Адміністративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, посягають на суспільний або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян.

Як правило, вони регулюються нормами адміністративної, фінансової та інших галузей права і не пов'язані з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом - порушення митних правил: недоставлення в митницютоварів і документів для контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань щодо транзиту).

Новим видом правопорушення є податкові проступки - суспільне небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх вчинення встановлена юридична відповідальність.

Матеріальні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.

Цивільно-правові проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивільного, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів цивільні проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова відповідальність носить значною мірою правовідновлючий (компенсаційний) характер.

Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють:

-- договірні правопорушення - пов'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору;

-- позадоговірні правопорушення - пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне заподіяння шкоди або суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову дію непереборної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій - рятування майна.

Від проступку слід відрізняти злочин.

Кримінальний злочин - це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).

Якщо суспільне небезпечний проступок не заборонений кримінальним законом, він злочином не визнається.

Якщо проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня суспільної небезпечності, він також не може бути визнаний злочином.

Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідальності, законом як наслідок цього передбачена судимість.

Правопорушення за сферами громадського життя: у сфері соціально-економічних відносин; у суспільно-політичній сфері; у сфері побуту і дозвілля

Правопорушення за колом осіб: особисті та групові (колективні).

Груповими називаються правопорушення, вчинені об'єднанням дій членів групи, які характеризуються певним ступенем спільності інтересів, цілей і єдністю дій.

Звернемо увагу на міжнародні правопорушення.

Міжнародні правопорушення - це дії або бездіяльність суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству.

Міжнародні правопорушення: міжнародні делікти (проступки) (наприклад, порушення торгових зобов'язань) та міжнародні злочини (наприклад, работоргівля, піратство, міжнародний тероризм та ін.)

У кожному із видів правопорушень можливі:

- рецидив - вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового заходу за перше правопорушення;

- повторність - вчинення нового правопорушення до застосування примусового заходу за перше правопорушення.

Крім того, частина осіб, які вчинили правопорушення і зазнали покарання, після цього вчиняють правопорушення іншого виду (більш-менш тяжкі). Мають місце і приховані правопорушення, їх безкарне вчинення негативне впливає на моральну і правову свідомість як самих правопорушників, так і тих осіб (особливо хитливих), що знали про їх вчинення.

Правопорушення класифікуються за двома головними ознаками: за галузями права і ступенем суспільної небезпеки.

За галузями права правопорушення прийнято поділяти на кримінальні, адміністративні, цивільні та дисциплінарні.

Але цей перелік не є вичерпним. Правопорушення можуть мати місце й в інших галузях права, якщо їх ознаки зафіксовані у відповідній правовій нормі. Так, правопорушення можуть відбуватися і у сфері регулювання конституційного, податкового, господарського права, галузях міжнародного права тощо.

За ступенем суспільної небезпечності правопорушення поділяються на кримінальні - злочини та кримінальні проступки, а також інші проступки, які можуть бути адміністративними, цивільними або дисциплінарними.

Злочином та кримінальним проступком визнається передбачене законом винне, суспільно небезпечне діяння, що посягає на особистість, права і свободи громадян, правопорядок, економічну систему, власність, державне управління та інші значущі суспільні відносини.

Проступки в інших галузях права також є суспільно небезпечними діяннями. Проте їхній негативний вплив менш значний порівняно зі злочинами. Об'єктами правопорушень - проступків є адміністративні, майнові, трудові та інші суспільні відносини, врегульовані правом, порушення яких не завдає значної шкоди суспільству.

Так, адміністративним проступком визнається протиправне винне діяння, що посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, порядок управління, за яке передбачена адміністративна відповідальність. Найпоширенішими адміністративними проступками є порушення правил дорожнього руху, порушення правил полювання та рибальства, протипожежних правил тощо.

Цивільні проступки, або як їх ще називають "цивільно-правові делікти", здійснюються у сфері цивільного обігу, тобто у сфері майнових та особистих немайнових відносин, які характеризуються рівністю, автономією та майновою самостійністю їх учасників.

Більшість цивільних правопорушень полягає у невиконанні або неналежному чи несвоєчасному виконанні зобов'язань, заподіянні майнової, моральної шкоди тощо.

Дисциплінарний проступок порушує трудову, службову, навчальну, військову дисципліну, яка регламентована відомчими (локальними) та іншими нормативними актами та завдає шкоди нормальному функціонуванню господарюючих суб'єктів, навчальних та інших установ, організацій та підприємств.

Найпоширенішими дисциплінарними проступками є прогул, запізнення на роботу, невиконання наказів керівництва, порушення вимог військових та інших статутів тощо.

Як вже було зазначено вище, класифікація можливих правопорушень і, відповідно, проступків не вичерпується межами кримінальних, адміністративних, цивільних, дисциплінарних правовідносин. Правопорушення можуть мати місце і в інших сферах, які врегульовані правом. Яскравим прикладом цього є порушення норм міжнародного права, за яке порушник, зокрема держава, яка заподіяла шкоду відносинам, охоронюваним міжнародним правом, може понести юридичну відповідальність у вигляді покладення на неї різноманітних санкцій з боку міжнародного співтовариства.

Що стосується причин виникнення правопорушень, то вони цікавили людство з часів, коли люди стали усвідомлювати сам факт порушення кимось своїх прав. Однак донині однозначної відповіді на те, що саме змушує особу порушувати загальнообов'язкові правила поведінки, немає. Юридична наука кримінологія, предметом якої, крім іншого, є вивчення причин та умов злочинності, досліджує як окремо, так і у сукупності цілий ряд обставин, що зумовлюють злочинність як свій наслідок. Зокрема такі як: економічні, соціальні, біологічні, ідеологічні, психологічні, правові, організаційно-управлінські та інші.

Всі ці обставини, залежно від співвідношення якісних і кількісних характеристик, лежать в основі численних теорій (концепцій) про причини правопорушення. На сьогодні ці теорії умовно можна поділити на дві основні групи: соціальні та біосоціальні.

В основі пояснення причин правопорушення у соціальних теоріях - вплив на особу різних факторів, які містяться у соціумі, що оточує людину.

Наприклад, теорія науково-технічної революції пояснює причини правопорушень змінами у традиційному житті людей, що викликані індустріалізацією, урбанізацією, міграцією тощо. І як наслідок порушення усталених зв'язків відбувається відчуження і знеособлення людини, придушення її індивідуальності, що в свою чергу підвищує агресивність, егоїзм, індивідуалізм та емоційну нестриманість.

Інші дослідники вбачають причини правопорушення у формуванні особи правопорушника в процесі його контактів у мікрогрупах: сім'ї, вулиці, неформальному об'єднанні тощо. Залежно від домінування у таких групах антигромадських поглядів, установок і пропозицій особа може сформуватися як правопорушник.

Теорія соціальної дезорганізації пояснює правопорушення різним рівнем багатства і бідності людей, соціальною нерівністю, важкими побутовими умовами життя, відсутністю законних умов досягнення благ, цінностей, які декларуються суспільством як мета, сенс життя. Інакше кажучи, людина не бачить можливості виправити своє матеріальне, соціальне становище, яке вона вважає несправедливим, іншим шляхом, ніж скоюючи правопорушення. Нерозвинута духовна та ідеологічна сфера життя суспільства лише стимулює це, формуючи криміногенні соціально-психологічні фактори, такі як: правовий нігілізм, етнічну або релігійну нетерпимість, наркозалежність, формування кримінальної субкультури тощо.

Крім того, неефективність роботи правоохоронних органів держави, відсутність реальних заходів із профілактики правопорушень, корупція в правоохоронній сфері, яка дає можливість уникнути покарання, також може бути стимулом для діяльності потенційного правопорушника.

Біосоціальні теорії правопорушень ставлять акцент не на фактори, які оточують людину, а безпосередньо на особу, її біологію та свідомість. До таких теорій відносять:

* психоаналітичні теорії;

* спадкові теорії;

* теорії конституціональної схильності тощо.

Окремо слід звернути увагу на причини правопорушень у сфері міжнародних відносин. Хоча формально порушником міжнародного права може виступати держава, в основі її дії завжди будуть рішення, які приймаються вищими посадовими особами такої держави. Як правило, в основі цих рішень - нігілістичне ставлення правителів до норм міжнародного права, спроба зміцнення або узурпації власної влади в середині країни, намагання поширити свій вплив на території інших держав.