"Державам слід визнати важливість забезпечення доступності у процесі створення рівних можливостей для інвалідів у всіх сферах життя суспільства. Що стосується осіб, які мають будь- які форми інвалідності, то державам слід а) здійснювати програми дій для того, щоб зробити матеріальне оточення доступним для інвалідів; і Ь) вживати заходів для забезпечення їм доступу до інформації та комунікацій [2].

Дійсно така норма має відображення у сучасному житті осіб з особливими потребами, але, як правило у великих містах та столиці України.

Але і там зустрічаються досить часто не доступні місця для таких осіб. Новостворювані підприємства, як правило не будують, а знімають приміщення, які не передбачають доступу до них, особами з особливими потребами, а, якщо і будуються, то досить рідко проектування, враховує, можливість спеціального обладнання робочих місць, місць загального доступу на підприємство.

Звідси, доречно процитувати, Декларацію про права інвалідів: "Инвалиды имеют неотъемлемое право на уважение их человеческого достоинства. Инвалиды, каковы бы ни были происхождение, характер и серьезность их увечий или недостатков, имеют те же основные права, что и их сограждане того же возраста, что в первую очередь означает право на удовлетворительную жизнь, которая была бы как можно более нормальной и полнокровной" [3].

Чи можна уявити, повноцінним життя не виходячи з дому, не спілкуючись, не реалізувавши, власні мрії щодо самостійності, освіти, працевлаштування та інші?

Відповідаючи на це питання, сміливо можемо зазначити, що ні, оскільки будь які досягнення в житті є, сходинками до впевненості, самостійності, реалізації себе як соціальної істоти.

А досягти, цього можна тільки, за участі держави, як гаранта цих прав. Держава виступає гарантом реалізації будь яких Конституційних прав.

Стандартні правилах забезпечення рівних можливостей для інвалідів передбачають. Державам слід визнати принцип, відповідно до якого інваліди повинні отримати можливість здійснювати свої права людини, особливо у галузі зайнятості. Але, самих принципів для функціонування реалізації прав інвалідів не достатньо. Як у сільській місцевості, так і у міських районах вони повинні мати рівні можливості для заняття виробничою і прибутковою діяльністю на ринку праці.

Закони та правила у галузі зайнятості не повинні бути дискримінаційними відносно інвалідів і не повинні створювати перешкод для їхнього працевлаштування.

Державам слід активно підтримувати включення інвалідів у вільний ринок праці.

Така активна підтримка може здійснюватися за допомогою різних заходів, включаючи професійну підготовку, встановлення стимульованих квот, резервоване або цільове працевлаштування, надання позик або субсидій дрібним підприємствам, укладання спеціальних контрактів і надання привілеєвих прав на виробництво, податкові пільги, гарантії дотримання контрактів або надання інших видів технічної або фінансової допомоги підприємствам, які наймають робочих-інвалідів.

Державам слід заохочувати роботодавців вживати доцільних заходів Для створення відповідних умов для інвалідів [1].

Програми дій держав могли б включати:

а) заходи з проектування та пристосування робочих місць і робочих приміщень таким чином, щоб вони були доступними для осіб з різними формами інвалідності;

б) заходи підтримки у використанні нових технологій та у розробці і виробництві допоміжних пристроїв і обладнання та заходи з полегшення доступу інвалідів до таких засобів і обладнання для того, щоб вони могли отримати та зберігати за собою робоче місце;

с) Убезпечення належного навчання і працевлаштування, а також постійної підтримки, наприклад, індивідуальної допомоги та послуг перекладачів.

Державам слід організувати і підтримувати кампанії з розширення обізнаності громадськості, покликані сприяти подоланню негативного та упередженого ставлення до робочих-інвалідів.

Держави як роботодавці повинні створювати сприятливі умови для працевлаштування інвалідів у державному секторі.

Державам, організаціям робітників і роботодавцям слід співпрацювати у реалізації рівноправної політики у галузі найму і просування по службі, покращення умов праці, рівня заробітної плати, у вжитті заходів з покращення трудового оточення з метою недопущення травм і ушкоджень, які ведуть до втрати працездатності, та заходів з реабілітації робітників, які отримали травму на виробництві [2].

У всіх випадках слід переслідувати ціль працевлаштування інвалідів в умовах вільного ринку праці. В якості варіанту працевлаштування інвалідів, які не можуть влаштуватись на роботу в умовах вільного ринку, можуть бути створені невеликі господарські одиниці, які надають гарантоване або забезпечене відповідними засобами працевлаштування. Важливо, щоб якість таких програм оцінювалась з точки зору їхньої доцільності та достатності для забезпечення можливостей з працевлаштування інвалідів на ринку праці.

Слід вживати заходів для залучення інвалідів до розробки програм підготовки кадрів і програм зайнятості у приватному та неофіційному секторах.

На нашу думку, проблема з працевлаштування полягає у недостатньо розробленій програмі соціалізації осіб з особливими потребами. Досить часто, звертається увага на зазначені проблеми у засобах масової інформації. Суспільство сприймає державну політику в даному напрямку, але цього не достатньо для забезпечення реалізації права на працевлаштування осіб з особливими потребами. Проблема полягає у залученні таких осіб до праці, у рівному ставленні до них, як, до всіх інших. Фактично, перепоною є не адаптованість підприємств для пересування таких людей. Це є найбільшою проблемою, оскільки, за для одного такого працівника не доцільно з боку підприємства змінювати планування підприємства. Проектування, будь якої споруди, повинно враховувати такі, можливості доступу, це необхідно не тільки для осіб з особливими потребами, а й для тих працівників, які можуть отримати інвалідність протягом трудового стажу, не залежно від підстав, та бажають залишитися на підприємстві.

Як правило, такі працівники позбавлені такої можливості, не зважаючи на вік, бажання та наявності конституційного права. Для становлення правової, демократичної, соціальної країни велике значення має: 1) встановлення правил поведінки у суспільстві, 2) втілення їх у життя, тобто, створення умов за яких ці правила будуть функціонувати.

Висновки і пропозиції. Проаналізувавши, проблеми працевлаштування осіб з особливими потребами, доцільно, звернути увагу на недосконалість умов реалізації такого права.

Питання полягає у зацікавлені з боку держави підприємств, установ, організацій у працівниках з особливими потребами. Для цього варто, переглянути існуючі методи так званого "пряника -- кнута". Тобто, розміри застосовуваних штрафів та надання пільг для таких підприємств. Пропонуємо, створити умови за яких підприємства самі були б зацікавлені у пошуку працівників з особливими потребами різних кваліфікацій.

Наприклад, звільнення від сплати податків підприємств, які використовують, працю осіб з особливими потребами, підвищення сплати штрафу, за відсутність на підприємствах таких працівників. Як правило, праця, інвалідів використовується на посадах прибиральників, охоронників автостоянок, широко застосовується в УТОС (всеукраїнська добровільна громадська організація інвалідів по зору). Виникає питання, куди поділися колишні студенти училищ, технікумів, інститутів, університетів? Адже, навчання студентів з особливими потребами проводиться. Де колишні студенти економісти, юристи, філологи та інші спеціальності? На жаль, питання їх працевлаштування є й досі актуальним.

Список літератури

1. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 21, ст. 252.

2. Стандартних правилах забезпечення рівних можливостей для інвалідів // Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 48/96 прийнята на 48 сесії Генеральної Асамблеї ООН 20 грудня 1993 року.

3. Декларация о правах инвалидов 1995 рік // Принята резолюцией 3447 (XXX) Генеральной Ассамблеи от 9 декабря 1975 года.

4. Кучменко Е. М. Працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями: проблеми на ринку праці Е. М. Кучменко // Правові засади навчання, виховання і працевлаштування людей з особливими потребами. збірник наукових праць № 6, м. Київ.2009. - С. 380.

5. Терюханова І. Зайнятість інвалідів: реалії та перспективи // І. Терюханова. / Україна: аспекти праці. - 2007. - № 1. - С. 3-8.