі виявлення порушень закону з питань заведення оперативно-розшукової справи, зупинення чи поновлення оперативно-розшукової діяльності, закриття справи вимагати від керівників органу припинення чи поновлення оперативно-розшукової діяльності шляхом внесення припису або подання.

У разі виявлення порушень закону при здійсненні оперативно-розшукової діяльності усувати посадових осіб від здійснення оперативно-розшукової діяльності по конкретній оперативно-розшуковій справі.

У разі виявлення порушень закону при здійсненні оперативно-розшукової діяльності вимагати від керівника органу усунення посадової особи від здійснення оперативно-розшукової діяльності по конкретній оперативно-розшуковій справі.

3. Відмова прокурора від державного обвинувачення та її правові наслідки

Складною проблемою інституту підтримання державного обвинувачення у суді є питання відмови прокурора від обвинувачення.

Варто зазначити, що прокурор повинен виголосити обвинувальну промову лише в тому разі, якщо в результаті судового розгляду справи він повністю переконається у винності підсудного. Інакше, згідно ст. 264 КПК і ст. 36 Закону України "Про прокуратуру" він повинен відмовитися від обвинувачення, пояснивши суду в своїй постанові, чому він вважає пред'явлене підсудному обвинувачення необгрунтованим (тобто таким, що не підтвердилось судовим слідством).

Відмова від державного обвинувачення, за наявності для цього достатніх і законних підстав, не тільки право, а й обов'язок прокурора. Відмова прокурора від державного обвинувачення - це заява прокурора, звернена у вигляді постанови до суду, в якій він повністю або частково заперечує обґрунтованість обвинувачення і мотивує неможливість його підтримання щодо підсудного, фактично припиняючи, в цілому чи в якійсь частині, продовження обвинувальної діяльності проти даної особи.

Наслідком цього є припинення прокурором обвинувальної діяльності, тобто припинення функції обвинувачення. Висловлена у постанові прокурора відмова запобігає розвитку публічної, від імені держави, обвинувальної діяльності і виступає специфічним правовим засобом самоусунення прокурора від здійснення функції обвинувачення.

Залежно від обсягу діяльності, що становить зміст відмови від державного обвинувачення та від осіб, щодо яких прокурор здійснює функцію обвинувачення можна виділити два різновиди такої відмови - повну і часткову.

При повній відмові прокурор повністю відмовляється від обвинувачення.

Часткова відмова від обвинувачення - це пропозиція закрити справу або виправдати особу за однією чи кількома статтями КК, залишивши обвинувачення в інших злочинах.

У зв'язку з цим відмову від обвинувачення не слід ототожнювати із зміною обвинувачення, під якою можна розуміти, наприклад:

- зміну кваліфікації злочинного діяння;

- пом'якшення окремих формулювань;

- виключення деяких епізодів багатоепізодного злочину;

- зменшення обсягу обвинувачення у часі, просторі, наслідках;

- вилучення кваліфікуючих ознак, обтяжуючих покарання обставин, судимостей тощо.

Отже, зміна прокурором свого ставлення до одного з елементів обвинувачення чи до якоїсь частини кожного з них становить зміст його діяльності, характерної для часткової відмови прокурора від державного обвинувачення, і не може розглядатись як особливий випадок зміни прокурором обвинувачення в стадії судового розгляду.

Враховуючи викладене, можна стверджувати, що суть часткової відмови прокурора від державного обвинувачення полягає у запереченні ним спростованих у суді елементів обвинувачення та збереженні інших, доведених елементів для часткової реабілітації підсудного і здійснення проти нього законної і обґрунтованої обвинувальної діяльності.

Часткова відмова має конструктивний характер, вона не руйнує обвинувачення повністю, а корегує його згідно з фактами та вимогами закону.

Які ж фактичні обставини і юридичні підстави породжують обов'язок прокурора відмовитись від обвинувачення?

Передусім, це неправильна, помилкова оцінка прокурором матеріалів досудового слідства, яка була виявлена у ході перевірки доказів в умовах гласного судового процесу.

Відмова прокурора від обвинувачення можлива і необхідна за умови зникнення у нього твердої переконаності та впевненості в тому, що підсудний винен. А впевненість у тому, що обвинувачення не підтвердилось, - це і є відсутність переконання у винності. Ніяких інших вимог (фактичних обставин) для відмови від обвинувачення закон не висуває.