Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

3. Підстави та правові наслідки визнання особи недієздатною: сутність та відмежування від підстав визнання особи обмежено дієздатною

Здатність до вольових дій особи може бути порушена внаслідок психічного захворювання, зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами або токсичними речовинами. При цьому страждають перш за все майнові інтереси такої особи або її сім'ї. З метою запобігання завданню шкоди майновим інтересам закон передбачає можливість обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною.

Таким чином, психічний розлад може бути підставою як для обмеження у дієздатності, про що йшла мова вище, так і для визнання фізичної особи недієздатною. Правове значення для цього має характер психічного розладу . Саме, виходячи з вказаного, суддя у порядку підготовки справи до розгляду при наявності достатніх даних про психічну хворобу фізичної особи призначає для визначення її психічного стану судово-психіатричну експертизу (ст. 258 ЦПК).

У представленій редакції формула недієздатності містить два критерії : медичний -- «хронічний, стійкий психічний розлад» і психологічний -- «усвідомлення значення своїх дій та (або) керівництво ними». Медичний критерій недієздатності у новій редакції ЦК (порівняно із попередньою редакцією) зазнав змін і визначений узагальненим поняттям -- «хронічний, стійкий психічний розлад», яке включає до себе психічні розлади різні за походженням та патогенетичними механізмами, основною ознакою яких є довготривалість та виразність, яка виключає здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

На думку науковців, формулювання «хронічний, стійкий психічний розлад» є більш прогресивним, аніж «душевна хвороба або недоумство» [12, с. 39].

Між тим воно є неточним і розпливчатим тому, що поняття «хронічний» та «стійкий» -- синонімічні і відображають подовженість, динаміку психічного розладу, але не відображають його тяжкість (глибину та виразність).

Поняття «душевна хвороба» у наукових працях та коментарях ототожнювалося з поняттям «психоз», тобто -- тяжкий психічний розлад із значними порушеннями сфер психіки (свідомості, самосвідомості, когнітивної, афективної сфер, критики, наявністю продуктивних психічних розладів -- марення, галюцинацій тощо); синдром недоумства являє собою глибокий та необоротний дефект психіки, у першу чергу пам'яті та інтелекту [9, с. 100].

Термін же «хронічний, стійкий психічний розлад» сам по собі не обов'язково передбачає як психоз, так і глибокий дефект психіки. Клінічне наповнення терміну законодавець залишив за спеціалістами у галузі судово-психіатричної експертизи, пов'язуючи «хронічний, стійкий психічний розлад» з нездатністю усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Тобто «хронічний, стійкий психічний розлад» повинен бути такого ступеню виразності, щоб виключати здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

На В. Ілейко, більш вдалим та відповідаючим іншим законодавчим документам (наприклад, Закону України «Про психіатричну допомогу» [4]) був би термін «тяжкий психічний розлад» (як визначено в ст. 1 цього Закону -- «тяжкий психічний розлад -- розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку»).

Законодавець між умовно інтелектуальним (здатність усвідомлювати значення своїх дій) та вольовим (здатність керувати своїми діями) компонентами психологічного критерію залишив союзи -- «та (або)», таким чином розриваючи інтелектуальну та вольову діяльність. Науково обґрунтована критика такого підходу є у фундаментальних роботах щодо формули неосудності [19, с. 100]. Дійсно, важко собі клінічно уявити такий «хронічний, стійкий психічний розлад», який виключав би здатність особи усвідомлювати свої дії (тобто усвідомлювати себе, свою поведінку, вчинки, навколишнє, тощо) і залишав би здатність керувати своїми діями, або навпаки, щоб особа з «хронічним, стійким психічним розладом» була здатна все усвідомлювати (знову таки усвідомлювати себе, свою поведінку, вчинки, навколишнє), але не була при цьому здатна керувати своїми діями.

На перший погляд може скластися враження, що визнати недієздатною можна тільки дієздатну фізичну особу при наявності певних обставин, тобто позбавити того, що вона вже має за віком (ч. 1 ст. 34 ЦК), або набула па законних підставах (ч. 2 ст. 34, ст. 35 ЦК). Між тим новелою ЦК є те, що позбавити дієздатності можна і малолітню особу, бо вона має часткову дієздатність, і неповнолітню особу, яка має неповну цивільну дієздатність, якщо внаслідок хронічного, стійкою психічного розладу вони не здатні усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Це можливо і щодо фізичної особи, яка до цього вже була обмежена у дієздатності внаслідок психічного розладу, котрий суттєво впливав на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними за умови, що її психічний стан значно погіршився, а психічний розлад набув характеру стійкого, хронічного [32, с. 98].

Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога заявлена недобросовісно, без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування (ч. З ст. 39 ЦК).

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною. Слід зазначити, що обмеження дієздатності здійснюється в судовому порядку і можливо лише щодо повнолітніх осіб. Цивільна дієздатність останніх вважається обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; вона позбавляється права на вчинення будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та у її інтересах вчиняє її опікун , який одночасно несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою. Вчинення правочинів щодо розпорядження майном та інших, що виходять за межі дрібних побутових, можливо лише за згодою піклувальника. Що ж стосується заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів вказаної особи, то одержання та розпорядження ними здійснюється піклувальником. Між тим останній може письмово дозволити цій особі самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

Судовий порядок розгляду справ про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення фізичної особи в дієздатності визначається главою 2 розділу ІV ЦПК.

Цивільне законодавство, визначаючи фізичну особу як учасника цивільних правовідносин, виходить з наявності у фізичної особи цивільної правоздатності та дієздатності (ст.ст. 24, 25, 30 ЦК України). Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і не може обмежуватись. Обсяг цивільної дієздатності регламентується законодавством відповідно до віку фізичної особи, який є юридичним фактом цивільного права. Обсяг дієздатності може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, передбачених законом, тобто у судовому порядку. Оскільки дієздатність фізичної особи безпосередньо визначається станом її психічного здоров'я, у Законі України «Про психіатричну допомогу» міститься презумпція психічного здоров'я. Стаття 3 цього Закону передбачає, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 р. № 3 розтлумачується, що від вирішення питання щодо дієздатності громадянина залежить можливість його участі у вирішенні інших цивільних справ. Тому заяви про визнання громадянина недієздатним підлягають розгляду окремо від інших вимог у порядку, передбаченому відповідними статтями ЦПК. Одночасно зі спором про право цивільне питання про недієздатність громадянина може вирішуватися судом лише в тому разі, коли спір виник після смерті цього громадянина [23, с. 52].

В ієрархії обсягу прав та обов'язків: недієздатна особа цілком позбавлена самостійних прав, можливості вчинити будь-який правочин, не створює та не несе будь-яких цивільних обов'язків, не несе відповідальності за завдану шкоду; малолітня особа має право вчиняти дрібні правочини тощо і також не несе відповідальності за завдану нею шкоду; особа з обмеженою дієздатністю має права, тотожні малолітній особі, тобто самостійно може вчиняти дрібні побутові правочини, але вона несе відповідальність як за завдану іншій особі шкоду, так і за порушення договору, укладеного нею за згодою піклувальника; неповнолітня особа -- особа з неповною цивільною дієздатністю (якщо вона не обмежена судом) має найбільш широкий у цьому переліку обсяг цивільних прав і відповідно більш широкий обсяг цивільних обов'язків.

Як вже вище зазначено, термін «угода» у ЦК замінено терміном «правочин», який визначено як «дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків». Із статей гл. 16 «Правочини» слід відзначити наступні, що мають судово-психіатричне значення, тобто мають відношення до психічної діяльності особи і можуть бути використані при обґрунтуванні призначення судово-психіатричної експертизи.

В ч. 3 ст. 203 ЦК «Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину», відзначено -- «волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі». Відповідно, в ч. 1 ст. 215 «Недійсність правочину» вказано -- «підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу».