Для вирішення однозначного розуміння юридичних термінів поширеною практикою є видання юридичних словників, що покликані усунути існуючі невідповідності серед юридичних термінів та надати роз'яснення законодавчо невизначеним термінам. Однак, як свідчать наукові доробки, і вони містять різнотипні й неоднорідні за структурою та змістом термінопоняття, що пояснюється недбалістю укладачів, оскільки в переважній більшості випадків не вироблено загальних критеріїв та принципів побудови словникових статей термінів [8, с. 172].

У літературі зазначається, що свого першочергового вирішення потребує ряд питань: які загальні вимоги висуваються до юридичної термінології; коли потрібно надавати визначення юридичному терміну; в яких законодавчих актах слід розташовувати нормативні визначення; яким вимогам має відповідати нормативне визначення [9, с. 219]?

Л.Л. Бєсєдна на основі проведеного аналізу виділила існуючі на сьогодні вимоги (характеристики) до термінів, використовуваних у законодавстві [10, с. 162-167]: точність і наявність дефініції; системність; тенденція до однозначності; вживання слів і виразів у вужчому або спеціальному значенні в порівнянні з їх значенням при вживанні в загальнолітературній мові; стислість (лаконізм) і економічність законодавчого стилю; дериваційна здатність; мовна правильність; нейтральність: відсутність емоційно-експресивного забарвлення; стабільність і стійкість термінології.

У роботі зазначеного автора висвітлені також проблеми, пов'язані із застосуванням термінології в текстах нормативно-правових актів [10, с. 162-167]. Такими є: відсутність логічного і послідовного формування понятійного апарату чинного законодавства; наявність неузгодженості в застосуванні термінів законодавцями; відсутність однозначності (єдності) у використанні нормативно-правових термінів, особливо в текстах нормативно-правових актів, прийнятих на різних рівнях правотворчої діяльності, які знаходяться між собою у ієрархічному зв'язку (закон підзаконний акт); наявність неточностей увизначенні термінів; наявність синонімії; випадки полісемії та омонімії термінів; випадки використання в якості термінів слів із яскраво вираженим експресивним і емоційним забарвленням; надмірне вживання термінів іншомовного походження, особливо русизмів; застосування лінгвістично і стилістично неправильних, немилозвучних термінів.

У цілому всі перераховані проблеми є наслідком, зокрема: безвідповідальності нормотворчих органів; нехтування правилами термінотворення; відсутністю обдуманої мовної політики, що спрямована на захист державної мови; недостатньою мовною культурою законотворців; відсутністю уніфікованих стандартів термінотворення для всіх нормативно-правових актів; штучне нав'язування громадянам у нормативних актах незрозумілих для них юридичних термінів, які до цього не використовувалися у національній юриспруденції і часто мають відповідний український аналог. Зазначене, і не тільки, стало поштовхом до кризи правозастосовної практики в Україні, виникненню явища так званих «мертвих законів». Суди були і залишаються одні з перших, хто стикаються із ситуацією, коли через брак нормативних понять у законодавстві, їх колізійність вони змушені брати на себе основний тягар тлумачення нормативних актів.

Важливість юридичних термінів не викликає сумнівів. Правила поведінки, що встановлюються нормативно-правовими актами, покликані забезпечити стабільність і процвітання держави і суспільства, а тому кожен суб'єкт правовідносин повинен знати, чого від нього вимагають, що має на увазі законодавець під конкретними поняттями для найбільш повної реалізації прав та обов'язків, встановлених правовим актом. Такими вимогами як чіткість, однозначність, природність, логічність, послідовність, спадковість понять законодавець не має права нехтувати. їх недотримання має наслідком небажані непорозуміння у правозастосовній практиці.

Проблеми використання юридичної термінології на сьогодні набувають особливого значення, а тому потребують подальших змістовних досліджень, що будуть спрямовані на аналіз та розроблення пропозицій щодо впорядкування термінології у законодавстві України.

Наявних на сьогодні вимог, що вироблені у теорії та практиці (їх якісний та кількісний склад) достатньо для започаткування процесу оновлення та впорядкування наявної юридичної термінології, що використовується у законодавстві України.

Практично це можливо реалізувати за умови, що всі проекти нормативно-правових актів проходитимуть обов'язкову (не формальну) мовно-термінологічну експертизу термінів, що вживаються законодавством України. До складу експертної комісії повинні входити фахівці різних галузей (мовознавці, правознавці тощо) знань. Сучасні інтеграційні процеси у державі і задекларовані нею реформи не допускають роздумів та декларативних гасел. Тільки загальнодержавна системна політика щодо дотримання загальних вимог термінотворчості, встановлення персональної відповідальності розробників та осіб, що приймають нормативні акти, зможе гармонізувати наше законодавство, не допустити ще більшої кризи у термінотворчому процесі та дозволить створити несуперечливу систему термінів чинного українського законодавства.

Література

1. Термінологічна робота. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять : ДСТУ 3966:2009. (На заміну ДСТУ 3966-2000; чинний від 2010-0701). К. : Держспоживстандарт України, 2010. IV 31 с. (Державний стандарт України).

2. Правила підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України : постанова Кабінету Міністрів України від 06.11.05 р. № 870. Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/870-2005-%D0%BF.

3. Регламент Кабінету Міністрів України : постанова Кабінету Міністрів України від 18.07.07 р. № 950; у ред. постанови Кабінету Міністрів України від 09.11.11 р. № 1156). Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/950-2007-%D0%BF/page.

4. Правила підготовки проектів технічних регламентів, розроблених на основі актів законодавства Європейського Союзу, які затверджуються Кабінетом Міністрів України : постанова Кабінету Міністрів України від 18.06.12 р. № 708. Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/7082012-%D0%BF/paran10#n10.

5. Яцишин Н.П. Юридична термінологія як спеціалізована система правових понять / Н.П. Яцишин // Термінологічний вісник : Зб. наук. пр. К.: ІУМ НАНУ, 2013. Вип. 2 (2). С. 99-103.

6. Боярова Л.Г. Терміни-варіанти в українській загальномовній лексикографії: нормативний аспект / Л.Г. Боярова // Термінологічний вісник : Зб. наук. пр. К.: ІУМ НАНУ 2013. Вип 2 (1). С. 189-195.

7. Куньч З.Й. Проблеми чужомовного ^впливу на українську науково-технічну термінологію / З.Й. Куньч // Термінологічний вісник : Зб. наук. пр. К.: ІУМ НАНУ, 2013. Вип 2 (1). С. 215-220.

8. Василькова Л.М. Різновиди словникових статей термінів кримінального права в юридичній лексикографії / Л.М. Василькова // Термінологічний вісник : Зб. наук. пр. К.: ІУМ НАНУ, 2011. Вип 1. С. 168-172.

9. Ткачук А.Ф. Законодавча техніка : навч. посіб. / А. Ткачук. К : ІКЦ «Легальний статус», 2011. 268 с.

10. Бєсєдна Л.Л. До проблем впорядкування термінології законодавства // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2011. № 4 (7). С. 162-167.