Реферат

З предмету: Проблеми філософії права

На тему: «Проблеми формування волі юридичної особи»

Київ 2012 р.

План

юридична особа воля

Вступ

1. Розуміння волі у філософії

2. Основні теорії, що пояснюють формування волі та волевиявлення юридичних осіб

3. Сучасне розуміння процесу формування волі юридичної особи

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження зокрема полягає у тому, що на сьогодні їй приділена незначна увага як у філософській, так і в юридичній літературі, тому ряд питань, що мають не лише теорії, а й велике практичне значення залишається в стороні від наукового дослідження. Так, якщо проблема розуміння сутності волі, її формуванню та волевиявленню людини у філософії та психології на сучасному етапі вже більш-менш ґрунтовно досліджені, то питання формування волі людських об'єднань, колективів, в тому числі юридичних осіб залишаються практично зовсім недослідженими. До таких питань повинна бути віднесена проблема воле формування та волевиявлення юридичних осіб в застосуванні до їх правомірних та протиправних актів та деякі питання теорії та практики, пов'язані з цією проблемою. Саме тому пропонуємо розглянути ці деякі питання у даній роботі.

Науково-теоретичну основу дослідження становлять зокрема такі праці науковців у сфері філософії та психології як А. Шопенгауер, К. Левін, В. Іванников, Д. М. Узнадзе та інші. При цьому основні підходи до розуміння сутності юридичних осіб та особливості формування їх волі вже в правовій науці досліджували такі видатні зарубіжні та вітчизняні вчені як: Ф. К. Савіньї, О. С. Іоффе, О. В. Венедиктов, М. С. Малеїн, О. Гірке та інші.

Перш ніж безпосередньо розглядати поняття, сутність та особливості формування волі юридичних осіб слід проаналізувати основні існуючі погляди на сутність та процес формування волі людини у філософії та психології та спробувати перенести їх у сферу юриспруденції, зокрема, що стосується такого цікавого питання як особливості формування волі юридичної особи.

Крім того слід зазначити, що для розгляду процесу волеформування та волевиявлення юридичних осіб необхідно дослідити людський субстрат цих осіб та його діяльність, що має юридичну значимість, і відповідно, складається з юридичних дій.

1. Розуміння волі у філософії

Питання, які стосуються волі, у світовій філософії і психології розв'язували по-різному. Вперше раціональну природу волі заперечив А. Шопенгауер. Він трактував волю як темну, несвідому, ірраціональну силу, яка є в основі світу. Така воля (тобто воля до життя) більш відповідна хтивій частині души за Платоном. Тому від неї людина повинна звільнитись, щоб мати якусь надію в житті [6]. Інше філософське питання про волю стосується свободи волі. Є два його розв'язання: детермінізм (свободи волі нема) та індетермінізм (свобода волі є). Волю зазвичай визначають як свідоме управління людиною своєю діяльністю та поведінкою, що виявляється у прийнятті рішення, подоланні труднощів і перешкод на шляху досягнення мети, виконання поставлених завдань [14].

За В. Іванніковим, під волею слід розуміти довільну форму мотивації зі створенням додаткового спонукання (чи гальмування) до суспільно-необхідної чи соціально-контрольованої дії [7].

Воля - це: остання стадія в оволодінні людиною власними процесами, а саме в опануванні власним мотиваційним процесом; це довільне створення спонукання до дії через субґєктивний мотив.

Власне воля є не лише особливим способом мотивації, а її особливою формою - довільною мотивацією. Воля належить до особистісного рівня регуляції, який характеризують наявністю особистісного смислу, тобто відображення у свідомості людини відношення мотиву до цілі та умов дії [14].

З позиції К. Левіна, якщо поведінка взагалі є результатом розвантаження тієї енергії, джерелом якої є наші потреби, то воля - це така поведінка, яка спирається на джерела енергії не природних потреб, а квазіпотреб. Ці квазіпотреби - уявні потреби - створюють напруження, яке й зумовлює прийняття рішення [8]. Д.М. Узнадзе вважав, що основою перебігу такої поведінки є відповідні установки, які її цілеспрямовують і впорядковують[14].

Отже, воля трактувалась як активність, як форма мотивації, як діяльність. Трапляються визначення, в яких вона постає як психічний процес свідомого керування діяльністю, котрий виявляється в подоланні труднощів і перешкод на шляху до мети.

Воля - це свідоме управління людиною своєю діяльністю та поведінкою, що виявляється у прийнятті рішення, подоланні труднощів і перешкод на шляху досягнення мети, виконання поставлених завдань.

Воля - це свідомо спрямована активність особистості. Вона є внутрішньою активністю психіки, повґязаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це - специфічні властивості волі. Звґязок волі з активністю має важливу характеристику - умисність, свідому цілеспрямованість психічних процесів у стані вольової активності.

Вольова регуляція завжди починається з інтелектуального акту, з усвідомлення проблемної ситуації.

Воля виконує дві взаємопов'язаних функції - спонукальну й гальмівну. Спонукальна функція забезпечує активність людини в подоланні труднощів і перешкод. Якщо в людини відсутня актуальна потреба виконувати дію, але при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, воля створює допоміжне спонукання, змінюючи смисл дії (робить його більш значущим), зумовлюючи переживання, пов'язані з передбаченими наслідками дії [14].

Основним виявом волі стає вчинок. Спонукання людини до дій створюють певну впорядковану систему - ієрархію мотивів -- від природних потреб до вищих спонукань, пов'язаних із переживанням моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів. Гальмівна функція виявляється у стримуванні небажаних виявів активності. Ця функція найчастіше виявляється в єдності зі спонукальною. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон і здійснення яких може поставити під сумнів або зашкодити авторитету особистості. Вольове регулювання поведінки було б неможливим без гальмівної функції [14].

Таким чином, якщо брати за основу визначення та сутність волі, яке пропонує нам філософія, то можна зробити висновки, що практично воля може бути наявною лише у людини. Однак, як тоді бути із певними людськими об'єднаннями, колективами, та зокрема юридичними особами. Очевидно, що вони теж повинні мати свою волю, тобто те, на що спрямовується їх діяльність. При цьому варто зауважити, що формування волі таких корпорацій відбувається значно складніше, ніж формується воля окремої людини. У формуванні волі юридичної особи може брати участь її керівництво, а й весь трудовий колектив. Спробуємо з'ясувати детальніше особливості формування волі юридичної особи.

2. Основні підходи, що пояснюють формування волі та волевиявлення юридичних осіб

Вчинюючи певні дії, вступаючи у правочини, виконуючи їх, юридичні особи тим самим проявляють свою волю. Формування волі юридичної особи - складний процес. На сьогодні приділена незначна увага у філософській та навіть у юридичній літературі, тому ряд питань, що мають не лише теорії, а й велике практичне значення залишається в стороні від наукового дослідження. До них повинна бути віднесена проблема воле формування та волевиявлення юридичних осіб в застосуванні до їх правомірних та протиправних актів та деякі питання теорії та практики, пов'язані з цією проблемою. Для розгляду процесу волеформування та волевиявлення юридичних осіб необхідно дослідити людський субстрат цих осіб та його діяльність, що має юридичну значимість, і відповідно, складається з юридичних дій.

Юридична особа є правовою фікцією. І, на відміну від фізичної особи, вона не наділена такими ознаками як свідомість, інтелект, воля тощо. Так, Папа Інокентій ІV стверджував: „Юридична особа існує лише як поняття завдяки фікції, вона не обдарована тілом, а значить не має волі. Діяти можуть лише учасники (члени), але не самам організація”. Розвинув цю теорію у ХІХ ст. Ф.К. Савіньї (теорія „втілення”). Всі теорії юридичної особи сходяться на визнанні того, що особистісним субстратом будь-якої юридичної особи є живі люди. Дійсно без людей не може бути юридичної особи та її діяльності [5]. Тому не можна погодитись із твердженням О.В. Венедиктова про те, що прихильники визнання юридичної особи соціальною реальністю вважають встановлення особистісного субстрату кожної юридичної особи необхідною умовою розкриття його сутності. Насправді вони не розглядають лише людей, що входять в особистісний субстрат юридичної особи, в якості дійсних носіїв прав та обов'язків закріплених за юридичною особою, як це визнається представниками теорії колективу [9].

Виконання юридичною особою поставлених перед нею задач здійснюється в процесі її діяльності. Ця діяльність, зокрема, зводиться до вчинення юридичних дій, що відповідають його статутному уставу (статутному документу). Загалом це дії правомірні, але в зв'язку з нормальною діяльністю можуть мати місце і правопорушення.

Діяльність юридичної особи є діяльністю його колективу в найширшому розумінні. Цей колектив повинен бути відповідним чином організований та очолений керуючим органом. До вказаних моментів зводиться принцип організаційної єдності юридичної особи.

О.С. Іоффе визнає, що теорія колективу страждає суттєвими недоліками, оскільки її автори розробили лише загальну формулу, не приділивши уваги вирішенню ряду конкретних питань [11].

Представники теорії колективу довели, що будь-який член колективу може формувати юридичної особи в сфері цивільного обороту. Дане явище здається цілком вірним. В той же час існує міцний контраргумент, висунутий Ю.К. Толстим. Зміст його полягає у тому, що кожен член колективу в свій час обмежений посадовими функціональними рамками, тому всі його діяння можна розглядати лише як творче виконання волі керівництва юридичної особи, яка, в свій час формується відповідним дестинатарієм [4].

Також варто зазначити, що, наприклад, член громадської організації (не в якості робітника) не може вчинити делікту, який розглядався би як делікт юридичної особи та клався би на відповідальність останньої. Нема підстав стверджувати, що вольовий процес окремих осіб-працівників, спрямований на досягнення негативних результатів і який призвів до таких, формується у волю юридичної особи. Але зовсім необов'язково, щоб в одному напрямку цей процес здійснювався всіма членами колективу. Воля юридичної особи визначається домінуючою функціональною волею.

Та й колектив не може бути діючим колективом даної організації, оскільки річ йде про вчинення юридичних дій, що призводять до виникнення зовнішніх правовідносин юридичної особи. Цим зовнішнім правовідносинам протистоять внутрішні (тобто правовідносини між юридичною особою та її членами).