Проблеми визначення суб'єктів захисту як передумова забезпечення права на ефективний захист у кримінальному провадженні

Волошанівська Т.В., аспірант

кафедри кримінального процесу

Національний університет «Одеська юридична академія»

У статті розглядаються питання визначення суб'єктів, які здійснюють функцію захисту у кримінальному провадженні, зокрема, досліджуються проблеми встановлення початкового моменту появи таких суб'єктів у провадженні та моменту припинення здійснення ними функції захисту.

Ключові слова: захист, суб'єкти захисту, право на захист, підозрюваний, захисник, законний представник.

В статье рассматриваются вопросы определения субъектов, осуществляющих функцию защиты в уголовном производстве, в частности, исследуются проблемы установления начального момента появления таких субъектов в производстве и момента прекращения осуществления ими функции защиты.

Ключевые слова: защита, субъекты защиты, право на защиту, подозреваемый, защитник, законный представитель.

Voloshanivska T.V. THE PROBLEMS OF DEFINING SUBJECTS OF DEFENSE AS A PRECONDITION FOR THE SECURING OF A RIGHT TO EFFECTIVE DEFENSE IN CRIMINAL PROCEEDINGS

In the article the issues of definition of subjects performing the defense function in criminal proceedings are considered, in particular, the problems of defining the initial moment of appearance of such subjects in proceedings and the moment when they cease to perform their defense function are examined.

Key words: defense, subjects of defense, right for defense, suspect, defender, legal representative.

Постановка проблеми. Дослідження проблем реалізації функції захисту в кримінальному провадженні, зокрема забезпечення ефективності здійснюваного захисту, навряд чи може бути проведене без визначення кола суб'єктів цього напряму процесуальної діяльності, оскільки, як відзначав В.С. Зеленецький, без суб'єкта процесу «не може бути й діяльності, а без діяльності, яка здійснюється суб'єктом в тому напрямі, який виражає його призначення і роль у кримінальному процесі, не може бути й процесуальних функцій» [1, с. 9].

Захист може бути ефективним за умови, що він є своєчасним. Тому поряд із визначенням суб'єктів, наділених правом здійснювати захист у кримінальному провадженні, необхідно визначити момент, з якого таке право виникає.

Ступінь розробленості проблеми. Питання визначення суб'єктів захисту в науці кримінального процесу неодноразово розглядались у наукових роботах учених. Даною проблемою займались такі автори, як Ю.П. Аленін, С.А. Альперт, А.М. Бірюкова, Т.В. Варфоло-меєва, І.Ю. Гловацький, І.В. Гловюк, В.Г. Гончаренко, С.В. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, О.П. Кучинська, Л.М. Лобойко, Є.Д. Лук'ян- чиков, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, А.В. Молдован, В.Т. Нор, В.О. Попелюшко, О.Д. Святоцький, М.С. Стро- гович, В.М. Тертишник, А.М. Титов, В.П. Шибі- ко, О.Г. Яновська, Ю.П. Янович та ін.

Прийняття 13 квітня 2012 р. КПК України, незважаючи на усю прогресивність цього процесуального закону, не змогло усунути усіх дискусійних питань, пов'язаних із визначенням кола суб'єктів захисту та їх правового статусу, додавши, крім того, ряд нових проблем, зумовлених, зокрема, зміною підходу законодавця до таких інститутів, як підозра та обвинувачення, початок досудового слідства тощо. Незважаючи на те, що ряд досліджень було проведено, зважаючи на новели зазначеного КПК, проблеми суб'єктного складу сторони захисту у кримінальному провадженні є далекими від свого вирішення і тому потребують додаткових наукових напрацювань.

Мета статті - визначити серед учасників кримінального провадження суб'єктів, які реалізовують функцію захисту від кримінального переслідування, та момент виникнення права на захист.

Виклад основного матеріалу. У літературі з кримінального процесу до його суб'єктів відносять певні державні органи, посадових осіб, які здійснюють кримінальне провадження і наділені для цього відповідною компетенцією, та осіб, які зацікавлені у результатах справи або залучаються за законом до провадження для виконання певних функцій і наділені відповідними правами й обов'язками для захисту своїх прав, законних інтересів та реалізації своїх завдань та функцій у кримінальному провадженні [1, с. 469].

Із прийняттям нового КПК України був змінений підхід до визначення суб'єктів кримінального процесу. У самому КПК України термін «суб'єкт» не використовується, натомість, запроваджуються поняття «учасники кримінального провадження» (п. 25 ст. 3), під яке підпадають майже всі учасники кримінального процесу, за винятком суду та слідчого судді [1, с. 467], «учасники судового провадження» (п. 26 ст. 3), «сторони кримінального провадження» (п. і9 ст. 3). Теорія кримінального процесу на сьогодні не дає однозначної відповіді на питання про розмежування понять «учасник кримінального провадження» та «суб'єкт кримінального провадження». На думку Л.М. Лобойко, враховуючи те, що всі особи, залучені до участі у кримінальному процесі, вступають у правовідносини, всі вони є суб'єктами цих правовідносин, а, отже, і суб'єктами кримінально-процесуального права, хоча це не має принципового значення і вказані терміни можна вживати як тотожні [2, с. 59]. Разом із тим для цілей даного дослідження більш прийнятною є позиція Т.М. Барабаш, яка звертає увагу на нетотожність названих термінів [3, с. 88-92]. Так, етимологічне значення терміну «учасник» означає того, хто бере участь у чому-небудь, входить до складу групи осіб [4, с. 991], тобто розглядається в певній системі, конкретній справі, навіть епізодично. Терміном «суб'єкт» позначається істота, здатна до пізнання навколишнього світу, об'єктивної дійсності й до цілеспрямованої діяльності; особа, якій належить активна роль у певному процесі [4, с. 879]. Таким чином, у лексемному зв'язку з категоріями «правовідносини», «повноваження», «функції» тощо вживається саме категорія «суб'єкт». З огляду на те, що кримінальний процес закріплює єдність змісту і форми: змістом є кримінально-процесуальна діяльність, а формою - кримінально-процесуальні відносини, всі особи, які вступають між собою у процесуальні правовідносини, незалежно від обсягу їх прав і обов'язків, є суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності. Суб'єкт процесуальних правовідносин, у свою чергу, є носієм процесуальних прав і обов'язків [3, с. 88-92].

Відповідно, суб'єктом захисту як кримінально-процесуальної функції є носій процесуальних прав та обов'язків, спрямованих на захист від кримінального переслідування [5,с. 69]. Як видається, сукупність суб'єктів захисту становить сторону захисту у кримінальному провадженні. КПК України не містить визначення поняття сторони кримінального провадження, проте в п. 19 ч. 1 ст. 3 перераховує учасників кримінального провадження, що належать до сторони обвинувачення та сторони захисту. Дана законодавча норма не дає підстав для її розширювального тлумачення, що дає змогу дійти висновку, що закріплений у ній перелік суб'єктів захисту є вичерпним.

Варто відзначити, що в теорії віднесення вищевказаних осіб до суб'єктів захисту є загальновизнаним та, як правило, не оспорюється. Разом із тим низка авторів розширює коло суб'єктів захисту завдяки цивільному відповідачу, його представнику [6, с. 5; 7, с. 133; 5, с. 69], особі, стосовно якої проводилась попередня перевірка чи закрито провадження у справі [5, с. 170], особі, щодо якої передбачено розгляд питання про видання іноземній державі (екстрадицію) [8, с. 11] тощо. Крім того, деякі автори до суб'єктів захисту відносять навіть слідчого, орган дізнання, прокурора, суд [9, с. 167].

Як відзначає О.Г. Шнягін, основним критерієм визначення приналежності особи до таких суб'єктів є зміст її діяльності та наявність юридичної заінтересованості. Залежно від неї, суб'єктів функції захисту варто поділити на дві групи: 1) які захищають від переслідування власні інтереси (підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений, виправданий, цивільний відповідач); 2) які захищають у кримінальній справі інших осіб (захисник, представник цивільного відповідача) [5, с. 69]. Перша група, за словами цього автора, характеризується такими ознаками:

1) особистою зацікавленістю у результатах справи;

2) можливістю обмеження їх конституційних прав із боку суб'єктів, наділених владними повноваженнями [5, с. 96].

Варто погодитись із думкою І.В. Гловюк: враховуючи сутність кримінально-процесуальної функції захисту, беззаперечним є віднесення до її суб'єктів осіб, щодо яких здійснюється кримінальне переслідування у різних його формах [10, с. 207]. Сказане ставить питання про початковий момент виникнення в такої особи певного правового статусу в межах кримінального провадження та появи в неї права на захист як важливого елементу цього статусу. Як правило, цей момент пов'язується з часом виникнення кримінального переслідування щодо особи, що призводить до появи функції захисту, причому у літературі простежується поступове перенесення цього моменту на більш ранні етапи кримінального провадження.

За чинним КПК України, підозрюваний є єдиним суб'єктом, щодо якого відбувається кримінальне переслідування у стадії досудового розслідування через повідомлення про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення [11, с. 189.]. КПК України пов'язує появу статусу підозрюваного з наявністю однієї з таких обставин (ч. 1 ст. 42, ст. 276): 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; 3) повідомлення про підозру у разі наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення (зокрема, якщо таке повідомлення не вручено цій особі внаслідок невстановлення її місцезнаходження). У такому разі строк, протягом якого особі має бути повідомлено про підозру, не визначений і пов'язаний зі встановленням достатніх доказів для підозри, причому вирішення питання про те, чи є отримані докази достатніми для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення на певній стадії провадження, повністю залежить від суб'єктивної оцінки ситуації з боку слідчого, прокурора, оскільки в КПК України відсутні чіткі вказівки з даного приводу [12, с. 299]. На практиці це породжує випадки, коли особа залучається в кримінальне провадження в процесуальному статусі свідка, незважаючи на наявність підстав для підозри її у вчиненні злочину. Враховуючи те, що строк досудового розслідування відраховується з дня повідомлення про підозру, органи досудового розслідування не зацікавлені якнайшвидше повідомити про підозру.