Міністерство освіти і науки України

Кафедра цивільного права

Реферат

на тему:

«Проблеми визначення поняття «житло» в законодавстві України»

Київ-2011

ПЛАН

ВСТУП

1. Поняття «житло» в законодавстві України та доктрині

2. Зміст терміна «житло» в різних галузях права

3. Об'єкти права на житло

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Усвідомлення значення житла для людини розкриває витоки актуальності визначення сутності та змісту поняття «житло».

Конституцією України, зокрема статтею 47, передбачено право кожного на житло. Реалізуючи дане конституційне право, громадянин на власний вибір може побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Відповідно до статей Основного закону держави ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, кожному гарантується недоторканість житла [1]. Вищезазначені положення є віддзеркаленням загальновизнаних норм таких міжнародно-правових актів, як Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права Конвенція про захист прав людини та основних свобод, учасником яких є Україна.

Закріплення права на житло вимагає більш точної і вдалої характеристики самого поняття «житло», його сутності та значення. При цьому важливою залишається проблема розв'язання питання: чи можна відносити до категорії «житло» самочинно збудовані будівлі, різного роду споруди (гараж, сарай), які використовуються для тимчасового чи постійного проживання людей [12, с. 24].

Проблеми, пов'язані з визначенням поняття та ознак житла, не є новими в юридичній літературі. Сьогодні, не дивлячись на те, що у вітчизняній науці житловим питанням приділяється належна увага, однозначного визначення поняття житла не існує, а це призводить до неоднозначного його розуміння і, як наслідок, неправильного правозастосування. Зараз нормотворчими органами різних рівнів використовується поняття «житло». У той же час єдиного тлумачення змісту цього поняття та його ознак у законодавстві не наведено.

1. Поняття «житло» в законодавстві України та доктрині

Проаналізувавши праці вітчизняних науковців та вчених (Б. Винника, М. Галянтича, Г. Гогоца, Є. Мічуріна, П. Сєдугіна, М. Скаржинського, Н. Тульчевської та ін.), які досліджують проблеми житлового права, варто зазначити, що практика та теорія житлового права України потребує додаткового висвітлення поняття «житло» та його ознак.

Термін «житло» в законодавстві України, а також в доктрині використовується дуже давно. До прийняття нового Цивільного кодексу України визначення поняття «житло» містилося у пункті 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 року №12, відповідно до якого житло визначалося як приміщення, яке призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо) [4].

Сьогодні поняття «житло» розкрито в ст. 379 Цивільного кодексу України, який набув чинності з 1 січня 2004 р. Так, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них [3].

Тобто «житло» є узагальнюючим поняттям окремих видів нерухомих речей (квартири, житлового будинку, приміщень), які повинні бути призначені та придатні для постійного проживання [16, с. 6].

П. Сєдугін визначає житло як особливу споруду або приміщення, спеціально призначене для проживання людей: житловий будинок, квартири, кімната разом з відповідною допоміжною площею (кухня, коридор, ванна кімната тощо), а також різного роду іншими об'єктами житлового фонду (ліфт та ліфтове господарство, інше інженерне обладнання) [9, с. 12].

М.К. Галянтич та Г.І. Коваленко вважають, що відповідно до житлового законодавства житлом визнається приміщення, призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната у готелі, дача, садовий будинок тощо). До складових частин житлового приміщення можуть входити приміщення, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини. Балкони, веранди, комори тощо входять у житловий фонд, але до житла, як правило, не належать [13, с. 41].

Г. Гогоц наводить таке визначення житла. Житло - це обране місце, адресно-географічні координати якого визначають помешкання, спеціально призначене для вільного проживання людини. У цьому значенні житлом у сучасному розумінні не буде виробниче помешкання, спеціальне укриття (наприклад, бомбосховище), природне укриття, обгороджена територія, приміщення, що через їх специфіку не можна вважати житлом (тюремна камера, автомобіль, палата у лікарні тощо). Із запропонованим визначенням навряд чи можна погодитись, оскільки воно не відображає основних сутнісних характеристик поняття [14, с. 52].

Є. Мічурін зазначав, що нормативні акти останнього часу використовують термін «житло» без єдиного його тлумачення. Цей термін є найбільш уніфікованим, що дозволяє уникнути неузгодженостей, які виникають при вживанні поняття «житловий будинок», що не охоплює квартири багатоквартирних будинків, які зараз знаходяться у приватній власності. Поняття «житлове приміщення», що також вживається, у свою чергу має певні недоліки, адже у житловому приміщенні знаходиться також нежитлові приміщення - комори, балкони, лоджії. Отже, виникає деяка колізія понять. З аналізу нормативних актів та з урахуванням практики вживання він пропонує таке визначення поняття «житло». Житло - це квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах чи одноквартирних будинках, а також інші приміщення, призначені для постійного або тимчасового проживання людей, що завершені будівництвом та віднесені в установленому порядку до житлового фонду [10, с. 9]. Визначення, запропоноване Є. Мічуріним, розкриває поняття житла через його істотні ознаки. До таких ознак слід віднести: поєднання в одному визначенні різних видів житла (будинків, квартир та ін.); призначення приміщення для проживання людей; віднесення приміщення до житлового фонду.

Закріплення у законодавстві України чіткого визначення поняття «житло», безумовно, є необхідним. Проблема визначення поняття «житло» полягає в тому, що часто виникає потреба у відмежуванні жилого приміщення від нежилого. Практичне значення відмежування житлового приміщення від нежитлового полягає перш за все в тому, що до житлових і нежитлових будинків висуваються різні державні будівельні норми. Крім того, особа не може бути зареєстрованою у приміщенні, що не визнано житловим (наприклад, дача, садовий будинок). Основна відмінність житла від нежитлових будівель полягає у різному їх призначенні. Перші призначені для постійного чи тимчасового проживання фізичних осіб, а другі використовуються для потреб промислового характеру, як об'єкти інфраструктури, адміністративні заклади тощо. До житла, через його призначення, пред'являються спеціальні вимоги щодо санітарно-технічного стану [15, с. 32].

2. Зміст терміна «житло» в різних галузях права

житло право законодавство

Поняття «житло» є досить складним та неоднозначним. Вживання його в різних значеннях переважно зумовлене істотними відмінностями змісту терміна «житло» в різних галузях права.

В конституційному праві право на житло віднесено до основних прав людини і поняття «житло» є єдиною правовою категорією, яка не може сприйматися частинами і самовільно трактуватися. Основним призначенням правової категорії «житло» в конституційному праві є забезпечення прав та свобод людини і громадянина на особисте житло незалежно від статусу (приватне чи публічне майно) та правового режиму (власність чи інше речове право). Як зазначає Б. Винник, конституційно-правове поняття «житло» ширше поняття «житлове приміщення», оскільки охоплює не лише житлові будинки, квартири та їх ізольовані частини, а й інші споруди, що традиційно використовуються для проживання (чум, яранга, циганська кибітка тощо). Іноземна судова практика деколи відносить до житла, що охороняється конституцією, навіть шалаші, намети та інші саморобні будівлі, якщо вони використовуються особою як будинок. Разом з тим не визнаються житлом приміщення, призначенні для тимчасового (готель, лікарня) або недобровільного (місця позбавленя волі) перебування людини [12, с. 25].

Під житлом в цивільному праві М. Скаржинський пропонує розуміти визнану законом нерухомість, призначену та придатну для постійного проживання особливу складну річ у вигляді житлового приміщення (кімната) або єдиного інженерно-будівельного комплексу (квартира, будинок, садиба) обладнаних житлових і підсобних приміщень, прийнятих в експлуатацію приймальною комісією після будівництва чи реконструкції, зареєстрованих в органах реєстрації як відповідний вид житла, мають окремий вихід і спільне призначення - задоволення потреби в житлі окремої фізичної особи чи їх об'єднань (сім'ї тощо) [11, с. 8].

Житло є традиційним інститутом житлового права як комплексної галузі законодавства, якою регулюються відносини, пов'язані із задоволенням потреб людини в житлі. Нарівні з поняттям «житло» чинне житлове законодавство використовує суміжні поняття. Так, згідно а саме ст. 4 Житлового кодексу України УРСР (далі - ЖК УРСР), житловий фонд утворюють житлові будинки, що знаходяться на території держави. Окрім цього, в ст. 6 ЖК УРСР і далі вживається поняття «жиле приміщення», яким охоплюються і нежилі за своїм функціональним призначенням приміщення, що є його частиною (комори, балкони, лоджії тощо) [2]. Поняття «жиле приміщення» застосовується в законодавстві в різних значеннях: як родове поняття, що охоплює всі види житлових приміщень, які можуть бути об'єктом договору найму жилого приміщення; як облікова категорія нарівні із житловим будинком. У літературі неодноразово висловлювалася пропозиція змінити в Житловому кодексі поняття «житлові будинки та житлові приміщення» та «житловий будинок» на термін «житло» .