Банківською таємницею охоплюється певний перелік відомостей: «відомості про банківські рахунки клієнтів; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів; системи охорони банку та клієнтів; інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності; відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; інформація щодо звітності за окремим банком, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; коди, які використовуються банками для захисту інформації» [9, с. 20].

Банківська таємниця - це інформація щодо діяльності й фінансового стану клієнта, яка стала відома банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин із ним чи третіми особами під час надання послуг банку та розголошення якої може завдати матеріальної або моральної шкоди клієнту.

Банківська таємниця не є настільки суворою, як нотаріальна чи адвокатська таємниці, оскільки вона пов'язана з грошовими операціями та бізнесом. Законодавство дозволяє банкам надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами й банком договорів. Банк має право розкривати інформацію, що містить банківську таємницю, особі (у тому числі уповноваженій діяти від імені держави), на користь якої відчужуються активи та зобов'язання банку під час виконання заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення банку, або під час здійснення процедури ліквідації. Національний банк України має право надавати центральному органу виконавчої влади, який забезпечує формування державної фінансової політики, інформацію, що містить банківську таємницю щодо банків, участь у капіталізації яких бере держава.

Банківська таємниця не є такою для працівників центральних виконавчих органів, що здійснюють політику у сфері протидії корупції, фінансів, запобігання й протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, тощо. У багатьох випадках банківська таємниця може не охоплювати певні відносини між клієнтом і банком чи викривати їх для відповідних державних органів, тому банківська таємниця не є достатньо захищеною. Також відсутні норми, які конкретизують відповідальність за розголошення банківської таємниці. Права особи, яка бажає звернутись до банку для отримання певних послуг, не будуть захищені повною мірою. Банківська діяльність не має чітко визначених морально-етичних засад, які могли б гарантувати збереження професійної таємниці. Відсутність професійної етики в цій сфері відрізняє таку таємницю від адвокатської чи нотаріальної таємниці.

Журналістська таємниця відрізняється від інших професійних таємниць, оскільки має на меті захистити особу, яка надає свідчення. Це зумовлено специфікою журналістської діяльності. Журналістська таємниця - це інформація про особу, яка бажає залишитись анонімним джерелом інформації, що стала відома журналісту, посадовим особам, журналістському й службовому персоналу засобу масової інформації під час виконання ними своїх професійних обов'язків. Журналіст має право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дає змогу встановити джерела інформації, крім випадків, коли його зобов'язано до цього рішенням суду, проте це не є його обов'язком [10, с. 22]. Відповідальність за порушення журналістської таємниці не має окремої регламентації на законодавчому рівні, на відміну від адвокатської та нотаріальної таємниць. Однак гарантіями дотримання цієї таємниці є добросовісність і неупередженість самих журналістів. Вони не зобов'язані зберігати журналістську таємницю, проте з метою подальшого розвитку своєї кар'єри та соціального іміджу гарантують збереження такої таємниці. професійна таємниця законодавство відповідальність

Одна з найбільш захищених і гарантованих таємниць, не пов'язаних із певною професією, виникає з процедури усиновлення. Така таємниця має більш широке коло суб'єктів щодо її збереження.

Приймаючи у свою сім'ю дитину як рідного сина, дочку, усиновлювач намагається, щоб ніхто, і насамперед той, кого усиновили, не знав, що усиновлювачі не є його рідними батьками. Розкриття факту усиновлення може призвести до тяжких наслідків та навіть позбавити сенсу подальше збереження самого усиновлення. У зв'язку із цим таємниця усиновлення як таємниця про особисте життя охороняється Конституцією України, яка в ст. 32 проголосила право на таємницю особистого життя людини. Це право захищається також Цивільним кодексом України (ст. ст. 270, 275, 278, 279).

Таким чином, ніхто, хто був би причетний до підготовки усиновлення, збирав відомості про усиновлювачів, брав участь у судовому засіданні, не має права на розголошення інформації про усиновлення. Розгляд заяви про усиновлення має відбуватись у закритому судовому засіданні [11, с. 4]. Розголошення таємниці усиновлення проти волі усиновителя розглядається як вчинення правопорушення, за яке громадяни, а також службові особи, медичні працівники можуть нести кримінальну відповідальність за ст. 168 Кримінального кодексу України, навіть до позбавлення волі.

Частина 2 ст. 226 Сімейного кодексу України передбачає два види таємниці залежно від учасників усиновлення, від інших людей, від самої дитини.

Частина 3 ст. 226 Сімейного кодексу України передбачає право дитини після і4 років знати про своє походження, якщо до цього часу була прихована таємниця про її усиновлення. Для цього дитина може запросити дані про це в органі реєстрації актів цивільного стану, а в суді - копію рішення.

Закон передбачив не лише попередження про відповідальність за незбереження таємниці усиновлення, а й кримінальну відповідальність за ці дії, причому не має значення, були вони з умислом чи без умислу.

Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя) карається штрафом до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до 2 років. Те ж діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, карається штрафом до 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до 3 років, або позбавленням волі на той же строк із позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до 3 років або без такого [12, с. 22].

Притягнення до кримінальної відповідальності поширюється на всіх без винятку осіб, яким стало відомо в силу тих чи інших обставин про підготовку й проведення усиновлення. Ці особи не повинні розголошувати інформацію щодо усиновлення також тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємницею. На службових осіб також покладається обов'язок навіть на офіційні запити не повідомляти дані, з яких постає, що усиновителі не є кровними батьками усиновленого. Таке право надано, як уже вказано, лише суду.

Оскільки таємниця усиновлення постає з норм моралі та принципів добросовісності й розумності, охорона такої таємниці здійснюється на достатньому законодавчому рівні. Законодавець урегулював усі випадки, які передбачають можливість розголошення таємниці усиновлення.

Професійні таємниці відрізняються за характером гарантій, якими вони забезпечені, обсягом відомостей, які вони захищають, та наявністю відповідальності за незбереження такої таємниці.

Таким чином, категорії, що входять до поняття «професійна таємниця» (лікарська, адвокатська, нотаріальна, страхова, банківська таємниці), мають досить вагоме значення для суспільства, оскільки їх недотримання уможливлює настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння шкоди, як майнової, так і моральної.

Література

1. Виноградова Г.В. Професійна таємниця в міжнародно-правових джерелах: окремі питання регулювання та використання в законодавстві України / Г.В. Виноградова [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.justinian.com.

2. Кормич Б.А. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи : [навч. посібник] / Б.А. Кормич. - К. : Кондор, 2004. - 384 с.

3. Информационное право / под ред. И.Л. Бачило, В.Н. Лопатина, М.А. Федотова, Б.Н. Топорнина. - СПб. : Питер, 2001. - 789 с.

4. Рожнов А.А. Уголовно-правовая охрана профессиональной тайны : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / А.А. Рожнов ; Казанский гос. унт. - Казань, 2002. - 21 с.

5. Смолькова И.В. Проблемы охраняемой законом тайны в уголовном процессе : автореф. дисс. . докт. юрид. наук : спец. 12.00.09 / И.В. Смолькова ; Академия управления МВД России. - М., 1998. - 40 с.

6. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13 квітня 2012 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2013. - № 9-13. - Ст. 88.

7. Про адвокатуру та адвокатську діяльність : Закон України від 5 липня 2012 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2013. - № 27. - Ст. 282.

8. Про нотаріат : Закон України від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 39. - Ст. 383.

9. Про банки та банківську діяльність : Закон України від 7 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 5-6. - Ст. 30.

10. Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. Ст. 650.

11. Цивільний процесуальний кодекс України : Закон України від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 40-42. - Ст. 492.