Водночас у межах указаної проблеми прогресивним видається підхід, закріплений у Федеральному законі про адміністративні процедури Швейцарії, відповідно до ст. 65 якого в межах адміністративного судочинства передбачається можливість звільнення від процесуальних і судових витрат щодо апеляційного провадження осіб, котрі знаходяться в скрутному станові та якщо їхні претензії мають шанси на успіх [12, с. 72]. Такий підхід відповідає вимогам, установленим у Директиві Ради «Про мінімальні стандарти процедур надання та відкликання статусу біженця в Державах-членах» від 01 грудня 2005 р. [13], зокрема ст. 15 Директиви встановлює таке: у разі негативного рішення уповноваженого органу Дер- жави-члени забезпечують надання за запитом безоплатної правової допомоги та/або представництва, відповідно до положень п. 3.3 Директиви; держави- члени можуть передбачати у своєму національному законодавстві надання безоплатної правової допомоги та/або представництва тільки для процедур у суді або трибуналі, за винятком будь-яких апеляцій, що знаходяться на розгляді, або переглядів, передбачених національним законодавством, включаючи повторне слухання апеляції; та/або тільки тим, кому не вистачає ресурсів; та/або лише юрисконсультам або іншим консультантам, спеціально передбаченим національним законодавством, для надання допомоги та/або подання прохачем притулку; та/або тільки у випадку, якщо апеляція або перегляд, імовірно, будуть успішними.

Отже, держава не обмежується в можливостях законодавчо встановити випадки, обставини, за наявності яких указані особи матимуть змогу безкоштовно звернутися до суду з метою досягнення зазначених цілей (оскільки в іншому випадку існування імперативного правила щодо «звільнення від сплати» безпідставно обмежувало б можливість реалізації державою власних суверенних прав у межах своїх кордонів). Водночас, якщо особа абсолютною мірою позбавляється можливості звернутися до суду тільки через те, що не має достатніх для цього коштів, така ситуація може в кінцевому підсумку свідчити про порушення прав, передбачених ст. 6 і 13 ЄКПЛ. суд захист біженець держава

На початку статті ми вже зазначали, що в минулій редакції, зокрема п. 23 ст. 5, Закону України «Про судовий збір» містилося відмінне сучасному формулювання, відповідно до якого від сплати судового збору звільнялися позивачі за подання позовів щодо оскарження рішень щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту. Така ситуація створювала передумови для неоднозначного застосування норми адміністративними судами. До недавнього часу в межах адміністративного судочинства норма про звільнення осіб, котрі шукають притулку, від сплати судового збору застосовувалася нео- дноманітно, зокрема в деяких рішеннях норма, що розглядається, підлягала безумовному застосуванню лише на рівні розгляду справи в першій інстанції, траплялися випадки залишення апеляційних або касаційних скарг без руху на підставі ст. 108 Кодексу адміністративного судочинства України. На користь цього, зокрема, свідчив намір законодавця розглядати диференційовано право особи на звільнення від судового збору залежно від об'єкта справляння судового збору (позовні заяви, апеляційні й касаційні скарги) та, відповідно, стадії судового процесу, а також процесуального статусу заявника. Указаний підхід превалював у межах адміністративного судочинства й видавався таким, що відповідав букві закону.

Разом із тим інша практика склалася в межах господарського та цивільного судочинства, зокрема дія ст. 5 Закону України «Про судовий збір» поширювалася на всі категорії осіб, визначених статтею, незалежно від стадії судового процесу. Видається, що подібній правозастосовній практиці було притаманне розширювальне тлумачення вказаної норми, однак такий підхід сприяв більш дієвій реалізації права особи на доступ до правосуддя.

Вирішити цю проблему в межах адміністративного процесу була покликана Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України в редакції від 30.09.2013 р. № 12, у якій зазначалося, що «судам варто враховувати, що апеляційні і касаційні скарги іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх видворення, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органів охорони державного кордону або органів Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства подаються до адміністративного суду без сплати судового збору» [14]. Водночас практика адміністративних судів залишалася непослідовною стосовно застосування положень ст. 5 Закону.

У цьому контексті на особливу увагу заслуговує рішення Верховного Суду України від 30 червня 2015 р. № 82б/18593/14 [15], який дійшов висновку, що якщо позивач звільняється від сплати судового збору в першій інстанції, то розмір ставки для звернення з апеляційною або касаційною скаргою дорівнює нулю. Це рішення стало передвісником змін до Закону України «Про судовий збір», які закріпили норму в її сучасній редакції.

При цьому варто зазначити, що ситуація, яка існувала до вказаних змін, часто унеможливлювала ефективний і безумовний доступ до національних засобів захисту особи, а отже, з одного боку, не- розповсюдження дії пільгової норми на можливість оскарження особою в апеляційному або касаційному порядку рішення суду першої інстанції створювало передумови для порушення принципу рівності в доступі до правосуддя в межах юрисдикції конкретної держави громадян і «негромадян», а з іншого - перешкоджало здатності особи-пошукача притулку отримати дієвий захист своїх прав у державі перебування, що могло створювати передумови для визнання її потенційною жертвою порушення ст. 3 ЄКПЛ. Зокрема, відповідальність Держави може настати тоді, коли існують суттєві підстави стверджувати, що в разі видворення заявнику загрожує реальний ризик нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання1.

Проте, незважаючи на позитивний вектор запроваджених змін, варто звернути увагу, що нова редакція ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не уникла деяких недоліків, а саме: законодавець, посилаючись на ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», обмежує застосування пільгової норми щодо звільнення від сплати судового збору лише випадками оскарження рішень щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, що безпосередньо суперечить вимогам ч. 2 ст. 16 Конвенції 1951 р. Таке формулювання видається особливо вразливим у контексті вимог, що висуваються до України, її законодавства, відповідно до положень Угоди про асоціацію [16]. Так, п. с)

ч. 2 ст. 16 Угоди встановлює, що співробітництво між Україною та ЄС буде поряд з іншим зосереджуватися на запровадженні всеохопного діалогу з питань притулку, зокрема стосовно практичних аспектів реалізації Конвенції ООН про статус біженців 1951 р., Протоколу щодо статусу біженців 1967 р. й інших відповідних міжнародних документів, а також шляхом забезпечення поваги принципу «не- вислання».

Висновки. Отже, на перший погляд проста й зрозуміла норма, закріплена в новій редакції ст. 5 Закону, як виявилося, водночас із прогресивним «зерном» не позбавлена недоліків. За таких умов указані особливості національного законодавства можуть створювати передумови порушення права особи, з одного боку, отримати рівні можливості доступу до національної системи правосуддя, порівняно з громадянами держави перебування, з іншого - повністю або частково обмежувати саму доступність такого національного засобу правового захисту особи.

Тому, на нашу думку, доцільним є внесення змін до Законів України «Про судовий збір» і «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які закріпили б ширше коло суб'єктів, котрі мають право не сплачувати судовий збір, більше того - розповсюдили дію цієї норми й на інші категорії справ, не обмежуючись провадженнями щодо набуття статусу біженця.

Список використаних джерел

1. Про судовий збір : Закон України від 26.09.2015 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3674-17.

2. Про судовий збір : Закон України від 28.03.2015 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3674-17/ed20150328.

3. Конвенція про статус біженців // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show /995_011.

4. Baldinger, Dana. Vertical Judicial Dialogues in Asylum Cases: Standards on Judicial Scrutiny and Evidence in International and European Asylum Law. - Brill/Nijhoff, Netherlands, 2015.

5. Процессуальная защита // Сайт SVBUSINERS.RU [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://svbusines.ru/ content/view/74/37.

6. Goodwin-Gill, Guy S. The Dynamic of International Refugee Law / Сайт International Journal of Refugee Law // International Journal of Refugee Law. - 2014. - Vol. 25. - No. 4. - C. 651-666. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://ijrl.oxfordjournals.org/content/25/4/651.full.pdf+html.

7. Case of Loizidou v. Turkey, 23 March 1995 // Офіційний сайт European Court of Human Rights [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-57920.

8. Hathaway, James C. The Rights of Refugees under International Law. - Cambridge University Press, 2005.

9. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/995_004.

10. Case of Conka v. Belgium, 05 May 2002 // Офіційний сайт European Court of Human Rights [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://hudoc.echr. coe.int/eng?i=001-60026.

11. Справочник по европейскому законодательству об убежище, границах и иммиграции // Офіційний сайт European Court of Human Rights [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.echr.coe.int/Documents/Handbook _asylum_RuS. pdf.

12. SURVEY ON LEGAL AID FOR ASYLUM SEEKERS IN EUROPE OCTOBER 2010 // Офіційний сайт European Court of Human Rights [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.ecre.org/component/downloads/downloads/ 268.html.

13. О минимальных стандартах процедур предоставления и отзыва статуса беженца в Государствах-членах : Директива Совета // Офіційний сайт UNHCR. The UN Refugee Agency [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://unhcr.org. ua/img/uploads/EC%20proced%20stand_01.12.2005-REV.pdf.

14. Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні : Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 р. № 1 // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09.

15. Рішення Верховного Суду України від 30.06.2015 р. № 826/18593/14 // Офіційний сайт «Закон і Бізнес» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zib.com.ua/ua/print/118463-verhovniy_sud_zrobiv_visnovok_schodo_zviln ennya_vid_ splati_s.html.

16. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/984_011.