Київський коледж Університету сучасних знань

Курсова робота

з Теорії держави і права

на тему "Причини правопорушень"

виконав Катрулін Олександр

студент 2-го курс, група № К-9-16-Мс П(4,0д)

ф-тет "Правознавство"

м. Київ 2018р

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретична характеристика правопорушень
• 1.1 Теоретичні підходи до розуміння правопорушень
• 1.2 Ознаки правопорушень та склад правопорушень
• 1.3 Види правопорушень
• Розділ 2. Теоретичне розуміння причин правопорушень
• 2.1 Загальнотеоретична характеристика причин правопорушень
• 2.1.1 Причини правопорушень
• 2.1.2 Соціологічні теорії причин правопорушень
• 2.1.3 Сучасні причини правопорушень, напрямки боротьби з ними
• 2.2 Класифікація причин правопорушень
• 2.3 Шляхи подолання правопорушень
• 2.3.1 Правова культура та правове виховання
• 2.3.2 Соціальна природа та соціальні причини правопорушень
• 2.3.3 Правова профілактика правопорушень
• Висновки
• Список використаних джерел


Актуальність теми курсового дослідження обумовлюється тим, що люди в своїй діяльності здебільшого діють відповідно до норм закону. Поведінку, яка відповідає нормам закону, називають правомірною, тобто людина виконує все, що зобов'язана робити, і не робить того, що заборонено законом. На жаль, є й інші випадки.

Різновидність соціальних відхилень, яка зв'язана з відступленням від цілей, принципів права, може бути об'єднана поняттям протиправної поведінки.

Протиправна поведінка як вид правової поведінки є антиподом правомірної поведінки. Насамперед, слід зазначити, що протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але, на відміну від правомірної поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Протиправна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина. Під протиправною поведінкою розуміють поведінку людини, направлену проти інтересів суспільства в цілому, окремих його груп, конкретних людей, контролюючих його свідомістю і волею.

Правопорушення - посягання не на закон, а на ті умови, які породили цей закон, на ті класові інтереси, які знайшли в ньому своє вираження, на ті суспільні відносини, які закріплюються і охороняються ним (правопорядок).

Серед причин і умов вчинення правопорушень виділяють об'єктивні і суб'єктивні причини. Об'єктивними причинами виступають конкретні протиріччя в суспільному бутті, в економічних, політичних і соціальних відносинах людей. До суб'єктивних причин правопорушень відносять деформації в правосвідомості, в потребах, мотивах, позиціях, в низькому рівні моральної і правової культури. Поведінка людини залежить як від соціальних, так і від біологічних факторів. Визнання цього факту породило наукову проблему: який із цих факторів є домінуючим у формуванні здібностей, відчуттів, поведінки, дій людини і яким чином здійснюється взаємозв'язок соціального й біологічного в людині.

Представники науки загальної теорії права, на відміну від галузевих юридичних наук, тривалий час не намагалися проаналізувати правопорушення, визначити його поняття та ознаки. Отже, дослідження протиправної поведінки є актуальним для сучасного правознавства.

Мета курсової роботи полягає у дослідженні правопорушення як протилежного правомірній поведінці явища.

Предмет дослідження - правопорушення, його ознаки, види та склад, причини виникнення, шляхи і способи боротьби із правопорушеннями.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

- розкрити поняття та ознаки правопорушення;

- визначити підстави класифікації правопорушень;

- з'ясувати особливості складу правопорушення як системи його взаємопов'язаних структурних елементів;

- виявити причини правопорушень та способи боротьби.

Структура роботи складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділів, загальних висновків та списку використаних джерел.

Концепція правопорушення у загальній теорії права значною мірою сформувалася як узагальнення розробок галузевих юридичних наук, що відображено як у системі необхідних ознак правопорушення, так і в загальнотеоретичному його визначенні, яке узагальнило ці ознаки. Спираючись на висновки більшості науковців і на проведений порівняльний аналіз дефініцій, можна сформулювати таке поняття правопорушення, яке могло б слугувати методологічною основою для усіх галузей права.

Представники науки загальної теорії права, на відміну від галузевих юридичних наук, тривалий час не намагалися проаналізувати правопорушення, визначити його поняття та ознаки. Отже, дослідження протиправної поведінки є актуальним для сучасного правознавства.

Правопорушення є різновидом протиправної поведінки і характеризується рядом специфічних ознак, за наявності яких протиправна поведінка кваліфікується як порушення норм права, за яке особа може бути притягнена до юридичної відповідальності. Залежно від типу праворозуміння визнання дій правопорушенням може істотно змінюватися. Якщо право сприймати виключно як сукупність норм, встановлених державою, то правопорушенням слід визнавати будь-яке діяння, яке порушує приписи, встановлені державою у таких нормах, незалежно від оцінки їх змісту. В інших випадках правопорушення не буде.

Якщо стати на позицію творення норми права й іншими суб'єктами, крім держави, які містяться у статутах, релігійних текстах, нормативно-правових договорах, колективних угодах тощо, то, відповідно, і правопорушенням будуть визнаватися діяння, які суперечать приписам, встановленим цими нормами. Наприклад, таке порушення спортивних правил, як вжиття допінгу, вважатиметься правопорушенням, за яке винні особи притягаються до різних видів відповідальності, передбачених нормами спортивного права (штраф, дискваліфікація тощо).

Правові норми, норми моралі та інші соціальні регулятори, за допомогою яких здійснюється як соціальне, так і правове регулювання суспільних відносин, не лише змістовно можуть виходити за межі державних правових приписів, а й у певних випадках можуть конкурувати або навіть суперечити нормам права, які сформульовані державою. Якщо таке стається, виникає давно відома дилема: чи можна вважати по суті правопорушенням дію, яка порушує закон, що застарів, або закон, що вступає у протиріччя з правами людини? З погляду позитивіста, правопорушенням буде вважатись будь-яке діяння, що суперечить закону.

Оцінка цього закону з точку зору моралі (відповідає він уявленню про добро, справедливість тощо) значення не має. Dura lex sed lex (поганий закон, але закон), і він повинен виконуватися доти, доки не буде іншого. Однак історія свідчить, що часто боротьба за права людини, за справедливість та свободу здійснюється через свідомі порушення заборон, закріплених у законах, приписи яких застаріли, не відповідають загальнолюдським цінностям чи суперечать загальновизнаним невідчужуваним правам людини.

Для розв'язання цієї дилеми, зближення позитивістського та природно-правових підходів до розуміння правопорушення необхідно звернутись до змістовної оцінки та характеристики закону, який закріплює норми, невідповідність поведінки яким кваліфікується як правопорушення.

Існує дві групи критеріїв такої оцінки. По-перше, це ясність, чіткість, зрозумілість, відсутність протиріч між приписами норми. По-друге, така норма повинна відповідати принципам права (навіть не зафіксованим в законах), сприйматись як соціально цінна та легітимна норма, базуватись на визнанні і беззастережному прийнятті найвищої цінності людини, її убезпеченні від свавілля владних структур та їх посадових осіб.

Правопорушення - протиправне винне (або без вини) діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом права, що порушує правопорядок, заподіює (або може заподіяти) соціальну шкоду окремим особам, суспільству, державі та може тягнути за собою юридичну відповідальність.

Основними ознаками правопорушення є:

* це завжди діяння (дія або бездіяльність), тобто фактичне протиправне діяння чи протиправне нездійснення регламентованої законом поведінки;

* суспільно небезпечне (шкідливе) діяння. Це діяння здатне здійснити такі зміни у функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовам існування людини і суспільства (порушення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, завдання матеріальної чи моральної шкоди та ін.);

* протиправне діяння, тобто порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов'язків, закріплених у нормативно-правових документах;

* винне діяння, яке відображає внутрішнє негативне ставлення суб'єкта до інтересів людей та суспільства, що виявляється у формі умислу або необережності. Про винність кажуть тоді, коли особа повинна була обрати варіант поведінки, але вчинила всупереч праву;

* свідомо-вольове діяння, що залежить від волі та свідомості суб'єкта, перебуває під його контролем, тобто діяння деліктоздатної особи. Для цього потрібно, щоб суб'єкт правопорушення досяг певного віку, визначеного законом, розумів свої дії та був здатний ними керувати;

* кримінальне діяння, яке виявляється в тому, що за вчинення правопорушення повинна бути передбачена юридична відповідальність.

* діяння (дія або бездіяльність).

У загальній теорії права положення, згідно з яким правопорушення - це завжди діяння, є аксіомою. Тому, як стверджує С. Параскєвова, будь-яке правопорушення - це завжди певне діяння, що перебуває під постійним контролем волі та розуму людини, тобто вольова, усвідомлена дія (бездіяльність), що залежить від волі, свідомості людини і здійснюється нею добровільно. Правопорушення є юридичним фактом, що породжує охоронні правовідносини; протиправним діянням, яке полягає у порушенні заборон, невиконанні обов'язків, встановлених нормою права.

Лише діяння (дія або бездіяльність) матеріалізує наміри правопорушника. Думка не може бути чітким і об'єктивним критерієм соціальної шкоди, протиправності і законності або незаконності поведінки фізичної особи. Дія вважається юридично значущою, якщо вона виражена зовні у формі рухів тіла, спричиняє або здатна спричинити юридично значущі наслідки, спрямована на реалізацію дозволів і заборон, які містяться у праві, або суперечить вимогам заборонних норм (А. Прусаков). Конкретні ознаки юридично значущих дій закріплюються у правових нормах, а вони - у знакових системах (офіційних документах). Норма права передбачає зовнішню сторону поведінки (зміст дій, засоби, об'єкти, результати) івнутрішню (мета, мотиви вчинку). Чітка регламентованість правових дій відображає реальні можливості регулювання людської поведінки правовими засобами, гарантує від надмірного втручання у повсякденне життя людей.