проблеми протидії посяганням на культурні цінності України

ТЕРТИШНИК В. М.,

доктор юридичних наук, професор, професор кафедри кримінально- правових дисциплін (Університет митної справи та фінансів України)

Ламанова І.С.,

студентка

(Університет митної справи та фінансів України)

У статті аналізуються міжнародно-правові засоби охорони культурної спадщини, розкриваються проблеми відповідальності за посягання на культурні цінності України та пропонуються моделі кримінально-правових норм.

Ключові слова: культурні цінності, культурна спадщина, кримінальна відповідальність.

В статье анализируются международно-правовые средства защиты культурного наследия, раскрываются проблемы ответственности за посягательства на культурные ценности Украины и подаются модели уголовно-правовых норм.

Ключевые слова: культурные ценности, культурное наследие, уголовная ответственность.

In the article the international-legal means of protection of cultural heritage are analyzed, the problems of responsibility for encroachments of the cultural values of the Ukraine are revealed, they will be given to the model of criminal- lawful n.

Key words: cultural values, cultural heritage, penal responsibility.

Вступ

Культурні цінності - це особливий вид інтелектуально-духовного скарбу, який є результатом творчого самовираження людини, має художню, історичну, етнографічну чи наукову цінність для суспільства та здатний тією чи іншою мірою задовольнити духовні й естетичні потреби розвитку освіченої людини. Сьогодні, крім загальної економічної кризи в Україні, проблема ускладнюється кризою моралі та культури, яка часто супроводжується знищенням, розкраданням, незаконним вивезенням за межі держави й відчуженням культурних цінностей. Збереження культурної спадщини значною мірою залежить від удосконалення кримінального, процесуального й митного законодавства та практики його застосування.

Актуальність проблеми обумовлюється тим, що злочинні посягання на об'єкти, які є культурними цінностями держави, набувають усе більшого поширення. Зростає не лише кількість, а й якість вчинених злочинів, які часто стають однією зі сфер професійної злочинної діяльності, що надає таким злочинам небезпечного характеру, у свою чергу потребуючи впровадження нових форм і методів діяльності щодо попередження, протидії, розкриття та розслідування протиправних посягань на культурні цінності.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій, у яких започатковано вирішення цієї проблеми, показує, що розгляд питання протидії посяганням на культурні цінності залишається не досить системним, хоч і набирає обертів. Окремі аспекти вивчення питання культурних цінностей містяться в наукових розробках вітчизняних фахівців права, культурології та споріднених галузей знань, наприклад В. Акуленко, В. Печерського, О. Кофанова, О. Процюка, С. Щерби, С. Приданова, Я. Фурман, О. Дулова, О. Калашникової та інших [1--19]. Однак наявні розвідки не вичерпують складність проблеми, а швидше утворюють фундаментальну базу для подальшого її дослідження.

Постановка завдання

Метою роботи є висвітлення сучасного стану захисту культурної спадщини та вироблення пропозицій щодо підвищення ефективної протидії посягань на культурні цінності України.

Результати дослідження

У 1929 р. М. Реріх розробив текст проекту міжнародної угоди, яка пізніше отримала назву «Пакт Реріха» та знайшла розуміння й підтримку з боку різних видатних діячів того часу. Пакт Реріха отримав схвалення Бюро міжнародної служби музеїв та був переданий на розгляд Комісії інтелектуального співробітництва Ліги Націй. 15 квітня 1935 р. у Вашингтоні його було підписано представниками американських держав. Так він став міжнародно-правовим документом і першою угодою, цілком присвяченою проблемі захисту культурної спадщини [2, с. 18-20].

Культурні й історичні цінності мають особливе цивілізаційне значення, якому обґрунтовано приділяється особлива увага в Організації Об'єднаних Націй із питань освіти, науки та культури (далі - ЮНЕСКО), яка, відповідно до свого Статуту, покликана допомагати «збереженню, прогресу та поширенню знань, піклуючись про збереження й охорону спільної спадщини людства: книжок, творів мистецтва та інших пам'яток історичного й наукового значення» (п. 2 ст. 1 Статуту ЮНЕСКО). Під егідою цієї організації у сфері охорони культури, цінностей були укладені й набули чинності чотири універсальні акти, серед яких можна назвати Конвенцію про заходи, спрямовані на заборону й запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності 1970 р., Конвенцію про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972 р., Конвенцію про міжнародне повернення викрадених чи нелегально вивезених культурних цінностей 1995 р. Україна є стороною всіх названих конвенцій ЮНЕСКО, а також Європейської культурної конвенції 1954 р.

Водночас злочинні посягання на твори мистецтва отримують усе більше поширення в усьому світі та набувають більш небезпечного, часто навіть транснаціонального характеру. Наприклад, у грудні 2000 р. троє озброєних чоловіків увійшли до Національного музею в Стокгольмі, де під загрозою застосування зброї проти охорони протягом декількох хвилин вирізали з рам три картини вартістю 36 млн доларів. З «Автопортретом» Рембрандта та картинами О. Ренуара «Юна парижанка» й «Розмова із садівником» злочинці втекли. Картину «Розмова із садівником» пізніше було знайдено поліцією в ході рядового рейду з боротьби з наркоторговцями: картина зберігалась у мішку з марихуаною. Картину П. Гогена «Дівчина біля відкритого вікна» було написано в 1888 р., а вкрали її відносно недавно - у жовтні 2012 р. Останнім часом у світі активно діють транснаціональні організовані злочинні угруповання, які спеціалізуються на «мистецькому» бізнесі, що створює додаткову загрозу для культурної спадщини України.

За останні роки скоєно щонайменше 3 тис. крадіжок творів мистецтва з музеїв України. Часто їх просто замінюють підробками, а ринок підробок нині ледь не перевершує ринок справжніх мистецьких творів.

Згідно із Законом України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р. № 1068-ХГУ культурні цінності (оригінальні художні твори живопису, графіки й скульптури, художні композиції, твори декоративно-прикладного та традиційного народного мистецтва, предмети музейного значення, манускрипти, унікальні й рідкісні музичні інструменти тощо) стають об'єктами підвищеного правового захисту та підлягають поверненню в Україну, якщо вони незаконно вивезені з території України чи незаконно перебувають поза її межами. Згідно зі ст. 11 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» заявлені до вивезення (тимчасового вивезення) і повернені після тимчасового вивезення культурні цінності підлягають обов'язковій державній експертизі, а відповідно до ст. 14 цього акта вивезенню з України не підлягають культурні цінності, занесені до Державного реєстру національного культурного надбання, культурні цінності, включені до Національного архівного фонду, та культурні цінності, включені до Музейного фонду України.

Що стосується протидії незаконним посяганням на культурні цінності, то в ст. 37 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» це не досить чітко визначено: «Особи, винні в порушенні законодавства України про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей, несуть відповідальність, передбачену законами України».

У різних країнах законодавство встановлює посилену відповідальність за різні посягання на культурні цінності держави. Так, у ст. 230 Кримінального кодексу Республіки Білорусь передбачається відповідальність за умисне неповернення у визначений строк на її територію історико-культурних цінностей, якщо таке повернення є обов'язковим. Стаття 190 Кримінального кодексу Російської Федерації передбачає кримінальну відповідальність за неповернення на її територію предметів художнього, історичного й археологічного надбання народів Російської Федерації та зарубіжних країн.

У ст. 201 Кримінального кодексу України (далі - КК України) передбачається кримінальна відповідальність за контрабанду культурних цінностей, тобто за їх переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю. Питання криміналізації неповернення культурних цінностей, тимчасово вивезених із території України, піднімається в юридичній літературі. Так, В. Кузнєцов цілком слушно запропонував внести зміни до кримінального закону та передбачити відповідальність за неповернення культурних цінностей у ст. 184-2 «Неповернення на територію України культурних цінностей» у межах окремого розділу У-А «Злочини проти відносин у сфері охорони культурної спадщини» Особливої частини КК України [11, с. 888].

Цілком логічно буде встановити більш тяжке покарання за контрабанду чи неповернення незаконно вивезених культурних цінностей. Однак законодавець ніколи не встановлював підвищену відповідальність за контрабанду інших матеріальних цінностей (наприклад, контрабанду автомобілів марки «Запорожець»). Акцент зроблено саме на контрабанді культурних цінностей як особливого скарбу для держави. Логіка підказує, що культурні цінності потребують підвищеного захисту у зв'язку із загрозами не лише зовнішнього спрямування (контрабанда), а й внутрішнього характеру (крадіжка, грабіж, розбій, привласнення шляхом зловживання службовим становищем, навмисне знищення).

Найбільш резонансні справи в Україні - це крадіжки в Уманському краєзнавчому музеї Черкаської області, Ямпільському районному музеї образотворчого мистецтва Вінницької області (у цих музеях за 2 роки вкрали 21 картину) та з Чернігівського художнього музею в 1997 р., звідки вкрадено 13 картин на суму 3 млн доларів. Усі ці твори досі не вдалося відшукати й повернути. У цілому в Україні за останні 10 років вкрали в 9,5 раза більше творів мистецтва, ніж за попередні роки.

Сьогодні ці правопорушення підпадають під регулювання ст. 185 КК України, згідно з якою покарання залежить не стільки від суспільної небезпечності, скільки від масштабів завданого збитку.

Під час постановки питання щодо криміналізації будь-якого діяння має дотримуватись принцип співмірності, схожий із застосовуваним у кримінальному процесі відповідно до рішень Європейського суду з прав людини принципом пропорційності (мета є вагомою, засіб її досягнення - найменш обтяжливим у конкретних умовах), а також повинна забезпечуватися засада економії репресії. Принцип співмірності позитивних і негативних наслідків криміналізації стверджує, що наскільки б небезпечною не була та чи інша поведінка, її криміналізація ніколи не може розглядатись як абсолютне благо, а завжди являє собою жертвування одними інтересами суспільства заради інших, більш значущих [10, с. 220]. На думку окремих авторів, передбачення кримінальної відповідальності за посягання на об'єкти культурної спадщини відповідає підставам і принципам криміналізації, є необхідним та обґрунтованим кроком законодавця [3, с. 230-231].

Прикметно, що в Кодексі України про адміністративні правопорушення посягання на такі об'єкти виділено в окрему норму - ст. 92 «Порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини».