Як вже зазначалося вище, поняття «житло» в українському законодавстві складне й неоднозначне, воно узагальнене в конституційному, розрізняється в цивільному і житловому праві. В кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві підхід до цього інституту, тобто поняття «житла», також має свою своєрідну специфіку. Пов'язано це в першу чергу з тим, що у положеннях Кримінального кодексу України проникнення у житло, інше приміщення чи сховище передбачено як кваліфікуюча ознака окремих злочинів (крадіжки, грабежу та розбою), а відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення розглядається як правомірна дія. При застосуванні норм Кримінального кодексу України судова практика йде шляхом більш широкого тлумачення поняття «житло». Так, при кваліфікації ряду злочинів, таких як крадіжка, грабіж, розбій, пов'язаних із проникненням у житло, суди визнають за житло і готельні номери, і вагонні купе, і туристичні палатки, і лікарняні та санаторні палати тощо, тобто всі ті приміщення, в яких проживає людина постійно чи тимчасово (за винятком, звичайно, каналізаційних шахт, трансформаторних будок та інших аналогічних місць притулку певної категорії осіб) [4], що не співпадає з нормами цивільного чи житлового права. Таке широке тлумачення поняття «житло» у кримінальному праві зумовлене необхідністю забезпечення належного рівня захисту громадян та їх права на недоторканність житла.

3. Об'єкти права на житло

Наводячи перелік об'єктів права на житло М.К. Галянтич та Г.І. Коваленко зазначають, що до житлового фонду входять:

1) житлові будинки - будинки, що призначені для проживання людей, мають одну чи кілька квартир, а також необхідні допоміжні приміщення. Під житловими будинками розуміють будівлі, що характеризуються сукупністю таких ознак:

· відповідність будівель до архітектурно-будівельних, санітарно-гігієнічних, протипожежних та інших норм і стандартів, що робить ці будівлі придатними для постійного проживання у них громадян;

· прийняття в експлуатацію комісією фахівців і спеціалістів зведеного будинку, що відповідає зазначеним умовам;

· реєстрація в органах місцевого самоврядування будівлі як житлової.

2) квартири - частини житлових будинків, що призначені для проживанні самітних осіб, однієї або кількох сімей з упорядженими житловими кімнатами, підсобними приміщеннями, окремим виходом на сходову клітку, галерею, в коридор або на вулицю;

3) частина квартири (одноквартирного будинку) - житлова кімната (кімната) у квартирі (одноквартирному будинку), придатна для постійного проживання самотньої особи чи сім'ї, а також підсобні приміщення квартири (однокімнатного будинку) [13, с. 42].

В. Маляренко поняття «житло» розкриває через три складові: особистий будинок з усіма приміщеннями, що призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також приміщення, які хоч і не призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку; будь-яке житлове приміщення (незалежно від форми власності), яке належить до житлового фонду і використовується для постійного чи тимчасового проживання; будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але використовуються для тимчасового проживання (дача, номер у готелі, намети тощо) [17, с. 79].

Цивільний кодекс України окремо визначає такі об'єкти права власності на житло: житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (ст.380); садиба - земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями (ст.381); квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживанні (ст.382) [3].

Як бачимо, законодавець певною мірою вирішив питання щодо поширення на садибу правового режиму житла. В літературі зверталася увага на той факт, що, з одного боку, вона являє собою особливе продовження житла, наприклад, частина будинку (не в юридичному розумінні), а з іншого - садиба не є приміщенням житлового або нежилого фонду, будівлею, об'єктом, який призначений для постійного або тимчасового проживання [11, c. 11].. Таким чином, не можна відносити до житла садибу, адже вона є земельною ділянкою.

Спірним та неоднозначним є питання про віднесення чи не віднесення до житла службового приміщення. З одного боку, якщо виходити з того, для якої мети споконвіку було призначено таке приміщення, то у випадку віднесення його до службового приміщення, житлом вважатися воно не може. У випадку ж, якщо частина житла, житлового приміщення, включена до житлового фонду, використовується як службове приміщення, то воно, на нашу думку, у повному обсязі (включаючи і службове приміщення) повинне бути обтяжено правами й обов'язками, що поширюються на категорію «житло». Це стосується також і тих спірних випадків, коли житло використовується як «офіс» приватними підприємцями, зареєстрованими за даною адресою.

Щодо місця, не призначені для проживання, де проживають безпритульні (каналізаційні люки і схожі об'єкти), то вони не можуть визнаватися житлом, оскільки мають зовсім інше цільове призначення. Вони в ряді випадків навіть не призначені для перебування людей. Такі місця не можна, як правило, віднести і до приміщень.

До житла належать і приміщення, що використовуються певними народами для проживання, тобто мають національний характер: юрти, циганські кибитки, шалаші, шатра, яранги тощо. Зокрема, Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Баклі проти Сполученого Королівства», зазначив, що поняттям «житло» охоплюється місце, облаштоване особою як її дім, навіть якщо його створення не відповідало чинному законодавству [5].

Європейський Суд широко тлумачить поняття житло, включаючи у нього навіть приміщення, які особа займає у зв'язку із своєю професійною діяльністю. Зокрема, приміщення, зайняті у зв'язку із професійною діяльністю визнані житлом у рішеннях «Пантелеєнко проти України», «Смірнов проти Росії» та ін. [6, 7].

Отже, як бачимо віднесення тих чи інших об'єктів до житла є досить спірним та складним питанням, що потребує подальшого вивчення.

ВИСНОВКИ

Враховуючи викладене вище хотілося б зробити такі висновки:

1) Правову категорію «житло» можна розглядати в різних площинах. Передбачене в Конституції України право кожного на житло покладає на державу обов'язок створити умови для його здійснення (реалізації) і зумовлює введення цієї категорії в галузеве (житлове, цивільне) законодавство.

2) Для житла встановлюється спеціальний правовий режим, тобто порядок регулювання відносин у житловій сфері, який визначає зміст та обсяг прав і обов'язків для його власників. В його основі лежить правовий режим нерухомості, але він містить додаткові вимоги щодо прав та обов'язків власників і поширюється на всі об'єкти права власності, що використовуються для постійного проживання фізичної особи.

3) Поняття «житло», що використовується у галузевому законодавстві, має низку притаманних лише йому ознак, що дозволяє виділити цей об'єкт серед інших майнових об'єктів: житло повинно бути призначене для проживання в ньому людей, воно має бути віднесене житлового фонду, має бути придатним для проживання, тобто відповідати архітектурно-планувальним, технічним нормам і санітарно-гігієнічним вимогам, встановленим чинним законодавством щодо житла.

4) Поняття «житло» можна розглядати у широкому та вузькому значенні, зокрема, як одне із основних матеріальних умов існування людини, і як призначене та придатне для постійного проживання в ньому житлове приміщення, яке є нерухомим майном, право власності на яке набувається на підставах, що не заборонені законом і припиняється у випадках, передбачених законом, крім того, право на нерухоме майно та правочини щодо такого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації.

5) Термін «житлове приміщення», що вживається у галузевому законодавстві як тотожний поняттю «житло», з метою приведення правових норм у відповідність до вимог нормотворчої юридичної техніки слід замінити на «житло».

6) Відсутність законодавчої дефініції поняття «житло» є однією із проблем правового регулювання житлових відносин. Встановлення єдиного визначення, яке б охоплювало усі можливі види житлових помешкань, є нагальним завданням законодавця. Застосування різних режимів регулювання до окремих видів житла є виправданим тільки у тих випадках, коли це зумовлено їх специфічними властивостями. Відсутність уніфікованих ознак житла, вимог до нього приводить до потенційної можливості порушень прав громадян на житло.

7) Закріплення у законодавстві України чіткого визначення поняття «житло» є необхідним з огляду на проблему необхідності відмежування жилого приміщення від нежилого. Практичне значення відмежування жилого приміщення від нежитлового полягає перш за все в тому, що до житлових і нежитлових будинків висуваються різні державні будівельні норми. Крім того, особа не може бути зареєстрованою у приміщенні, що не визнано житловим (наприклад, дача, садовий будинок).

8) Важливою залишається проблема розв'язання питання: чи можна відносити до категорії «житло» самочинно збудовані будівлі, різного роду споруди (гараж, сарай), які використовуються для тимчасового чи постійного проживання людей, службові приміщення, приміщення, що використовуються певними народами для проживання, тобто мають національний характер: юрти, циганські кибитки, шалаші, шатра, яранги тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Житловий кодекс Української РСР: Закон від 30 червня 1983 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1983. - Додаток до № 28. - Ст. 573.

3. Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV // Відомості Верховної Ради, 2003, №№ 40-44, ст.356.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. №12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (із наступними змінами і доповненнями) // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки). - Сімферополь: Таврія, 1998. - С.198-214.

5. Баклі проти Сполученого Королівства. Судове рішення від 25.09.1996 р. [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.coe.kiev.ua/putivnn/f_013.htm

6. Пантелеєнко проти України. Судове рішення від 29.06.2006 р. [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://khpg.org/index.php?id=1193916739

7. Смірнов проти Росії. Судове рішення від 07.06.2007 р. [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.minjust.ru/ru/ECJ/precedent/index.php?from4=3&id4=130

8. Мічурін Є.О. Житлове право України : Наук. - практ. пос. / Є.О. Мічурін, С.О. Сліпченко, О.В. Соболєв. - X. : Эспада, 2001. - 214 с.

9. Седугин П.И. Право на жилище в СССР / П.И. Седугин. - М, 1983. - 224с.

10. Мічурін Є. Цивільний договір як один із засобів реалізації права на житло : Автореф. дис. … канд. юрид. наук / Університет внутрішніх справ. - X., 2000. - 21 с.

11. Скаржинський М.В. Житло як об'єкт цивільно-правових відносин : Автореф. дис. ... канд. юрид. Наук : Спец. 12.00.03 / Микола Володимирович Скаржинський ; КНУТШ. - Київ, 2006. - 20с.

12. Винник Б. Поняття «житло» в законодавстві України та його правове значення // Юридичний журнал : Аналітичні матеріали, коментарі, судова практика / МОН України, НПУ ім. Драгоманова ; Ін-т політології та ін. - Київ, 2005. - № 12 : Дайджест 2005. - С. 24-29.

13. Галянтич М.К, Коваленко Г.І. Правові проблеми приватизації житла в будинку, що потребує ремонту // Право України. - 1997. - № 5. - С. 41-43.