ПРОБЛЕМИ УНІВЕРСАЛЬНОГО ПРАВОНАСТУПНИЦТВА У ВІДНОСИНАХ З ВІДУМЕРЛОЮ СПАДЩИНОЮ

Нечаєва К.О., юрист MBH Advocates

У статті проведено дослідження проблеми задоволення судами вимог кредитора за відумерлою спадщиною. Встановлено характер правонаступництва при переході відумерлої спадщини до територіальної громади. Запропоновано авторське визначення порядку задоволення вимог кредиторів спадкодавця територіальною громадою при визнанні спадщини відумерлою. Встановлена наукова необхідність вивчення цієї проблематики для подальшого обґрунтування законодавчих пропозицій при визнанні спадщини відумерлою.

Ключові слова: відумерла спадщина, кредитор, задоволення вимог, спадкування, право власності, цивільний кодекс.

В статье проведено исследование проблемы удовлетворения судами требований кредитора по выморочному наследству. Установлен характер правопреемства при переходе выморочного наследства к территориальной общине. Предложено авторское определение порядка удовлетворения территориальной общиной требований кредиторов наследодателя при признании наследства выморочным. Установлена научная необходимость изучения этой проблематики для дальнейшего обоснования законодательных предложений при признании наследства выморочным.

Ключевые слова: выморочное наследство, кредитор, удовлетворение требований, наследование, право собственности, гражданский кодекс.

Nechaieva K.O. PROBLEMS OF UNIVERSAL SUCCESSION IN RELATIONS WITH THE ESCHEAT PROPERTY

The article decides problems of creditor's claims with escheat inheritance in the courts. Succession in the transitions to heirless inheritance territorial community was described hereunder. Author made a definition of the procedure of satisfaction of creditor's requirements in the escheat inheritance. Established the scientific necessity of studying this problem for further study of legislative proposals in the recognition of the inheritance escheat.

Key words: escheat inheritance, creditor satisfaction requirements, inheritance, property law, dvil code.

Однією з актуальних проблем судової практики України є відсутність єдиного підходу до порядку задоволення вимог кредиторів при визнанні спадщини відумерлою, зокрема їх чергу, розмір відшкодування. За загальною нормою при спадкування до спадкоємця переходять не лише права на майно, що належало спадкодавцеві, а й обов'язки в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Це є проявом принципу універсальності при спадкуванні. Проте питання задоволення вимог кредиторів при переході відумерлої спадщини у власність до територіальної громади досі є недостатньо розробленим у науці цивільного права, що потребує окремого наукового дослідження.

Метою статті є встановлення порядку задоволення вимог кредиторів спадкодавця за відумерлою спадщиною за принципом універсальності і на підставі аналізу законодавства та судової практики.

Проблемами дослідження відумерлості спадщини займались різні науковці, серед яких є Н.М. Бараннік, О.П. Сінельник, Л.А. Музика, Д.І. Мейєра, В.П. Рябоконь, В.А. Рязановский, В.І. Серебровський, С.Я. Фурса, Г.Ф. Шершене- вича та інші. Попри чисельні наукові дослідження, питання відумерлості спадщини є недостатньо розглянутими, оскільки не проведено окремих монографічних досліджень за цією темою.

Для визначення поняття правоаступництва при визнанні спадщини відумерлою та в майбутньому для задоволення вимог кредиторів спадкодавця, який помер, необхідно розглянути питання правового визначення самого поняття правонаступництва. В юридичній науці це питання досліджувалось неодноразово, серед підходів до визначення поняття правонаступництва слід відзначити думку Л.І. Попової. Дослідник зазначала, що прийняття спадщини або відмова від неї з окремих підстав є усвідомленою участю або відмовою від участі у конкретних цивільних правовідносинах. Універсальність є переходом як прав, так і обов'язків спадкодавця (крім тих, які нерозривно пов'язані з особою спадкодавця) як єдиного цілого, коли спадкоємець не може вибірково прийняти ті чи інші права та обов'язки, відмовившись від інших. Обмеження відповідальності спадкоємця за боргами спадкодавця розміром спадкової маси не змінює в цьому відношенні сутності універсального правонаступництва [1].

Н.В. Орловою зазначалось, що перехід до держави відумерлого майна мав характерні риси спадкування та визначався як універсальне правонаступництво. Так, у випадку переходу майна до держави, вона визнавалась правонаступником не тільки у правах в активі майна, а й також в обов'язках в пасиві цього майна. За радянських часів перехід відумерлої спадщини у власність держави мав усі риси спадкування, тому й характер цього переходу мав усі риси універсального правонаступництва [2, с. 127-128]. Порядок спадкування регулювався інструкцією Міністерства Фінансів СРСР «Про порядок обліку та використання конфіскованого, безгосподарного та вимороченого майна» від 30 січня 1956 року №35. За вказаною інструкцією вимоги щодо звіту та використанню такого майна закріплювались за районними фінансовими органами [3]. Наступним документом, який регулював ці відносини, була Інструкція МінФіна СРСР «Про порядок обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність держави, та скарбів» від 19 грудня 1984 року № 185 (в редакції від 13 серпня 1991 року) [4]. В Україні вперше була введена Інструкція, затверджена в дію відповідно до наказу Міністерства Фінансів України Головною державною податковою інспекцією України від 8 червня 1993 року № 20. Ця інструкція містить положення щодо майна, яке може перейти до держави в порядку спадкування державою [5]. Вказані нормативні акти втратили чинність, але вони визначали порядок обліку та реалізацію цього майна, що вказує на ознаки універсального правонаступництва.

Зміст ст. 1277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не містить застережень щодо переходу до територіальної громади обов'язків спадкодавця. Наведене уявляється можливим у зв'язку з тим, що останнім часом суди все частіше визнають спадщину відумерлою, проте такі справи розглядаються в порядку окремого провадження та не місять жодних посилань стосовно відповідальності територіальної громади щодо кредиторів спадкодавця. Вказане положення можна розглядати як порушення прав кредиторів, оскільки принцип непорушності зобов'язань закріплений ще з часів Римського права. Цей інститут римського права існував не тільки в інтересах родичів, а й підтримував існування інших факторів, таких як інтерес культу та вимоги кредиторів [6, с. 7]. Законодавчим актом, який регулює звіт, оцінку та реалізацію майна, а саме майна, яке може бути визнане відумерлим, є Постанова Кабінету Міністрів України «Про Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним» від 25 серпня 1998 року № 1340 [7]. Інструкція містить вимоги щодо детальної оцінки майна, його вартості та аналітичного обліку, виду майна, що може бути віднесено до такого обліку (нерухоме майно, транспортні засоби, матеріальні цінності (валютні та цінні папери та інше)), порядку реалізації майна.

Принципові поняття, які регулюють відносини із визнання спадщини відумерлою, закріплені в ст. 1277 ЦК України, за змістом якої у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини у власність відповідної територіальної громади. Територіальна громада, яка стала власником вимерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до ст. 1231 ЦК України. Так, статтею ЦК України закріплено загальний обов'язок територіальної громади задовольнити вимоги кредиторів. Проте чинним законодавством не встановлено ні чітких меж цих вимог, ні порядку їх пред'явлення, ні процедури їх задоволення, що становить наукову проблему, яка потребує вивчення та вирішення.

О.М. Клименко вважає, що у чинному ЦК України введено нову концепцію, за якою спадкове правонаступництво суб'єкта, до якого переходить спадщина, що визнана судом віду- мерлою, набуває характеру сингулярного або часткового [8, с. 26-27]. З цим положенням автор погоджується. Проте існують і інші думки, які заслуговують на увагу та потребують аналізу.

Є.О. Рябоконь вважав перехід відумерлого майна випадком універсального правонаступництва. Він розглядав перехід відумерлого майна як спадкування і вважав, що до держави переходив весь спектр прав та обов'язків. Автор наголошував на зовнішній схожості цього переходу із переходом до держави безхазяйного майна, проте тимчасова відсутність зовсім не означає існування безхазяйного майна, яке нікому не належить, оскільки держава, до якої переходить відумерле майно, вважається такою, яка отримала його з моменту відкриття. Також до держави переходять зобов'язальні права, що і робить суб'єкта набуття відумерлої спадщини універсальним правонаступником [9, с. 42]. Схожої думки дотримується С.Я. Фурса, яка зазначає, що перехід до територіальної громади відумерлої спадщини є спадкуванням, оскільки до обов'язків територіальної громади, яка стала власником відумерлого майна, належать і зобов'язання щодо задоволення вимог кредиторів спадкодавця. Крім того, на її думку територіальна громада також має задовольняти й вимоги відказоодержувачів [10, с. 187].

Не всі випадки цивільного наступництва в правах та обов'язках померлого охоплюються поняттям «спадкування» і, відповідно, регулюються спадковим правом. Іншими словами, юридичний факт смерті фізичної особи може зумовити для неї появу певних прав та обов'язків, проте останні виникають не під дією норм спадкового права, а в силу конкретної вказівки закону, що розрахована саме на ці відносини. Спадковим правовідносинам, як і цивільним, також притаманні риси волевиявлення сторін та наявності особистісного елемента, але, на відміну від цивільного, у спадковому правовідношенні вони набувають дещо іншого змісту, і тому їх слід розглядати як особливі ознаки, характерні виключно для спадкового права. Проте є деякі виключення: йдеться про правонаступництво у відумерлому майні, що відбувається незалежно від волі територіальної громади [11, с. 965].

Зарубіжне законодавство визначає питання задоволення вимог кредиторів при переході спадкового майна до держави по-різному. Наприклад, у Німеччині та Швейцарії держава спадкує майно, у зв'язку з чим приймає на себе обов'язки спадкоємця, в тому числі і борги останнього. В інших країнах (Франція, Велика Британія, США) майно переходить до держави як безхазяйне, тому держава не несе відповідальності за борги спадкодавця [12, с. 157-158].

Аналіз судової практики свідчить про те, що за судовим рішенням до територіальної громади переходить, як правило, нерухоме майно. Тобто, вирішуючи питання про долю спадкового майна, суд у судовому рішенні встановлює, яке майно визнається відумерлим, таким майном завжди є нерухоме майно, яке в подальшому реалізовується. Цей принцип дає підстави для виключення територіальної громади з числа універсальних спадкоємців. Оскільки одним із принципів універсального правонаступництва є перехід до спадкоємців прав та обов'язків померлого спадкодавця в усій сукупності як єдиного цілого, навіть якщо спадкоємці і не знали про існування деяких з них.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.