Сума митних прибутків за 20 років перед світовою війною зросла більш ніж удвічі; у 1893-1897 рр. вона щорічно складала 174 млн. крб., а в 1913 р. - 370 млн. крб. На утримання митного відомства в 1909-1913 рр. витрачалося щорічно в середньому 11,5 млн. крб., на прикордонну варту - 14,8 млн. крб. Загальна витрата на охорону кордону спеціальним апаратом у розмірі 26,3 млн. крб. складав усього 8% від прибутків. Митниця стає дуже прибутковою для російської держави [2, с. 316]. Нова державна влада після Жовтневої перевороту в Росії скептично віднеслася як до дореволюційної системи митних органів, так і до концепції митної справи в цілому. Реалізація ленінської ідеї державної монополії зовнішньої торгівлі, по суті, заблокувала широке застосування митно-тарифного регулювання та зробила систему митного контролю допоміжним інструментом регулювання зовнішньої торгівлі. До цього мова йшла, в основному, про прямі податки. Проте ніщо в галузі оподатковування не викликало стільки дискусій, як ідея непрямих податків або співвідношення їх і прямих податків. Історично виникнувши пізніше прямих непрямі податки почали відігравати значнішу роль у наповненні державного бюджету (покритті державних витрат).

Адже одним із різновидів непрямих податків є акцизи. У сучасному податковому законодавстві вони звичайно займають наступне місце після податку з доданої вартості (або податків, що його замінюють) за значенням та обсягом надходжень у бюджет.

Акцизи були відомі вже в Древньому Римі, де податки з внутрішнього споживання використовувалися досить широко. Поряд із прямими податками в Римі існувала система непрямих податків. Основу їх складали: «вектигаль» - по суті, транзитне мито з товарів, перевезених через римську державу; «порториум» - мито, стягнуте з відпущення рабів на свободу; податок із солі. У Західній Європі система акцизів уперше вводиться в Голландії під час війни з Іспанією, і в XVI ст. була настільки поширена, що деякі предмети оподатковувалися по п'ять-шість разів. Просування акцизів по Європі було складним, і їхнє введення сприймалось з недовірою, при цьому акциз і одержав другу назву - «голландського чорту». У Росії акцизи, на думку Н.П. Кучерявенко, вперше з'являються при Петрі I, хоча податки, по своїй суті схожі з ними, були давно [2, с. 35]. бюджет україна акцизний податок

При Петрі I вже частіше зустрічаються мита з виробництва товарів. При заснованій ним у 1719 р. Камер-Коллегии знаходилася «пошлинная и акцизная Контора», «в котрой все пошлинныя и акцизныя дела всей держави с приналежними книгами, счетами и прочимь быть надлежит». З того часу поняття акциз одержало право на існування та стало зустрічатись у законодавчих актах [9, с. 75].

У Росії ще з прадавніх часів до другої половини XVIII ст. предмети споживання, вироблені як у самій державі, так і поза її межами, оподатковувались внутрішнім митом, що в давнину заміняло й акцизи, і зовнішні митні податки, що існують у даний час. Система внутрішніх мит, у значенні фінансової системи, остаточно була знищена тільки під час правління Імператриці Єлизавети в 1757 р.

З історії фінансів Росії відомо, що внутрішніми митами називались взагалі всі податки, що стягувались з різноманітних дій, які наближали товар до споживача після його виготовлення. Таким чином, не тільки провезення товарів через застави по дорогах і річках, не лише ввезення їх у міста, складання, зважування або вимірювання, продаж та купівля, інші подібні дії обкладались внутрішнім митом, але йому підлягали навіть купці при проїзді їх з товаром, а іноді навіть і без нього. Лише виробництво товарів - операція обернення сировини в готову продукцію, ніколи не підлягало обкладанню митом. Крім того, внутрішні мито відрізняються від акцизів ще й надзвичайним розмаїттям дій, що підлягають оподаткуванню. Справді, акциз зазвичай стягується або з виробництва товарів, або з їх продажу, а зовнішнє мито - лише за переміщення товарів через кордон держави.

До кінця XVIII ст. прямі податки в Росії в системі державних прибутків починають грати другорядну роль, на перше місце виходять непрямі податки. Останні забезпечують більш 40% надходжень, тоді як основні види прямих податків давали в бюджет лише біля третини прибутків. Непрямі податки в основному зосередилися на солі (з 2-ї половини XVII ст.), тютюні. Обкладення акцизним податком тютюну, що зупинилось при Катерині II (1762 р.), було відновлено з 1838 р. У XIX ст. до них приєднуються акциз на буряковий цукор (з 1848 р.), акциз на керосин (з 1872 р. по 1877 р.), а акциз на сіль скасовується з 1881 р. [6, с. 15].

Далеко не так просто виглядає система внутрішніх митних податків. Вони існували як у стародавніх державах так і у всій Західній Європі. І завжди з'являлись набагато раніше акцизу, не дивлячись на те, що вони по своїй суті здійснюють несприятливий вплив на народне багатство і навіть у фінансовому аспекті не дають значних переваг. Причина полягає в тому, що обкладання митом - дія при акцизному податку не така явна, як при внутрішніх митних податках. Встановлення нормального акцизного податку можливе лише тоді, коли уряд має значні знання про властивості різних промислів та споживання виготовленої ними продукції. На той час подібних знань не було. Тоді здавалося набагато зручніше оподатковувати товар під час провозу його через застави по дорогах і ріках, або під час ввозу в місто, або при зважуванні і т. п., чим при самому виробництві, або продажу товарів у крамницях [2, с. 19]. Перевага непрямим податкам надавалась у Франції на рубежі 60-70-х рр. XVIII ст. міністром фінансів абатом Терре, який ввів нові податки та уточнював механізми роботи діючих. Він вважав податки на споживання менш обтяжливими, тому що вони стягуються поступово й непомітно. Установлення непрямих податків відбувалося диференційовано. Терре виходив з того, що продукти першої необхідності повинні бути звільнені від непрямих податків (наприклад, зерно), худоба оподатковувалась незначно, вино - трохи більше, грубі тканини - дуже мало, а предмети розкоші - дуже високо [2, с. 20].

Система непрямих податків в Англії в XVIII ст. доповнилася корабельним, «очажним» податком, хоча перший акциз, дозволений Парламентом, мав значення тимчасового податку і встановлювався тільки на один рік.

Значно зміцнились ті види мита, що мали протекціоністський характер. У результаті непрямі податки в загальній сумі прибутків значно перевершили частку прямих.

У Пруссії в XIX ст. стрімко зросло число акцизів і непрямих податків. З 1810 р. зникає різниця в обкладенні акцизним податком для різних провінцій, і акциз із винятково міського податку перетворюється в загальнодержавний. При цьому дещо змінюється система податків, оскільки сполучення між провінціями були цілком вільними, зовнішня ж торгівля втратила яскраво виражений меркантилістичний характер [10, с. І5].

У XVIII ст. у Росії був прийнятий ряд акцизних статутів, серед яких - Статут про акциз із тютюну, що поширювався на всі частини Імперії, за винятком Туркестанського краю. Відповідно до ст.5 Статуту тютюновий прибуток, що надходить на користь скарбниці, складав:

1) акциз із виготовленого тютюну, стягнутий за допомогою обкладення податком тютюнових виробів;

2) податок за патент на утримання тютюнових фабрик і закладів для продажу листового тютюну та тютюнових виробів;

3) мито з привізного тютюну, листового та виготовленого.

Крім цього, характерним було те, що місцеве управління тютюновим прибутком у губерніях і областях покладається на Губернські Акцизні Управління. Безпосереднє спостереження за тютюновою промисловістю й торгівлею покладається на окружних акцизних наглядачів, їх помічників та дільничних наглядачів. Відповідно до Статуту до постачальників тютюну на той час ставились вимоги більш жорсткі, ніж до постачань інших товарів. Іноземний листовий тютюн міг бути виписаним через кордон та одержуватись із митниць лише тютюновими фабрикантами та тими з оптових торгівців, що мають право на торгівлю іноземним тютюном. Перевезення тютюну провадилися тільки по встановленим для цього особливим документам (ярликам або перевізним посвідченням).

Серед переваг непрямих податків у порівнянні з прямими А.Н. Гур'єв виділяє бюджетну сторону, «оскільки непрямі податки збільшують прибутки держави за рахунок росту населення або його добробуту і тому більш вигідні для країн, що прогресують в економічному відношенні» [10, с. 16]. Це призводить до збільшення їхньої частки в податкових надходженнях: у 1890 р. у Великобританії від прямих податків надійшло 17,28%, а від непрямих податків - 82,72% надходжень у бюджет; у Франції від прямих податків надійшло 16,29%, а від непрямих податків - 83,71% надходжень у бюджет; у Німеччині - 24,63% та 75,37% відповідно; в Італії - 36,17% 63,83% відповідно. Ставки митного податку, що існували на початку 1900-х років, були зазначені в «Загальному митному тарифі по Європейській торгівлі» в рублях і копійках; також існувало зазначене в тому ж тарифі додаткове мито, що встановлювалось на підставі Іменного Найвищого Указу 21 липня 1900 р., у більшості випадків - в процентному співвідношенні, але не на всі види товарів, а тільки на певні, судячи з переліку, найбільше ліквідні [1, с. 217].

При порівнянні зазначеного переліку товарів, на які в 1900 р. були встановлені ставки додаткових мит, і переліку товарів (продукції), на які встановлюється акцизний податок, і ставки акцизного податку в цей час, спостерігається ряд загальних ознак: додаткові мита й акциз встановлюються на високоліквідні товари.

Реформування економіки України націлене на перехід до ринкових відносин, зумовлює зростання ролі податків і їхнього впливу на різноманітні сфери життєдіяльності суспільства й держави. Податки виступають основним джерелом прибутків бюджетної системи [1, с. 218].

Висновки

Законодавці багатьох держав стикаються з дилемою: збільшити дохідну частину бюджету за рахунок надходження податкових платежів при підвищенні ставок податку і, таким чином, скоротити дефіцит державного бюджету, або встановити середню оптимальну ставку, сформувати систему стійких стимулів для всіх виробників і забезпечити мінімізацію дефіциту в найближчому майбутньому та стабілізацію економічного положення в цілому. Перший напрямок, в основному характерний для вирішення нагальних проблем, носить більш політичний характер і, на жаль, знаходить широке застосування в розвитку податкового законодавства України. Другий напрямок, більш зважений, оскільки в підсумку створює в майбутньому впевненість виробників, стимулює виробництво, що саме по собі скорочує дефіцит держбюджету.

На нашу думку, зараз для економіки України акцизні надходження є життєво важливим джерелом поповнення бюджету, а тому невміння користуватись ними суттєво ускладнить погашення дефіцитної частини держбюджету, крім того, виступаючи економічною нетарифною мірою, акциз на імпортовані товари сприяє створенню рівних умов для конкуренції на внутрішньому ринку між вітчизняними й імпортованими товарами.

Література:

1. Бабич В. Поняття, історичний розвиток та правові засади акцизного збору / В. Бабич // Збірник наукових праць Академії ДПС України. - №1(19). - 2003. - С. 212-218.

2. Кучерявенко Н.П. Налоговое право / Н.П. Кучерявенко. - Х.: Консум, 1997. - 432 с.

3. Нечай Н.В. Нариси з історії оподаткування / Н.В. Нечай. - К.: Вісник податкової служби України, 2002. - 144 с.

4. Юридическая энциклопедия / [под ред. М.Ю. Тихомирова]. - М.: Юринформцентр, 1997. - 525 с.

5. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. №2755-VI (з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - №13-14, №15-16, №17. - Ст.112.

6. Налоги / [под ред. Д.Г. Черника]. - М.: Финансы и статистика, 1995. - 215 с.

7. Ладыженский К. История русского таможенного тарифа / К. Ладыженский. - СПб.: Тип. В.С. Балашева, 1886. - 411 с.