В юридичній літературі існує теза: колектив не може бути винним. Оскільки відповідальність юридичної особи не виключається, то тим самим визнається відповідальність за так звану „чужу вину". Але існує твердження, що можна і варто говорити про вину не лише вину працівників, а й колективу вцілому, хоча майже ніколи правопорушення не пов'язане із загальною виною. Чи повинен з цього слідувати висновок: вина будь-якого працівника є виною юридичної особи? Щоб дати відповідь на це питання потрібно, перш за все, розібратись в наступних речах: 1) як розуміти вину юридичної особи; 2) чи є правомірним ототожнення вини і 3) чи є вина єдиною суб'єктивною умовою відповідальності юридичної особи?

Вина юридичної особи формується як психічне ставлення до вчинків та їх наслідків працівників даної особи. Вона є не простим сумування вини окремих осіб, а якісно іншим явищем. Дії одного працівника представляють собою дії всього колективу, як зазначав М.С. Малеїн, оскільки інші робітники не є для нього „чужими" [13].

В державних юридичних особах волеформуючий колектив значно вужчий, ніж в інших. В більшості випадків це директор, управляючий. 1 в частині правомірних юридичних актів, що походять від певної юридичної особи дуже часто воле формуючий орган і є волевиявляючим.

Такими є найгостріші проблеми досліджуваної мною теми, яка ще довгий час не втратить актуальності тих причин, що на сьогодні вона є дійсно мало досліджуваною і вирішення проблем, що виникають в рамках неї є проблемною метою з огляду на неоднорідність множини юридичних осіб.

Узагальнивши все вищевикладене можна зробити висновок: неможливо сформулювати загальний для всіх юридичних осіб процес волеформування та волевиявлення. У процесі їх дослідження надзвичайно важливо диференціювати її внутрішню та зовнішню діяльність, а також діяльність, правомірну та протиправну. Також необхідно враховувати особливості організаційно-правової форми кожної юридичної особи.

До того ж, при дослідженні процесу формування волі та волевиявлення потрібно розрізняти волеформуючі органи, що представляють юридичну особу ззовні при здійсненні нею правомірних юридичних дій та органи волеформуючі, які, проте, не представляють юридичну особу. Як зазначав О. Гірке: „Будь-яка юридична особа потребує волі для для здійснення своїх прав, де нема волі, там і немає права. Реальна воля існує лише в людини, тому лише люди можуть виражати волю колективних утворень, а це можливо якщо останні мають відповідні органи”.

Також варто розрізняти діяльність всього колективу, діяльність кожного учасника даного колективу, угодні волевиявлення юридичної особи, які можуть йти лише від її органу або його представників.

3. Сучасне розуміння процесу формування волі юридичної особи

На сучасному етапі зокрема вважається, що на відміну від волевиявлення людини яке відбувається шляхом синтезу психічного (утворення волі) і юридичного (об'єктивний прояв волі) елементу, волевиявлення юридичної особи має ряд особливостей і повинно відповідати наступним вимогам: воно здійснюється лише уповноваженим органом юридичної особи; повинно здійснювати у передбаченому законом та установчими документами порядку (воля формується колегіально, рішення приймається, як правило, більшістю голосів); повинно бути зафіксоване у передбачених законом документах, що підписують уповноваженими особами.

Процес формування волі юридичних осіб проходить складніше, ніж у громадян. Юридична особа є суб'єктом права і тому здатна формувати і виявляти свою волю. Причому воля юридичної особи - це саме його воля, хоча психологічно вона створюється і виявляється живими людьми. Відповідно до ст. 2 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і приймає на себе цивільні обов`язки через свої органи, що діють в межах прав, наданих їм законом або статутом (положенням). Це означає, що дії органу є дії самої юридичної особи. Орган юридичної особи може доручити укладення угоди і своєму представнику за дорученням (ст. 64 ЦК України ), що здійснює в даному випадку волю юридичної особи [2]. Таким чином, формування волі юридичної особи носить, як правило, колективний характер. Волевиявлення ж здійснюють тільки визначені органи або уповноважені цими органами представники, що діють на підставі доручення. Справжнім же і дійсним учасником своїх правовідносин є сама юридична особа. Зазначені особливості волеутворення і волевиявлення юридичних осіб мають істотне значення при з'ясуванні питання про дійсність угод, суб'єктом яких є товариства, організації, установи та інші юридичні особи.

Крім того, як відомо, Цивільний кодекс України встановлює, що залежно від порядку створення, юридичні особи поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права [2]. Суть цієї класифікації полягає в тому, що юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їх участю у цивільному обороті (наприклад, міністерства і відомства, установи соціальної сфери, культурно-освітянські заклади та інші). Можна стверджувати, що воля юридичних осіб публічного права цілком та повністю формується державою та залежить від конкретної мети їх створення. Цією метою, наприклад може бути виконання окремих функцій держави. Саме на це і спрямовується воля юридичних осіб публічного права. І навпаки, юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах саме з метою реалізації волі певної групи таких осіб чи взагалі однієї особи (наприклад господарське товариство з єдиним засновником).

Висновки

Таким чином на підставі всього вищевикладеного можна зробити висновки, що формування волі юридичної особи на сучасному етапі здійснюється відповідним органом за допомогою чітко визначеної процедури, що застосовується до воль або членів колегіального органу. Воля, що виражається органом, ніколи не несе в своєму змісті чогось нового щодо воль його учасників, тобто є, по суті, функцією воль учасників, акціонерів (членів ради директорів тощо). Як видно, процес формування волі юридичної особи має формальний характер і не включає в себе вироблення змістовної сторони рішення. По суті, орган у своєму рішенні говорить або "так", або "ні" будь-якого змістовного пропозицією, що дозволяє поєднати в єдиному акті органу формування волі та її заяву зовні. Змістовну сторону волі корпорації, ті елементи, з яких корпорації конструює свою волю, формують його учасники - в цьому і полягає суть і значення людського субстрату будь-якої юридичної особи. Це, однак, не означає, що воля юридичної особи насправді виробляється її учасниками. Загальні збори як орган корпорації конструює волю корпорації з безлічі окремих воль учасників. Особливість полягає в тому, що процес конструювання волі корпорацією, а значить, і її формування відбувається шляхом голосування і прийняття рішення корпорацією. Іншими словами, формування волі відбувається в момент прийняття рішення зборами, тобто в момент волевиявлення і як процесу, і як результату. Навіть, більш того, воно фактично визначається цим волевиявленням, бо за волю корпорації приймається воля, оформлена у вигляді рішення, прийнятого зборами. Саме тому корпорація позбавлене можливості заявляти про невідповідність своєї волі волевиявленню, що міститься в рішенні зборів; воно може лише намагатися оскаржити результати голосування, тобто опорочити процедуру формування своєї волі. Потрібно підкреслити, що саме рішенням загальних зборів може і повинна відводитися роль волевиявлення в угоді, оскільки саме рішення загальних зборів про реорганізацію виробляє в контрагента психічний ефект уявлення, ідентичного прагненням самого корпорації.

Список використаної літератури

1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003, № 18, № 19-20, № 21-22. - Ст. 144.

2. Цивільний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003, №№ 40-44. - Ст. 356.

3. Шульженко Ф. П. Історія політичних і правових вчень: Підручник. -- К. : Юрінком Інтер, 2004. -- 464с.

4. Гражданское право. Учебник. Часть III / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого.--М.: ПРОСПЕКТ, 1999.--592 с.

5. Новгородцев П. И. Историческая школа юристов / Санкт-Петербургский ун-т. -- С.Пб. : Лань, 1999. -- 192с.

6. Шопенгауэр А. Мир как воля и представление. Т.1. // Шопенгауэр А. О четверояком корне... Мир как воля и представление. Т.1. Критика кантовской философии. М., Наука. 1993. С.125-502.

7. Иванников В.А. Основы психологии. Курс лекций. - Спб: Питер, 2010 сс. 169- 202.

8. Левин К. Динамическая психология. М.: Смысл. 2001.

9. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. - М.;

10. Л., 1948.

11. Иоффе О.С Избранные труды по гражданскому праву. -М.,-2000.

12. Ойгензихт В.А. Воля и волеизъявление (Очерки теории, философии и психологии права). Душанбе, 1983. С. 153.

13. Малеин Н.Г. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях. М., 1968. С. 66.

14. Варій М. Й. Загальна психологія. Навчальний посібник / 2-ге видан., випр. і доп. - К.: «Центр учбової літератури», 2007.- 968 c.