Так історично склалося, що журналістський корпус, пресу, засоби масової інформації (далі - ЗМІ) та їх вплив у соціумі визначають словосполученням «четверта влада» (англ. “Fourth Estate”). Через можливість чинити істотний вплив на суспільно-політичні події та надані законодавчі гарантії щодо гласності й захисту від посягань часто ця влада використовується політичними та іншими опонентами для оприлюднення або спростування тієї чи іншої важливої інформації, нерідко навіть на замовлення.

Іноді ініціативні дії журналістів можуть бути не зручними для суб'єктів суспільних відносин, що ведуть протиправний спосіб життя або недобросовісно здійснюють професійну діяльності.

Отже, актуальність проблеми та наведені вище обставини дають підстави зараховувати професійну діяльність журналістів до комплексної кримінально-правової категорії, яка передбачає не лише визначену законом кримінальну відповідальність за злочини проти журналістів, а й обґрунтування кримінологічного потенціалу ЗМІ й вірогідність у силу цього журналістів ставати жертвами злочинів у зв'язку з їхньою професійною діяльністю.

На жаль, за першим напрямом суспільно корисної діяльності не ведеться уніфікованої офіційної (державної) статистики. Щодо другого компонента, то він обліковується правоохоронними органами в рамках діяльності щодо кримінально-правової охорони професійної діяльності журналістів.

Вивчення кримінально-правової статистики України щодо перешкоджання законній професійній діяльності журналістів показало суттєве збільшення таких злочинів, що не може не хвилювати як державні органи, так і недержавні організації. Окрім цього, кількість облікових кримінальних правопорушень і вручених за ними повідомлень про підозру значно перевищує кількість обвинувальних вироків із притягненням винних осіб до кримінальної відповідальності.

Так, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, протягом 2010-2016 рр. постановлено 20 обвинувальних вироків за ст. 171 (ч. 1) і лише 1 - за ст. 345-1 (ч. 2). Наведені кількісні співвідношення зумовлені як допущеними помилками під час збирання доказової інформації в рамках кримінальних проваджень, так і недоліками під час здійснення кримінально-правової кваліфікації досліджуваних кримінальних правопорушень. А це, у свою чергу, є порушенням принципу невідворотності кримінальної відповідальності й негативно позначається на практиці запобігання злочинам щодо журналістів у зв'язку з їхньою професійною діяльністю.

Варто зазначити, що нині в науці кримінального права домінантною є позиція щодо розмежування понять «об'єкт злочину» та «об'єкт кримінально-правової охорони». Проаналізувавши наявні в науці підходи, ми долучаємося до думки вітчизняних учених-криміналістів, що поняття «об'єкт кримінально-правової охорони» є ширшим і первинним щодо поняття «об'єкт злочину».

При цьому наголосимо, що одним з учених, який найбільш ґрунтовно розмежував категорії «об'єкт кримінально-правової охорони», «об'єкт злочину», «об'єкт злочинного посягання», «об'єкт злочинного впливу», є професор П.П. Андрушко. Так, у статті «Об'єкт кримінально-правової охорони, об'єкт злочину, об'єкт злочинного посягання та об'єкт злочинного впливу: основний зміст понять та їх співвідношення» вчений обґрунтував, що об'єкт кримінально-правової охорони - це ті цінності, які законодавцем беруться під охорону шляхом прийняття кримінально-правової норми, тобто цінності, які потенційно можуть стати об'єктом злочину (злочинного посягання).

Такими цінностями, на переконання вченого, є: 1) права, свободи і правоохоронювані інтереси фізичних осіб, правоохоронювані інтереси юридичних осіб, суспільства (громадські інтереси), територіальних громад, об'єднань громадян, органів місцевого самоврядування й держави; 2) потерпілі (фізичні та юридичні особи, суспільство й держава); 3) соціальні зв'язки між членами суспільства щодо реалізації належних їм прав, свобод та інтересів, у тому числі у формі правовідносин у разі їх урегулювання нормами права.

Об'єктом конкретного злочину може бути частина цінностей, які є об'єктом кримінально-правової охорони кримінально-правової норми, а об'єктом «злочинного посягання» є соціальні цінності, цілеспрямоване посягання на які здійснюється шляхом учинення умисних діянь.

Демократичні перетворення, що відбуваються в державі, передбачають відповідне «перезавантаження» суспільної свідомості як загалом, так і відповідних елементів соціального механізму зокрема. За сучасних реалій як ніколи підвищуються цінність та актуальність достовірної інформації.

Відповідно до численних соціологічних опитувань, в умовах кризи реформ державного механізму однією з небагатьох сил, що здатна добувати й об'єктивно висвітлювати соціально-політичні процеси, є журналістський корпус. Більше того, саме за ініціативи або за підтримки журналістів знаходять підтвердження фактичні дані, що згодом можуть стати підставами для окремих юридично значущих фактів і подій.

Тому невипадково законодавець до джерел, у яких можуть міститися підстави для проведення оперативно-розшукової діяльності (ч. 2 ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність») або досудового розслідування (Кримінальний процесуальний кодекс України), зарахував заяви, повідомлення засобів масової інформації.

А в окремих випадках висвітлення журналістами події злочину (кримінального правопорушення) в ЗМІ дає підстави «кваліфікувати» відповідне суспільно небезпечне діяння як «резонансне».

У поєднанні з іншими така ознака дає правоохоронним органам юридичні підстави вживати до особи злочинця низку додаткових превентивних заходів, перелік яких визначено відомчими нормативно-правовими актами, більшість із яких мають відповідні грифи обмеження допуску.

Оскільки наша авторська позиція розвиває теоретико-методологічні положення щодо професійної діяльності журналістів, вироблені іншими дослідниками цієї сфери, ми звернули увагу на дослідження І.С. Заєць, яка, на нашу думку, справедливо зазначає, що «сферу масової інформації без жодного перебільшення можна назвати осередком сучасного суспільного життя.

Отже, ЗМІ стають основним джерелом, що формує уявлення людини про реалії навколишнього світу. Більше того, масова інформація є одним із основних інструментів соціального регулювання. Поширюючи ті чи інші повідомлення та матеріали, ЗМІ створюють певну громадську думку, формуючи погляди, настрої, а отже, і поведінку відомих особистостей, соціальних груп, у результаті, всього суспільства. Іншими словами, повідомляючи своїм читачам, слухачам чи глядачам інформацію, ЗМІ викликають у них певні почуття, погляди, враження, відповідно до яких у людей формуються відповідні моделі поведінки».

Доречно також звернути увагу на той факт, що часто успіху протидії злочинності сприяє наполегливість, принциповість і непоступливість журналістів, які в «гонитві за істиною та справедливістю» наражають на небезпеку себе, близьких та інші охоронювані законом про кримінальну відповідальність цінності. Це неповний перелік соціально-правових чинників, які дають підстави виокремлювати дві юридичні парадигми професійної діяльності журналістів: 1) як об'єкт кримінально-правової охорони; 2) як об'єкт кримінологічного дослідження.

Перша парадигма заснована на механізмі кримінально-правової охорони професійної діяльності. Друга є комплексним вираженням ролі професійної діяльності журналістів і засобів масової інформації, по-перше, у протидії злочинності, по-друге, стосується також криміногенного й віктимного аспектів указаної діяльності.

При цьому в контексті кримінально-правової охорони ми розглядаємо професійну діяльність журналістів ширше, ніж у межах ст. 171 «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів» Кримінального кодексу (далі - КК) України. Таке судження дає нам підстави вперше поставити на порядок денний вітчизняної кримінально-правової та кримінологічної науки питання про розгляд категорії «професійна діяльність журналістів» у вузькому й широкому значеннях.

У вузькому значенні «професійна діяльність журналістів» цілком охоплюється нормами ст. 171 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. професійний кримінальний правовий журналіст

У широкому значенні «професійна діяльність журналістів» є комплексною кримінально-правовою та кримінологічною категорією, будучи в окремих випадках і мотивом учинення злочинів проти життя, здоров'я, волі тощо журналіста або його близьких родичів, а також відображаючись із кримінологічної позиції в механізмі формування злочинної поведінки щодо представників ЗМІ або ж відповідним віктимогенним фактором.

Як показало вивчення наукової літератури, незважаючи на закріплення в КК України 2001 р. категорії «професійна діяльність журналістів» (ст. 171), а також численні зміни до закону про кримінальну відповідальність щодо кримінально-правової охорони журналістської діяльності (ч. 2 ст. 163, ст. ст. 345-1, 347-1, 348-1, 349-1, ч. 2 ст. 375), кількість теоретико-прикладних розробок у цьому напрямі є незначною й такою, що лише дотично стосується змісту означеної проблеми. Такий підхід, безсумнівно, не міг не позначитися й на стані кримінально-правової науки і загалом на результатах боротьби зі злочинністю в Україні.

У цьому разі «спрацювала» класична схема: криміногенна ситуація в Україні «стимулювала» законодавця внести у 2015 р. зміни до КК України в частині доповнення розділу XV «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян» щодо злочинів проти журналістів (зокрема ст. ст. 345-1 «Погроза або насильство щодо журналіста», 347-1 «Умисне знищення або пошкодження майна журналіста», 348-1 «Посягання на життя журналіста», 349-1 «Захоплення журналіста як заручника»).

Такий стан справ є значно кращим, ніж той, що існував, скажімо, років десять тому, адже, як відзначала в працях І.К. Туркевич, «на жаль, питання про визначальну роль досліджень кримінологів та їх урахування іншими науками - і передусім кримінально-правового циклу гостро не ставилось в Україні й досі».

Між тим, за справедливим судженням професора В.М. Поповича, як із теоретико-методологічної, так із праксеологічної мотивації це питання назріло давно, оскільки без його постановки складно вести мову про методологічне значення кримінології для розвитку запобіжного потенціалу кримінально-правових наук.

Доречно також звернути увагу на монографічне дослідження В. І. Павликівського, в якому автор зазначає, що на складнощі пра-возастосування норми, передбаченої ст. 171 КК України, неодноразово зверталась увага в юридичній літературі, слідчими-практиками і представниками ЗМІ. У значній частині вони були пов'язані з проблемою визначення та неоднозначністю тлумачення таких понять, як «журналіст», «професійна діяльність», «перешкоджання законній професійній діяльності», «переслідування за виконання професійних обов'язків».

Разом із тим не можемо не відзначити, що наявні в Україні підручники та навчальні посібники, за якими будується освітній процес, не позбавлені окремих недоліків. У контексті здійснюваного нами дослідження можемо констатувати, що жодне з проаналізованих нами видань не містило самостійного розділу чи то Загальної, чи Особливої частини курсу кримінології, у якому як самостійний розділ (тема тощо) подавався той чи інший вид професійної діяльності як об'єкт кримінологічного вивчення.