Зміст

Вступ

Розділ 1. Професія педагога вищої школи

1.1 Розкриття поняття «науково педагогічний працівник»

1.2 Правове регулювання науково-педагогічної діяльності

Розділ 2. Повноваження та вимоги до викладача у закладі вищої освіти

2.1 Права науково педагогічного працівника

2.2 Службові обов'язки

Висновки

Список використаної літератури

педагог правовий повноваження освіта

Актуальність роботи зумовлена перш за все тим, що на всіх етапах розвитку суспільства, становлення національних економік, формування соціально-культурних і духовних горизонтів будь-яких держав проблеми раціонального використання педагогічних та науково-педагогічних працівників за фахом завжди були ключовими, невичерпними джерелами підвищення ефективності та якості функціонування освітніх і науково-педагогічних установ та організацій.

Будь-яке суспільство створює систему освіти, адекватну своїй суті й соціальному розвитку. В освіті відображено проблеми суспільства у конкретний історичний період. В Україні кризові явища освіти пов'язані зі зміною суспільної свідомості, з так званими освітніми реформами, що мають мало прогнозовані наслідки, а також із нестабільністю і швидким темпом змін економічних, соціальних і політичних ситуацій. Однак нині загальний культурний прогрес і темпи економічних змін визначають тенденцію розвитку освітньої системи. Не розуміти цього - значить залишатися на узбіччі загальноосвітнього розвитку. Тому внутрішня динаміка саморозвитку освітньої системи відповідає потребам суспільства і суттєво впливає на його поступальну ходу. Власне освіта перетворює і спрямовує перебіг життя суспільства, перетворюючи таким чином "суспільство сьогодні" на "суспільство завтра", оскільки впливає на суспільну свідомість. Саме вона формує нове мислення, нове бачення перспектив індивідуального і соціально-економічного розвитку і сенсу власного життя.

Мета дослідження - висвітлення сучасного стану законодавчого забезпечення науково-педагогічних працівників в Україні, їх права та обов'язки.

В освіті важлива роль належить вищій школі, а отже -- викладачам (у вищих навчальних закладах І і II рівнів акредитації) і науково-педагогічним працівникам (у вищих навчальних закладах III і IV рівнів акредитації.)

Педагогічна діяльність - процес, у якому опосередковується й контролюється інформаційний обмін, відтворюється і формується культура, відбувається становлення суспільної свідомості, здійснюється регуляція процесу розвитку економічної, духовної та соціальної сфер і загалом суспільства.

Отже, діяльність педагога має не лише психологічне, а й соціальне підґрунтя, оскільки залежить від чинників, що пов'язують сьогодення з минулим і майбутнім суспільства. Освоєння досвіду людської діяльності, адаптація молодого покоління до наявних соціальних відносин, економічний і духовний стан суспільства формуються за участю педагога. Тому роль науково-педагогічного працівника в суспільстві розглядають у зв'язку з його діяльністю в системі суспільних відносин, їх становленням і розвитком. Суспільство потребує реалізації своїх освітніх і виховних функцій. Педагог сприяє задоволенню потреб суспільства, бере активну участь у творенні та в усвідомленні насамперед молодим поколінням суспільних відносин.

Педагог - виразник і виконавець вольової та мотиваційної регуляції життя суспільства. Його діяльність є похідною від саморозвитку суспільства. За допомогою соціально контрольованих дій науково-педагогічного працівника формується виховне й освітнє середовище, яке відповідає нормам моралі та рівню розвитку суспільства, тобто середовище, у якому триває життєдіяльність усіх членів суспільства. Завдяки педагогу синхронізуються потреби суспільства і рівня змістової та технологічної підготовки і перепідготовки громадян. Педагог необхідний суспільству як трансформатор його Ідей і життєвих сил, спонукач і першоджерело його рухів, як носій соціального досвіду й економічного розвитку суспільства, що зумовлює та ініціює його духовний розвиток.

В особі науково-педагогічного працівника суспільство актуалізує свої потреби, усвідомлює й мотивує власні дії. Науково-педагогічний працівник є посередником між суспільством і молодим поколінням, між соціальними вимогами суспільства та їх втіленням у життя. Діяльність науково-педагогічного працівника вищої школи має високу соціальну значущість і посідає одне з центральних місць у державотворенні, формуванні національної свідомості й духовної культури українського суспільства.

Науково-педагогічний працівник - вчений, який має вищу освіту не нижче другого (магістерського) рівня, відповідно до трудового договору (контракту) в університеті, академії, інституті професійно проводить педагогічну та наукову або науково-педагогічну діяльність та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації у випадках, визначених законодавством.

Результативність навчально-педагогічної діяльності в значній мірі залежить від того, наскільки грунтовною є методична робота і наскільки глибоко педагогічний колектив розуміє навчально-виховний процес у всій його складності, в якій мірі володіє механізмами та закономірностями педагогічного впливу на студента.

Парадигма методичної роботи викладача завжди була актуальною проблемою дидактики вищої школи. В сучасних умовах вона значно ускладнилась. Адже завжди вважалось, що викладач, як носій знань, передає їх студентам, і чим краще він знає свій предмет, тим краще засвоюють науку студенти. Діяльність викладача сьогодні зводиться не стільки до передавання інформації студентам, скільки до уміння бути організатором її засвоєння, бути поводирем, управлінцем, менеджером у лабіринті знань. Реалізація потенціалу викладача здійснюється в конкретних умовах організації та управління процесом формування фахівців для відповідної галузі.

Педагогічна діяльність викладачів закладу вищої освіти спрямована на вирішення конкретних завдань формування спеціаліста, здійснюється в умовах навчально-педагогічного спілкування в межах особливо організованого освітнього процесу. Це певним чином визначає вимоги до професійної компетентності викладачів, яку потрібно розглядати у крайньому випадку в трьох аспектах. По-перше, в аспекті технології навчально-виховного процесу; по-друге, з позиції оцінки особистих якостей педагога; по-третє, з точки зору взаємовідносин викладача і студента, тобто педагогічного спілкування.

У технологічному відношенні педагогічна діяльність розпочинається з планування навчального процесу, з врахуванням державних стандартів до дидактичних одиниць та забезпечення змістового наповнення передбачених в робочих навчальних програмах занять: лекцій, семінарів, практичних робіт. На цьому етапі підготовки педагогічного процесу створюються умови його протікання в заданому напрямку. З цією метою вирішуються завдання: діагностика умов, прогнозування досягнень, планування розвитку процесу.

Основним етапом є здійснення педагогічного процесу, безпосереднє проведення занять. Їх ефективність забезпечується дотриманням дидактичних принципів та організаційних технологій: вивчення навчальних завдань, сприйняття їх аудиторією, контроль за ходом викладання. На цьому етапі важливе значення мають зворотні зв'язки, які дають змогу знайти раціональне співвідношення педагогічного управління і самоуправління власною діяльністю з боку студентів.

Останній етап - аналіз досягнутих результатів педагогічного процесу. Глибина аналізу кожного заняття забезпечується рівнем рефлексії педагога. Однією з проблем педагогічної діяльності є ситуація, коли педагог як професіонал, постійно працює сам з собою. Аудиторія - якого б віку вона не була, оцінює його передовсім за його особистісні якості і лише в другу чергу як професіонала. При цьому основа такої оцінки завжди суб'єктивна. Сам педагог має навчити студентів умінню планувати, організовувати і здійснювати свою діяльність, тобто повноцінно навчатись і спілкуватись.

Особистісні якості викладача, безумовно, є найважливішим фактором педагогічної управлінської діяльності. До них можна віднести: цілеспрямованість, наполегливість, працелюбність, спостережливість, рефлексію, артистизм, ораторське мистецтво. Саме особистісними якостями викладача визначається успішність, продуктивність і якість спілкування в освітньому процесі.

Оскільки викладач вищої школи - це, передовсім, дослідник, то його взаємодія зі студентами може і повинна знаходитись під впливом творчих мотивів та інтересів, що слугує ефективною основою педагогічної співпраці.

Вирішальна роль у виконанні завдань вищої школи належить саме науково-педагогічним працівникам. Статтею 55 зазначеного Закону передбачено, що основними посадами науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів є:

1) керівник (ректор, президент, начальник, директор);

2) заступник керівника: (проректор, віце-президент, заступник начальника, заступник директора, заступник завідувача), діяльність якого безпосередньо пов'язана з освітнім або науковим процесом;

3) директор (начальник) інституту, його заступники, діяльність яких безпосередньо пов'язана з освітнім або науковим процесом;

4) декан (начальник) факультету, його заступники, діяльність яких безпосередньо пов'язана з освітнім або науковим процесом;

5) директор бібліотеки;

6) завідувач (начальник) кафедри;

7) професор;

8) доцент;

9) старший викладач, викладач, асистент, викладач-стажист;

10) науковий працівник бібліотеки;

11) завідувач аспірантури, докторантури.

Діяльність науково-педагогічного працівника становить свідому, доцільну діяльність щодо навчання, виховання, розвитку і професійної підготовки студентів. Вона має два аспекти - спеціальний та соціально-виховний, що є найважливішими передумовами ефективності педагогічної діяльності. Обидві передумови потрібно розглядати в органічній єдності.

Професійна діяльність має свою специфіку, яка, головним чином, полягає у:

1) сукупності фізичних та інтелектуальних сил і здібностей педагога, завдяки яким він успішно здійснює доцільну діяльність щодо виховання і навчання студента;

2) своєрідності об'єкта педагогічної діяльності, який одночасно стає суб'єктом цієї діяльності. Активність студентів як суб'єктів педагогічної праці значною мірою залежить від рівня їхніх організаційних знань та вмінь;

3) своєрідності засобів праці науково-педагогічного працівника;

4) специфіці взаємозв'язку між трьома підсистемами (сукупність інтелектуальних і фізичних сил педагога, сукупність даних об'єкта діяльності та сукупність засобів і структури діяльності).

Отже, науково-педагогічна діяльність у закладі вищої освіти -- це висококваліфікована розумова праця щодо підготовки фахівців вищої кваліфікації з усіх галузей, а також виховання громадян. У цій діяльності поєднано знання та ерудицію вченого і мистецтво педагога, високу культуру з інтелектуальною і моральною зрілістю, усвідомленням обов'язку і почуттям відповідальності.

Професійна кваліфікація науково-педагогічного працівника містить такі складові:

1. Спеціально-предметну компетентність;

2. Психолого-педагогічну компетентність;

3. Комунікативну компетентність;

4. Соціокультурну компетентність. Спеціально-предметна компетентність - глибокі та всебічні знання з навчальної дисципліни (курсу), яку викладає науково-педагогічний працівник, а також широка ерудиція в цій науково-предметній галузі.