Згідно зі ст.ст. 221-223 ЦК, що регламентують правові наслідки вчинення правочину фізичною особою за межами її цивільної дієздатності (малолітньою особою -- ст. 221, неповнолітньою особою -- ст. 222, особою, дієздатність якої обмежена -- ст. 223), правочин, здійснений вищевказаними особами, може бути згодом схвалений батьками (усиновлювачами), піклувальником, опікуном (для малолітньої особи). «Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні». Ст. 225 ЦК роз'яснює «правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними». Ч. 1 ст. 225 ЦК визначає, що «правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті -- за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені». Ця стаття відповідає статті 55 попереднього ЦК, посилання на яку використовувались при призначенні СПЕ -- очної та посмертної, метою яких була оцінка психічного стану особи на певний період часу -- момент здійснення угоди і яка формулювалась наступним чином: «угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина».

Ст. 225 ЦК, у цілому відповідаючи попередній ст. 55 ЦК, не має терміну «стан», тобто законодавець свідомо (або помилково та несвідомо) не визначає причину (медичну, психологічну), з якої особа не усвідомлювала значення своїх дії та (або) не могла керувати ними, залишаючи за іншими особами (позивачем, його представником), фахівцями (адвокатом у справі, експертом -- при призначенні експертизи) можливість визначення такої причини. На думку В. Первомайського та В. Ілейко, для однакового розуміння та тлумачення цієї статті у коментарі до ЦК потрібно більш докладно визначити причину, що виключала здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (а конкретніше -- ввести термін -- «психічний стан» з формулюванням статті у варіанті -- «правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли за своїм психічним станом вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним…». Такий узагальнений термін, як «психічний стан», на нашу думку, зможе задовольнити інтереси та потреби законодавця, фахівців та громадян України [14, с. 60]. Слід ще раз підкреслити, що як і у минулій редакції ЦК України, ст. 225 ніяк не оговорює випадки, коли правочин було здійснено особою з психічним розладом, що не виключав, але суттєво обмежував її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (тобто якщо де-факто за своїм психічним станом особа могла бути визнана обмежено дієздатною) або у той момент, або взагалі.

Такі випадки не є поодинокими і, у питанні «обмеженої дієздатності внаслідок наявного психічного розладу» законодавець зробив перший і необхідний крок, але не зробив другий крок у відношенні цього поширеного контингенту громадян щодо захисту їх прав (при житті чи після смерті), тобто не регламентував можливість ретроспективного визнання правочину недійсним, коли для цього є чи були вагомі підстави.

Як вже було зазначено, експерт-психіатр у межах своєї компетенції може у своїх висновках повідомити суд про наявність у особи психічного розладу (психічного стану), що суттєво впливав на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними у момент вчинення правочину. Такий висновок корелює у тому числі і з ч. 3 ст. 203 ЦК від 16.01.2003 р., згідно з якою волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Ст. 226 ЦК роз'яснює «правові наслідки вчинення правочину недієздатною фізичною особою». У ч. 1 ст. 226 зазначено, що «опікун може схвалити дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, у порядку встановленому ст. 221 цього Кодексу».

У разі відсутності такого схвалення цей правочин та інші правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою, є нікчемними (тобто, згідно з ч. 2 ст. 215 такими, недійсність яких встановлена законом). У ч. 4 ст. 226 зазначено: «дієздатна сторона зобов'язана відшкодувати опікунові недієздатної фізичної особи або членам її сім'ї моральну шкоду, якщо буде встановлено, що вона знала про психічний розлад або недоумство другої сторони або могла припустити такий її стан». Таким формулюванням законодавець з незрозумілої причини розмежовує поняття «психічний розлад» та «недоумство», що з одного боку є частковим поверненням до формулювання медичного критерію недієздатності у попередній редакції ЦК, де розділяються поняття «душевна хвороба» та «недоумство», а з другого таке розмежування вступає в протиріччя зі змістом ст. 39 ЦК про визнання особи недієздатною, де медичний критерій визначено узагальненим поняттям «хронічний, стійкий психічний розлад» (який повинен включати до себе і синдром недоумства).

Ст.ст. 229, 230, 231, 233 ЦК роз'яснюють правові наслідки правочинів, які вчинені при наявності певних умов, під впливом: помилки -- ст. 229, обману -- ст. 230, насильства -- ст. 231, тяжкої обставини -- ст. 233.

Не зупиняючись на змісті цих статей, слід лише зазначити, що кожна з перелічених умов може бути пов'язана з особливостями психічного стану особи (включаючи наявність у неї психічних розладів), який може бути визначаючим, детермінуючим фактором при здійсненні помилки або обману, чи бути складовою поняття «тяжка обставина»; крім того при насильстві, особливо у вигляді психічного тиску, також має значення психічний стан особи, на яку такий тиск здійснюється. Тобто перелічені статті можуть бути підставою для призначення судово-психіатричної експертизи для роз'яснення та уточнення питань щодо психічного стану особи на момент таких правочинів (зазначених у ст.ст. 229-231, 233 ЦК).

4. Поновлення цивільної дієздатності особи: сутність та проблеми правового регулювання

Не випадково у рішенні суду не вказується, на який час фізична особа визнається недієздатною, бо згодом, під впливом певних обставин (лікування тощо) стан психічного здоров'я такої особи може покращитися. Якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у фізичної особи поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку. Це можливо за позовом опікуна або органу опіки та піклування.

Слід зазначити, що с т. 36 ЦК позначена як «Обмеження дієздатності фізичної особи». Ч. 1 цієї статті розповсюджує обмеження дієздатності на осіб з іншими психічними розладами, окрім станів токсикоманічної залежності. Ч. 1 статті сформулювано таким чином: «Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними».

Ч. 2 статті роз'яснює обмеження дієздатності фізичної особи зі станами токсикоманічної залежності, використовуючи, як і у минулій редакції ЦК формулювання -- «якщо вона (тобто особа) зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище».

Не маючи зауважень до самого формулювання поняття «обмежена дієздатність», по-перше, слід звернути увагу на статті щодо поновлення цивільної дієздатності, яка була обмежена (ст. 38) та поновлення цивільної дієздатності особи, яка була визнана недієздатною (ст. 42). Згідно з запропонованим змістом поновити обмежену дієздатність складніше, аніж відсутність дієздатності, тобто наявність недієздатності. Так, ч. 1 ст. 38 викладена -- «у разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність».

У свою чергу, ч. 1 ст. 42 викладена -- «за позовом опікуна або органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними» [32, с. 117]. З наведеного видно, що для поновлення дієздатності у недієздатної особи потрібно її «видужання або значне поліпшення психічного стану». Для поновлення ж обмеженої цивільної дієздатності потрібно «видужання особи або такого поліпшення її психічного стану, який відновив би у повному обсязі її здатність…».

Таке формулювання щодо поновлення дієздатності фізичної особи, яка була обмежена, суперечить як науковим уявленням щодо впливу наявних психічних розладів на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, так і особливостям контингенту осіб з психічними розладами, у відношенні яких ймовірно може бути використане це поняття, а саме осіб з розумовою відсталістю, осіб похилого віку з судинним ураженням головного мозку, постпсихотичними психічними розладами тощо.

Психічний стан таких осіб практично не може досягти такого поліпшення, щоб «у повному обсязі» відновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Для такого визначення фізична особа повинна стати цілком, абсолютно, «у повному обсязі» психічно здоровою, що є неможливим для позначеного вище контингенту громадян. Тобто згідно з запропонованим визначенням поновити дієздатність, яка була обмежена, буде теоретично (і практично) неможливим [11, с. 22].

ВИСНОВКИ

Таким чином, за юридичною природою цивільна дієздатність, як і цивільна правоздатність фізичної особи, є специфічним суб'єктивним цивільним правом. З огляду на зміст цивільної дієздатності законодавець справедливо вказує, що її має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Тобто фізична особа повинна бути здатною адекватно відображати у своїй свідомості значення своїх дій та передбачати їх наслідки. Вольовий аспект дієздатності виявляється в тому, що фізична особа при здійсненні своєї цивільної дієздатності в змозі керувати своїми діями, тобто за допомогою своєї волі робити свої дії відповідними до своїх обов'язків.

Здатність до вольових дій особи може бути порушена внаслідок психічного захворювання, зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами або токсичними речовинами. При цьому страждають перш за все майнові інтереси такої особи або її сім'ї. З метою запобігання завданню шкоди майновим інтересам закон передбачає можливість обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною.