1. Необхідність надання прокурору права заявляти регресні позови на захист інтересів фізичних та юридичних осіб у кримінальному судочинстві, що дозволить: своєчасно вирішувати майнові вимоги; сконцентрувати увагу державних обвинувачів на максимальному сприянні суду при вирішенні цивільного позову прокурора в кримінальному провадженні на захист інтересів фізичних та юридичних осіб; підвищити ефективність кримінального судочинства й авторитет суду.

2. Включення прокурора в коло суб'єктів, уповноважених на стадії досудового розслідування в кримінальній справі порушувати перед судом клопотання про накладення арешту на майно підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які несуть за законом майнову відповідальність за їхні дії, в цілях забезпечення виконання вироку в частині цивільного позову та інших майнових стягнень.

3. Надання суду апеляційної і касаційної інстанції права переглядати по апеляційному та касаційному поданням прокурора вирок суду першої інстанції в частині цивільного позову у бік збільшення присуджуваного стягнення на відшкодування завданої майнової шкоди.

4. Застосування норм цивільного процесуального законодавства в кримінальному провадженні зробити допустимим, якщо вони не суперечать принципам кримінального процесу, а необхідні для провадження за цивільним позовом правила не передбачені в кримінально-процесуальному законодавстві.

Пред'явлення цивільного позову прокурором може розглядатися як складний юридичний факт, внаслідок якого особа, в інтересах якої він був пред'явлений, набуває всього комплексу прав цивільного позивача, тоді як зобов'язання доводити підстави та умови, а також підтримувати позов у суді в повному обсязі покладаються на прокурора. Однак прокурор при цьому не перетворюється на представника цивільного позивача: його позиція під час підтримання цивільного позову визначається публічним інтересом, а не приватним інтересом особи, якій злочином було завдано збитків. Відповідно, прокурор не пов'язаний обов'язком підтримувати цивільний позов і зобов'язаний відмовитися від нього або від його підтримки, якщо в результаті судового розгляду дійде висновку про його необґрунтованість. Водночас цивільний позивач також не є пов'язаним процесуальною позицією прокурора. Тому, наприклад, відмова прокурора від позову не позбавляє особу, в чиїх інтересах він був заявлений, ні права самостійно підтримувати цей позов далі, ні пред'явити його в порядку цивільного судочинства. З іншого боку, якщо цивільний позивач відмовився від позову, прокурор не може всупереч його позиції вимагати відшкодування заподіяної злочином шкоди на його користь.

На практиці проблемним є також питання про визначення обсягу шкоди, що підлягає відшкодуванню за допомогою цивільного позову. У цьому плані особливо часто вступають у конфлікт позиції прокурора і потерпілого, оскільки розмір вимоги прокурора до обвинуваченого виявляється заниженим порівняно з очікуваннями особи, якій злочином було завдано збитків. Певною мірою суперечливими в цьому сенсі є положення Цивільного кодексу України, що регулюють питання відшкодування шкоди. так, якщо згідно зі ст. 22 ЦК збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням майна, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене (упущена вигода), то згідно з ч. 2 ст. 1192 ЦК розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як зазначається в літературі, відповідно до цих положень на користь потерпілого (фізичної особи) у кримінальній справі не передбачено відшкодування упущеної вигоди, але це можливо, якщо цивільним позивачем є юридична особа.

На наш погляд, такий підхід не є правильним. При вирішенні цієї проблеми вважаємо за доцільне керуватися позицією М.І. Гошовського, згідно з якою прокурору слід виходити з того, що "з'єднаний процес" розгляду цивільного позову в кримінальній справі повинен гарантувати потерпілому можливість відшкодування заподіяної злочином шкоди в тому розмірі, який він міг би отримати при розгляді позову в порядку цивільного судочинства, інакше існування цього інституту в кримінальному процесі було б неефективним. Відповідно, цивільний позов у порядку кримінального судочинства має забезпечити повний обсяг відшкодування заподіяної злочином шкоди, в нього прокурор повинен включати: пряму дійсну шкоду, неодержані доходи, витрати, які поніс потерпілий у зв'язку з участю у справі, і витрати на відновлення порушених прав потерпілого (вартість медичної, соціальної, правової допомоги та ін.). Одночасно прокурору слід враховувати специфіку, яку має компенсація моральної шкоди: цивільний позов щодо цього через особливий і суто індивідуальний характер такої шкоди може пред'являти тільки особа, якій злочином фактично нанесені страждання, тобто потерпілий. Відповідно, участь прокурора в його відшкодуванні має відбуватися в інших формах, наприклад, шляхом надання потерпілому допомоги по складанню і подачі відповідного позову, підтримання його в судовому розгляді.

Прокурор також має враховувати, що в кримінальному процесі неприпустимі: позов цивільного відповідача до обвинуваченого про стягнення сум, які вже сплачені цивільним відповідачем; зустрічні позови обвинуваченого; позови, які пов'язані з фактом вчинення злочину, але не є вимогою про відшкодування майнової шкоди; позови про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, до осіб, яких до кримінальної відповідальності не притягнуто; позови про відшкодування майнової шкоди, що не випливають із пред'явленого обвинувачення; позови, які не підсудні місцевим судам.

Висновки. Таким чином, приводи і підстави пред'явлення та підтримання прокурором цивільного позову в кримінальній справі потребують законодавчої регламентації. їх необхідно сформулювати більш конкретно для того, щоб надати можливість прокурору за допомогою цивільного позову забезпечити кожній особі, яка цього потребує, повного відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди в рамках кримінального провадження.

Усунення їх роз'єднаності, надання практичної спрямованості криміналістичним рекомендаціям і їх обґрунтованості практикою [3, с. 64].

У контексті вищезазначеного вважаємо влучним вираз М.В. Даньшина стосовно того, що на сьогодні криміналістика продовжує перебувати на передовій протидії злочинності в Україні [4, с. 78]. Тому застосування технологічного підходу до процесу розслідування та дослідження злочинної діяльності є велінням часу [5, с. 29], а не примхою окремих науковців. Відповідно, питання стосовно технологічного підходу до формування методики розслідування злочинів у сфері службової діяльності є вкрай актуальним.

Стан дослідження. Проблематику формування криміналістичних методик, у тому числі з урахуванням технологічних аспектів, неодноразово досліджували А.А. Барцицька, І.О. Возгрін, А.Ф. Волобуєв, І.Ф. Герасимов, Л.Я. Драпкін, В.А. Журавель, О.Н. Колесниченко, Г.А. Матусовський, В.О. Образцов, В.В. Тіщенко, В.Ю. Шепітько та інші. незважаючи на беззаперечний внесок зазначених науковців у розробку виділеної проблематики,

Список використаних джерел

1. Конституція України, 1996 р.

2. КПК України, 2013 р.

3. ЦПК України, 2004 р.

4. Гуреєв П.П. Цивільний позов в кримінальному процесі / П.П. Гуреєв. - М, 1961.

5. Петрухін І.Л. Реформа судового розгляду у кримінальних справах. М. 2000.

6. Боков А.Д. Цивільний позов прокурора в кримінальному процесі на захист інтересів держави: автореф. дис. ... к.ю.н. / А.Д. Боков. - М, 2012.