Проблема історії розвитку акцизного податку

Буканов Г.М., к.пол.н., доцент кафедри конституційного, адміністративного та трудового права, Запорізький національний технічний університет

Купін А.П., к.ю.н., доцент кафедри конституційного, адміністративного та трудового права, Запорізький національний технічний університет

Стаття присвячена аналізу проблеми історії розвитку акцизного податку, що є важливим для забезпечення сучасного ефективного регулювання процесу сплати податків.

Ключові слова: історія розвитку, акцизний податок, непрямий податок, підакцизні товари, ціна товарів.

Статья посвящена анализу проблемы истории развития акцизного налога, что является важным для обеспечения современного эффективного регулирования процесса уплаты налогов.

Ключевые слова: история развития, акцизный налог, косвенный налог, подакцизные товары, цена товаров.

The problem of the history of the excise tax

Bukanov G.M., Kupin A.P. The article analyzes the problems of the history of the excise tax, which is important for modem effective regulation of taxes.

Key words: history of development, excise tax, indirect tax, excise goods, price of goods.

Постановка проблеми

Проблема сплати податків в умовах трансформації системи економічних відносин, дефіциту Державного бюджету України є винятково актуальною. Для ефективного регулювання процесу сплати податків важливим є дослідження історії розвитку акцизного податку.

Аналіз останніх досліджень. Проблема історії розвитку акцизного податку характеризується недостатністю наукових розробок і висвітлення в юридичній літературі. Різним аспектам історії розвитку податкового законодавства свої праці присвячували В.А. Бабич, Н.П. Кучерявенко, Н.В. Нечай та інші вчені. В.А. Бабич визначено поняття, історичний розвиток та правові засади акцизного податку [1]. Н.П. Кучерявенко досліджено проблеми податкового права на рівні навчального підручника [2]. Н.В. Нечай здійснено нариси з історії оподаткування [3].

Мета статті - дослідження проблеми історії розвитку акцизного податку.

Виклад основного матеріалу

Акциз (від лат. ассо - обрізую; англ. excise duties; фр. accise) - це непрямі податки, що включаються в ціну товару та оплачуються покупцем. Суми акцизу вносять у бюджет організації, які знаходяться на території України, а також філії, відділення й інші відособлені підрозділи підприємств, що реалізують зроблені ними підакцизні товари, а також під час ввозу на територію України підакцизних товарів [4, с. 27]. Законодавчо поняття акцизного податку закріплюється в пп. 14.1.4 п. 14.1 ст. І4 Податкового кодексу України, де він визначається як непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції) [5]. Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний податок, і ставки акцизного податку затверджуються Верховної Радою України. Акцизний податок містить у собі як фіскальну функцію, наповнюючи державний бюджет, так і регулюючу функцію податків. Остання корегує попит і пропозицію, збільшуючи ціну на товар за рахунок акцизу або зменшуючи шляхом виключення з переліку товарів, що підлягають акцизному податку. Механізм акцизних податків дуже схожий на механізм податку на додану вартість. Це непрямі податки, вони обидва входять у ціну товару та сплачуються споживачами. Проте їх розрізняє кілька принципових моментів. По-перше, податок на додану вартість належить до типу універсальних акцизів (сплачуються по одній ставці з усіх товарів, робіт, послуг), а акцизний податок є специфічним акцизом, тобто сплачується по декількох групах ставок, диференційованим по окремих різновидах товарів. По-друге, акцизний податок - це податок на товари або продукцію, тоді як податок на додану вартість використовує в якості об'єкта оподаткування оборот від реалізації товарів (робіт, послуг). З метою оперативного вирішення питання оздоровлення економічного стану підприємств, установ та організацій, стимулювання виробництва продукції вітчизняними товаровиробниками у відповідності з п. 4 розділу XV «Перехідних положень» Конституції України, Указом Президента України від 18 червня 1998 р. №653/98 Кабінет Міністрів України наділено правом вносити зміни до ставок акцизного податку та ввізного мита на товари, перелік яких затверджується Верховної Радою України, без права на встановлення нульових ставок акцизного податку та ввізного мита на зазначені товари.

Платниками акцизного податку є суб'єкти підприємницької діяльності - виготовлювачі підакцизного товару (продукції), суб'єкти підприємницької діяльності, що імпортують підакцизні товари (продукцію), а також громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства, що ввозять (пересилають) предмети (товари) на митну територію України відповідно до законодавства.

Основою для вирахування акцизу, як і для вирахування митних податків, є митна вартість товарів, транспортних засобів і інших предметів. Акцизний податок вираховується по ставках у відсотках до обороту з продажу, а також у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції).

Сума акцизного податку із завезених на територію України товарів відраховується в державний бюджет, а з товарів, виготовлених в Україні, - в місцевий бюджет у співвідношенні, встановленому Верховною Радою України.

Суб'єкти підприємницької діяльності, що імпортують підакцизний товар (продукцію), в обов'язковому порядку під час перетинання кордону їх декларують і надають митним органам декларацію.

Найбільш повно можна визначити місце та роль акцизу для розвитку економіки держави, розглянувши історичне його виникнення.

Заходи, спрямовані на збір мита, здійснюються з того часу, як з'явилась держава. Вже на ранніх стадіях державності й розвитку зовнішніх торгових зв'язків спостерігається діяльність держави з вчинення дій, що згодом проявляють себе як елементи митної справи.

За твердженням Д.Г. Черника, «появу механізмів, схожих на податкові, можна побачити в найбільш ранньому різновиді соціальних норм - звичаях. Жертвопринесення мало обов'язковий характер, хоча і регулювалося по-іншому» [6, с. 4]. Проте регульованими державою подібні податки й відрахування стають в Єгипті, Греції, Римі [2, с. 10]. Хоча історія і не зберегла точних документальних свідчень про час виникнення митних податків на території України, однак з упевненістю можна зазначити, що вже в У-ІУ ст. ст. до н.е. в містах Причорномор'я існували митні порядки; знали про них і в Скіфській державі, що торгувала та воювала з Ольвією, Херсонесом та іншими містами. Здавна як норма звичаєвого права існувало правило стягувати «мит» або «мито» - збір за провіз товарів через застави. Було мито «сухе» - при провезенні товарів по суші й мито «водяне»

- при провезенні по воді. Саме до цих понять належать збережені в слов'янських мовах слово «митник» - збирач податків або «митниця»

- місце збору мита [7, с. 11]. Товарний обмін між країнами, таким чином, існував здавна, але широкий розвиток міжнародного обміну явище відносно молоде. Жодний народ або плем'я протягом свого історичного розвитку не обходились без обміну.

Податкова система в Україні розпочинає свою історію з УІІІ-ХІІ ст., з часів формування Київської держави - Русі. Найдавнішою системою прямих податків на утримання княжого двору та дружини була у Київській Русі данина, що сплачувалася звичайно продуктами сільського господарства та промисловості (хутром, воском, медом, хлібом, шкірами тощо). Збирали данину безпосередньо, виїжджаючи на так зване полюддя (від «ходіння по людях»), у вигляді різних дарів князю чи представникам його адміністрації («поклон», «почесть», «стан») чи «повозом», коли її привозили до Києва. Серед прямих податків виділяли дари (добровільне підношення підданих), данину (плату підданих), оброк (плату за користування певними земельними наділами, знаряддями праці тощо) [3, с. 18].

Своєрідну форму акцизного податку було запроваджено запорізькими козаками: з перевізників вина та горілки, які приїздили на Січ, збирався податок по одному карбованцю за ємкість, у якій перевозились напої. На додачу до цього стягувався ще й натуральний податок - одне відро з продавця алкогольних напоїв та сім відер - із покупця алкогольних напоїв. Лише ті, хто сплачував такий податок, могли торгувати на території Січі. Також цікавим фактом було те, що шинки, яких, за документами січового архіву, по володіннях запорізьких козаків налічувалося понад 370, давали чималий податок - 1120 крб. на рік [3, с. 54].

За весь період історії державності на митну систему сильний вплив мали політичні відносини між державами, а також економічний чинник. Так, у 1790-1822 рр. російський уряд був змушений змінити свою митну політику відповідно до вимог тих держав, зближення з якими було бажане [7, с. 149]. Головним серед економічних чинників була необхідність стимулювати російську промисловість, традиційні й вигідні види виробництва, активізувати в цілому зовнішньоекономічну діяльність Росії. У зв'язку з початком у Франції буржуазної революції Росія домовляється з Англією, Австрією й Пруссією не вивозити у Францію хліб і сировину і не завозити французьку мануфактуру. Потім Маніфестом 1793 р. Катерина II заборонила вивіз російських товарів у Францію і ввіз з Франції будь-яких товарів. У 1797 р. Павло I дозволив увіз у Росію деяких товарів, а в 1800 р. з метою розвитку вітчизняного виробництва була підтверджена заборона на ввіз у Росію шовкових і паперових тканин, скла, порцеляни, фаянсу.

Після розгрому армії Наполеона Росія відновила нормальні зовнішньоторговельні зв'язки з європейськими державами й у 1816 р. частково скасувала заборони, введені в 1810 р. на французькі товари. У 1819 р. Росія прийняла новий митний тариф, один із самих ліберальних в історії країни. Проте російська промисловість та торгівля ще не були готові конкурувати з європейськими товарами, тому про свободу торгівлі говорити було передчасно.

У 50-х рр. XIX ст. у всьому світі поширювалися фритредерські (від англ. free trade - вільна торгівля) тенденції в зовнішній торгівлі, і Росія не могла залишитися осторонь від цього процесу: митні тарифи 1850, 1857 і 1868 рр. відрізнялися ліберальним характером і сприяли свободі торгівлі.

У XIX ст. картина різко змінюється, міжнародний товарообіг не тільки росте в розмірах, але й набуває іншого характеру. Він стає необхідною складовою частиною господарства, незамінним джерелом задоволення найважливіших потреб широких прошарків населення.

Після періоду депресії (1900-1909 рр.) Росія вступила в смугу підйому (1909-1913 рр.). Проте митна система не набула в цей період істотних змін.