6) порядок виконання зазначених рішень може визначатися окремим спеціальним законом, який врегульовував би строки, особливості, процедуру, механізм виконання рішень Конституційного Суду України та контролю за їх виконанням, передбачав би створення нових органів або структур у вже існуючих виконавчих органах, які виконуватимуть акти органу конституційної юрисдикції та будуть відповідальні за їх належне виконання, бо саме під час здійснення Конституційним Судом України судочинства та винесення підсумкових актів з питань конституційного контролю ним реалізуються державно-владні повноваження;

7) можливе внесення змін та доповнень до законів України «Про Президента України», «Про Кабінет Міністрів України», а також до Регламенту Верховної Ради України, якими б врегульовувався механізм виконання рішень Конституційного Суду України з покладенням на ці органи відповідних обов'язків, тобто доповнити законодавчі механізми щодо гарантій виконання рішень Конституційного Суду України[20,30];

8) питання доцільності встановлення на законодавчому рівні відповідальності за невиконання рішень та визначення такої відповідальності (це має бути конституційно-правова, адміністративна, кримінальна чи інший вид відповідальності) можуть знайти своє вирішення шляхом внесення змін до чинного законодавства або прийняття нових законів. Показовими є приклади Білорусі, Азербай джанської Республіки, де законами (відповідно статтями 80, 167) встановлено кримінальну відповідальність за невиконання, відмову у виконанні та неналежне виконання рішень Конституційного Суду. П. Євграфов вважає, що виконання рішень Конституційного Суду є обов'язком кожного, а встановлена у статті 382 Кримінального кодексу України відповідальність за невиконання рішення суду за гальної юрисдикції стосується, зокрема, невиконання, неналежного виконання, відмови у виконанні рішень Конституційного Суду України [10,112-115].

У цьому напрямі можна запропонувати такі кроки:

-- встановлення на законодавчому рівні конституційно-правової відповідальності (наприклад, відправлення у відставку або звільнення з посади посадових осіб тощо);

-- визначення на законодавчому рівні такого складу правопорушення, як невиконання, неналежне виконання, відмова від виконання рішень Конституційного Суду України, та встановлення відповідних санкцій. Цей закон може передбачати юридичні підстави для визначення конституційної, кримінальної або адміністративної відповідальності та, зокрема, процедурні питання відсторонення від посад вищих посадових осіб[20,28-32], адже в законодавстві України відсутнє поняття такого правопорушення, як невиконання рішень. Спроба врегулювати цю законодавчу прогалину була зроблена народним депутатом України О. Грачовим, який вніс законопроект про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 липня 2004 року № 5772, де запропонував доповнити його статтею 1866, що передбачала новий вид адміністративного правопорушення -- невиконання рішень Конституційного Суду України і відповідно санкцію у вигляді накладення штрафу на громадян та посадових осіб. Народні депутати України М. Маркуш та О. Грачов подали на заміну законопроект від 16 лютого 2005 року № 5772 про внесення змін до статті 382 Кримінального кодексу України (щодо відповідальності посадових осіб за невивиконання рішень та висновків Конституційного Суду України;

9) потребує вирішення на законодавчому рівні проблема визначення правової природи рішень Конституційного Суду України, зокрема закладених у них правових позицій.

Висновки

Виконання рішень КСУ має прямий вплив на побудову демократичного суспільства, у якому право є основним критерієм визнання інтересів людини та громадянина як умови їх верховенства над інтересами будь-яких державних органів і посадових осіб. Виконання рішень КСУ є конституційним обов'язком всіх громадян, держави, зокрема глави держави, органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб.

Відсутність правових механізмів прямого впровадження рішень КСУ ще не дає можливості ухилятися від їх виконання. Як зазначено в Рішенні КСУ № 15-рп/2000 від 14 грудня 2000 р., у справі про порядок виконання рішень КСУ закладено правову позицію, згідно з якою, відповідно до ч. 2 ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України», у разі необхідності КСУ може визначати у своєму рішенні, висновку порядок і терміни його виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов'язок забезпечити виконання цього рішення, висновку. Крім того, КСУ відповідно до ч. 2 ст. 70 Закону може визначити у своєму рішенні додаткові заходи, пов'язані з порядком його виконання, вказавши на терміновість чи обов'язки щодо його забезпечення. Зазначене означає, що наявність чи відсутність у рішенні, висновку КСУ додаткових приписів щодо дій, пов'язаних з їх виконанням, не скасовує і не відміняє загальної обов'язковості їх виконання.

Проблеми виконання рішень КСУ потребують нагального вирішення, однак без ґрунтовного аналізу причин їх невиконання це неможливо. Причини невиконання рішень КСУ можна умовно розділити на: доктринальні, політичні, інституційні, законодавчі, інформативні.

Для того щоб КСУ належним чином функціонував, а його рішення виконувалися, у першу чергу потрібні такі владно-політичні складові: (1) наявність політичної волі щодо функціонування суду конституційної юрисдикції та судової системи загалом; (2) посилення координації дій усіх органів державної влади, які повинні покласти в основу своєї діяльності дотримання прав і свобод людини; (3) усунення суб'єктивних причин, які впливають на процес формування складу КСУ, чинять перешкоди в цьому процесі, призводять до недієздатності суду, впливають на незалежність суддів або ставлять під сумнів легітимність судді; (4) підвищення рівня демократії в Україні; (5) стабільний політичний і соціально-економічний розвиток держави; (6) підвищення рівня правової свідомості та правової культури суб'єктів конституційно-правових відносин.