ПРОБЛЕМИ РОЗМЕЖУВАННЯ ПОРУКИ ТА МАЙНОВОЇ ПОРУКИ: ТЕОРІЯ ТА СУДОВА ПРАКТИКА

Карпенко Р.В., викладач кафедри цивільно-правових дисциплін Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Статтю присвячено огляду й вирішенню актуальних питань судової практики, пов'язаних із застосуванням договору поруки. Проведено аналіз літератури, чинного цивільного законодавства України та практики його застосування. Виявлено помилки в застосуванні окремих норм законодавства, які регламентують відносини поруки, зокрема майнової, запропоновано авторське вирішення визначених питань.

Ключові слова: забезпечення виконання зобов'язання, порука, майнова порука, іпотека, застава, судова практика, припинення договору, спосіб забезпечення зобов'язання.

Статья посвящена обзору и решению актуальных вопросов судебной практики, связанных с применением договора поручительства. Проведен анализ литературы, действующего гражданского законодательства Украины и практики его применения. Выявлены ошибки в применении отдельных норм законодательства, регулирующих отношения поруки, а именно имущественной, предложено авторское решение определенных вопросов.

Ключевые слова: обеспечение исполнения обязательства, порука, имущественная порука, ипотека, застава, судебная практика, прекращение договора, способ обеспечения обязательств.

Karpenko R.V. PROBLEMS RESMIRANDA OF BORUCKI MINOWA BAIL: THE THEORY THAT SUDOVA PRACTICE

The article is devoted to review and address current issues of judicial practice relating to the application of the contract of guarantee. The publications of current civil legislation of Ukraine and its applied practice were analyzed. A number of mistakes in application of some legislation norms regulating surety relations, property in particular, were revealed. The author's solution the settle disuses suggested.

Key words: guarantee to discharge obligations, surety, property surety, mortgage, pledge/bond, court practice or jurisprudence, termination of the contract, method of ensuring obligations.

Постановка проблеми. Сучасна судова практика характеризується різноманітністю та має тенденцію до постійної зміни. Причин тому багато, а їх вивчення може бути предметом самостійного наукового дослідження. Між тим, аналізуючи деякі із сучасних правозастосувальних проблем, про які дискутують практики, можна дійти висновку, що деякі з них вже були вирішені на теоретичному рівні або цивілістична доктрина має певні напрацювання, які слід враховувати у практичній діяльності. Таким чином, у багатьох випадках вирішення проблемних питань залежить від рівня теоретичної підготовки правозастосувача та його обізнаності щодо результатів відповідних наукових досліджень.

Так, договір поруки та особливості його виконання стали предметом численних обговорень, роз'яснень та, через неоднакове застосування норм матеріального права, які його регламентують, - предметом перегляду Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України (далі - ВССУ) з розгляду цивільних та кримінальних справ. Разом із

тим у судовій практиці одним із проблемних питань залишилось питання обсягів відповідальності поручителя, зокрема майнового, а також випадки припинення поруки.

Ступінь розробленості проблеми. Проблемами застосування договору поруки приділяли увагу такі вчені, як Б.М. Гонгало, Л.А. Лунц, О.В. Михальнюк, І.Б.Новицький, Л.О. Новосьолова, А.М. Нголькен, М.О. Рожкова та ін.

Метою статті є проаналізувати деякі спірні питання, що виникають у судовій практиці й пов'язуються з укладанням, виконанням і припиненням договору поруки, та запропонувати їх вирішення.

Виклад основного матеріалу. Загальні питання виконання зобов'язання та його забезпечення неодноразово були предметом наукових досліджень [1; 4; 8]. Предметом спеціальних досліджень були застава та іпотека [16; 5]. Разом із тим, якщо йдеться про поруку як засіб забезпечення виконання зобов'язань, то єдине дослідження із цієї проблематики було підготовлено О.В. Михальнюк після захисту кандидатської дисертації [10]. Слід зауважити, що значно більшу увагу питанням поруки та її видам приділяли російські науковці[12; 7; 6; 3; 2], чиї здобутки необхідно враховувати через подібність законодавства.

Між тим все частіше на практиці зустрічаються випадки звернення осіб із позовами про припинення майнової поруки - іпотеки з підстав збільшення обсягу відповідальності внаслідок підвищення кредитором розміру процентів, відстрочення виконання, що призвело до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами, встановлення (збільшення розміру) неустойки, встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Як правило, обґрунтовуючи позов про припинення іпотеки, позивачі вказують на те, що майнова порука є різновидом поруки, а тому положення ст. 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про припинення поруки є підставою для припинення майнової поруки та розірвання договору іпотеки.

Деякі суди погоджуються з такою позицією та задовольняють позов, посилаючись на загальні положення про поруку. На користь такої позиції судів можна навести роз'яснення Національного банку України, у якому було визначено, що майновий поручитель - це особа, яка відповідно до договору поруки зобов'язується перед кредитором іншої особи (банком) відповідати за виконання останнім (боржником) свого зобов'язання в повному обсязі або в його частині за рахунок заставленого майна [9].

Втім, така практика є помилковою з огляду на нижчезазначене. Поручитель і майновий поручитель істотно відрізняються за обсягом своїх прав та обов'язків у відповідних правовідносинах. Так, якщо те, чим відповідає поручитель, в ЦК України не встановлюється, тобто він відповідатиме всім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення, то майновий поручитель відповідає предметомзастави - конкретно визначеною річчю або майновим правом. Звичайно, що стосовно обсягу відповідальності поручителя не слід зваблюватися, бо відповідати всім майном ще не значить повністю погасити заборгованість, адже цього майна може або не вистачити або ж взагалі не існувати. Тому поруку і відносять до особистих способів забезпечення зобов'язань, на відміну від застави, яка є майновим способом такого забезпечення.

Як слушно підкреслювалось в літературі, види відповідальності поручителя і боржника - солідарні, а майновий поручитель сам відповідає перед заставодержателем, і не тільки тому, що він є стороною в договорі застави (бо і поручитель є стороною в договорі поруки), а тому, що він відповідає своїм майном, яке ним заставлене [14, с. 10-13].

Іпотека за своєю правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (ст. ст. 572-593) глави 49 ЦК України та Законом України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р. Підстави припинення іпотеки (майнової поруки) безпосередньо врегульовано окремими нормами цивільного закону, а тому суд не може вдаватися до аналогії закону і застосовувати норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов'язання незалежно від ступеня їх подібності. Пунктом 23 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» [11] роз'яснено, що у вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що, відповідно до ст. 11 Закону України «Про заставу» та ст. ст. 1, 11 Закону України «Про іпотеку», майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до ст. 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (ст. ст. 553-559 ЦК України), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо-/ іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета за- стави/іпотеки.

З огляду на наведене ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ були скасовані рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2011 р. та ухвала Апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2012 р. в частині позовних вимог Н.І.В. про визнання поруки припиненою і розірвання договору поруки, іпотеки, та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що правовідносини, що виникають із договору іпотеки, регулюються спеціальним законом, а саме Законом України «Про іпотеку» та ст. ст. 553-559 ЦК України. Оскільки порука та іпотека є різними самостійними способами забезпечення виконання зобов'язань, то норми ч. 1 ст. 559 ЦК України, якими передбачено припинення поруки у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, не можуть застосовуватися до правовідносин іпотекодержателя й іпотекодавця за договором іпотеки. Колегією суддів ВССУ було зазначено, що судом першої інстанції не було враховано, що підставами припинення поруки є підстави, визначені у ст. 559 ЦК України, а припинення іпотеки наступає з підстав, передбачених ст. 17 Закону України «Про іпотеку» (справа № 6-17165св12) [13].

Слід зауважити, що в літературі зверталась увага на те, що від поруки слід відрізняти випадки забезпечення виконання зобов'язання заставою, коли заставодавцем виступає не боржник за основним зобов'язанням, а третя особа - майновий поручитель, яким теж може бути фізична або юридична особа. Незважаючи на схожість термінів «поручитель» та «майновий поручитель», йдеться про самостійні й різні за своєю природою види забезпечення виконання зобов'язання, і тому до правовідносин застави, у яких бере участь майновий поручитель, положення про поруку не можуть застосовуватися. Останнє означає, що у разі забезпечення виконання зобов'язання порукою кредитор має право пред'явити до поручителя вимогу про виконання порушеного боржником зобов'язання та стягнення штрафних санкцій, викликаних цим порушенням [15].

Корисним, з погляду практики, може бути дослідження випадків, коли майновий поручитель є іпотекодавцем, проте має інших кредиторів, аніж кредитор, перед яким він поручався майном. У літературі підкреслювалось, що в абзаці 3 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» вказується на переважне право, яке надається кредитору (іпотекодержателю) «перед іншими кредиторами цього боржника». На думку А.Р. Чанишевої, це не зовсім вірно, оскільки у разі майнової поруки «інші кредитори боржника», що не є кредиторами майнового поручителя, на предмет іпотеки претендувати не можуть взагалі.

Словами «перед іншими кредиторами цього боржника» за межі визначення іпотеки, що наводиться у ст. 1 Закону «Про іпотеку», виводяться відносини, у яких іпотекодавцем є майновий поручитель та в яких на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, поряд з іпотекодержателем, претендують треті особи - кредитори майнового поручителя. Отже, відповідно до визначення поняття іпотеки в абзаці 3 ст. 1 Закону України «Про іпотеку», якщо іпотекодавцем є майновий поручитель, то іпотекодержатель не отримує переважного права на задоволення своєї забезпеченої іпотекою вимоги [16].