Таким чином, шляхом проведення «національно-державної» люстрації була втілена дерадянізація та деноменклатуризація публічної влади Естонії, що стало відправною точкою для подальшого формування державних органів нового ґатунку. Проте такого роду заходи в Україні коректно було би впроваджувати відразу після проголошення незалежності, а не через 23 роки після розпаду СРСР.

Слід зауважити, що у проаналізованих державах Центрально-Східної Європи проведення люстраційних перевірок було покладено на органи на кшталт незалежного люстраційного бюро [9, с. 109], які демонстрували ефективне виконання своїх функцій та приносили очікувані результати. Натомість система органів, які будуть здійснювати люстраційні процедури в Україні, зазнала значного шквалу критики з боку експертів. Відповідно до Закону України «Про очищення влади» такими органами є Міністерство юстиції України та дорадчий громадський орган із питань люстрації при Міністерстві юстиції України, до складу якого повинні входити представники засобів масової інформації та представники громадськості, а також суди [4].

На нашу думку, такий підхід законодавця до визначення органів, що проводитимуть люстрацію, є неефективним та може суттєво ускладнювати процес проведення перевірок і гальмувати прийняття заборон, передбачених Законом. Насамперед згідно з першим принципом Резолюції 1096 ПАРЄ адміністрування люстраційного процесу повинно здійснюватися спеціально утвореною комісією у складі шанованих суспільством осіб, які пропонуються главою держави і затверджуються парламентом. Органом, уповноваженим на забезпечення проведення люстраційних перевірок у нашій державі, є Міністерство юстиції України, а безпосередньо проведення перевірок покладається на керівників відповідних органів. Таке регламентування повноважень з очищення влади, на наш погляд, не принесе очікуваного результату з перезавантаження органів державної влади та органів місцевого самоврядування, оскільки особи, що проходитимуть перевірку, будуть просто залежати від своїх керівників, які її будуть проводити. Окреслена ситуація штовхатиме керівників на вчинення службових злочинів та сприятиме поширенню корупційних правопорушень серед посадовців, що загалом поставить під сумнів прозорість та об'єктивність проходження таких перевірок.

Функціонування наведеної системи органів, що здійснюватимуть люстраційні перевірки, з подібним розподілом повноважень взагалі позбавляє сенсу втілення заходів з очищення влади. У цьому контексті слід звернути увагу на те, як вирішується таке питання в інших законопроектах, які стосувалися проведення люстрації в Україні. Зокрема, у проекті закону України «Про люстрацію в Україні» від 3 квітня 2014 р., що був розроблений Харківською правозахисною групою [7, с. 15], пропонувалося створити Люстраційний комітет - незалежний позавідомчий державний орган у складі одинадцяти осіб, що формується Президентом та Верховною Радою. При цьому встановлені конкретні вимоги до членів комітету, зокрема досягнення тридцяти п'яти років, високі моральні якості, авторитет у суспільстві. Також шестеро з них повинні мати вищу юридичну освіту та досвід роботи у галузі права не менше п'яти років.

Проект закону України № 7028-2 «Про люстрацію» від 2 березня 2005 р. [10] передбачав створення Державної люстраційної комісії та 27 регіональних люстраційних комісій, що утворюються та є підзвітними Верховній Раді. Відповідно до законопроекту членом органу люстрації може бути громадянин України, який на день призначення досяг двадцяти одного року та проживає в Україні не менше п'яти останніх років. Строк повноважень органів люстрації - 5 років. Така розгалужена система люстраційних органів зумовлена надто широким переліком осіб, які повинні бути перевірені відповідно до цього законопроекту. Проте, на нашу думку, це створить лише ускладнення бюрократичного апарату та значне підвищення бюджетних видатків на функціонування цих органів.

Як бачимо, на дорадчий громадський орган із питань люстрації при Міністерстві юстиції України покладена по суті лише функція громадського контролю за проведенням заходів з очищення влади, проте участь у здійсненні перевірок представники громадськості та журналісти взяти не зможуть. На наш погляд, функціонування цього органу буде неефективним та не виправдає покладених на нього надій. Тому положення Закону України «Про очищення влади» варто змінити у частині реформування люстраційних органів та запозичити відповідні положення проекту закону України «Про люстрацію в Україні» від 3 квітня 2014 р. за авторством Харківської правозахисної групи. На нашу думку, такі зміни є виправданими та зумовлять налагодження об'єктивного, прозорого та належного проходження люстраційних перевірок.

Висновки

Отже, люстраційні процедури мають значний досвід впровадження у державах Центрально-Східної Європи. Вони реалізовувались у Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині, Литві, Естонії протягом 1990х - 2000-х рр., наштовхуючись, зокрема, на окремі проблеми практичного характеру. Практика проведення люстраційних заходів у зарубіжних країнах дозволяє стверджувати, що вони позитивно впливають на зменшення хабарництва в органах державної влади та на викорінення корупційних факторів із площини суспільно-владних взаємовідносин взагалі. Багато науковців схиляються до думки, що існує пряма залежність зниження рівня корупції серед посадових осіб від попереднього проведення люстраційних процедур у тій чи іншій державі.

Література

1. Бланкенбург Э. Люстрация и «отлучение от профессии» после падения восточногерманского тоталитарного режима / Э.Бланкенбург // Конституционное право: восточноевропейское обозрение. - 1999. - № 4.

2. Антонович М.М. Люстрація як один зі шляхів боротьби з корупцією / М.М. Антонович // Агора. - 2005. - Вип. 2. - С. 138-141.

3. Шевчук С.В. Люстрація та ретроактивна справедливість: європейські стандарти захисту прав людини при переході до демократичного правління / С.В. Шевчук // Юридичний журнал. - 2006. - № 2. - С. 65-81.

4. Про очищення влади : Закон України від 16 вересня 2014 р. (станом на 5 січня 2017 р.) № 1682-VII // Відомості Верховної Ради України. - 2014. - № 44. - Ст. 2041.

5. Grzelak P. Wojna o lustraj / P. Grzelak. - Warszawa, 2005. - 251 p.

6. Олещик Я. Люстрация / Я. Олещик, П. Осик, М. Пет- шак // Сравнительное конституционное обозрение. - 2009. - № 2 (69). - С. 39-47.

7. Свобода висловлювань і приватність // Харківська правозахисна група. Додаток до інформаційно-аналітичного бюлетеня «Права людини». - Х., 2014. - № 1 : Люстрація. - 2014. - 37 с.

8. Нисневич Ю.А. Люстрация как инструмент противодействия коррупции / Ю.А. Нисневич, П. Рожич // Политические исследования. ПОЛИС: научный и культурно-просветительский журнал. - 2014. - № 1 (139). - С. 109-130.

9. Карпенко З.С. Люстрація: рефлексивний механізм громадянського суспільства / З.С. Карпенко // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави : збірник наукових праць. - Вип. 4. - К., 2005. - С. 106-111.

Про люстрацію : Проект Закону України від 2 березня 2005 р. № 7028-2 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=23762.