Процесуальні повноваження адміністративного суду під час розгляду та вирішення податкових спорів

Цвіра Д.М., аспірант кафедри загально-правових дисциплін Харківський національний університет внутрішніх справ

У статті розкриваються особливості повноважень адміністративного суду під час розгляду й вирішення податкових спорів. На основі глибинного наукового аналізу визначаються основні процесуальні права та обов'язки адміністративного суду під час дослідження й оцінки доказів у податкових спорах. Досліджено та охарактеризовано предмет доказування на стадії розгляду й вирішення податкових спорів. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення підходів стосовно формування предмета доказування в податкових спорах.

Ключові слова: податковий спір, адміністративне судочинство, адміністративний суд, процесуальні права та обов'язки, доказування.

В статье раскрываются особенности полномочий административного суда во время рассмотрения и разрешения налоговых споров. На основе глубокого научного анализа определяются основные процессуальные права и обязанности административного суда во время исследования и оценки доказательств в налоговых спорах. Исследован и охарактеризован предмет доказывания на стадии разрешения налоговых споров. Сформулированы предложения по совершенствованию подходов по формированию предмета доказывания в налоговых спорах.

Ключевые слова: налоговый спор, административное судопроизводство, административный суд, процессуальные права та обязанности, доказывание.

The article describes the features of the powers of the administrative court during the consideration and resolution of tax disputes. Based on in-depth scientific analysis determined the main procedural rights and duties of the administrative court during the research and evaluation of proof in tax disputes. Separate study and subject characteristics amenable to proof on judicial tax litigation stage. The suggestions for improving approaches to forming the object of proof in tax disputes.

Key words: tax conflict, administrative legal procedure, administrative court, procedural rights and duties, proving.

Постановка проблеми. Створення та функціонування в Україні системи адміністративних судів варто розглядати як об'єктивно історичний процес, обумовлений .. потребами розвитку демократичної країни. їх запровадження здійснювалося у вкрай складних соціально-економічних, ідеологічних і політичних умовах. Статистичні дані практичної діяльності адміністративних судів в Україні свідчать про те, що ефективне відправлення правосуддя у цій сфері можливе не лише за наявності досконалого судового адміністрування, а також виваженого адміністративно-процесуального законодавства.

Наразі можна з упевненістю говорити про те, що питання вдосконалення правових положень, що регламентують процедури розгляду й вирішення публічно-правових спорів у межах адміністративного судочинства, залишаються надзвичайно актуальними. Адже вітчизняне адміністративне судочинство є одним із правових інститутів, навколо якого відбуваються постійні наукові дискусії, проводяться ґрунтовні дослідження вченими адміністративістами. Можна стверджувати, що всі інститути адміністративного судочинства формуються й розвиваються з урахуванням специфіки суб'єктного складу спорів, які становлять юрисдикцію адміністративних судів. Більшість із них пов'язана з конфліктами, що виникають між приватними особами та суб'єктами владних повноважень, які внаслідок звернення до суду та відкриття провадження у справі набувають статусу сторін адміністративного процесу.

На особливу увагу заслуговують питання вирішення саме податкових спорів як різновидів публічно-правових, оскільки судова статистика чітко засвідчує, що їх кількість залишається значною порівняно з іншими видами публічно-правових спорів. Це пояснюється тим, що оподаткування є однією з найбільш конфліктних сфер із точки зору співвідношення приватних і публічних інтересів. Як наслідок, тенденції зростання податкових спорів безпосередньо пов'язані не лише з ускладненням податкових правовідносин, пов'язаних зі стягненням податків, а також із постійними змінами, що відбуваються на рівні податкового законодавства. Саме тому першочерговим завданням дослідників має бути врахування виявлених судовою практикою проблем нормативно-правового регулювання вирішення податкових спорів, визначення шляхів їх вирішення.

Ступінь розробленості проблеми. Різним питанням визначення особливостей публічно-правових спорів, у тому числі й дослідження деяких аспектів вирішення податкових спорів, присвячені праці О.О. Дмитрик, В.С. Кіценка, С.М. Миронової, С.В. Овсян- нікова, В.В. Тильчика, Н.П. Каменської, М.П. Кучерявенка, Т.А. Латковської, Н.А. Маринів, Е.М. Нагорної, С.Г. Пепеляєва, С.В. Савсеріса, К.А. Сасова, Є.Ю. Сафарової, Є.В. Тарібо, Л.В. Трофімової, Є.А. Усенко, О.Ю. Щербакової, Н.В. Шевцової. У той же час питання щодо визначення обсягу повноважень адміністративного суду під час розгляду й вирішення податкових спорів залишаються досить дискусійними, а тому вимагають додаткового уточнення та дослідження.

Метою написання статті є характеристика процесуальних повноважень адміністративного суду під час розгляду та вирішення податкових спорів.

Виклад основного матеріалу. Ст. 56 Податкового Кодексу України регулює питання оскарження рішень контролюючих органів. Зокрема, названою статтею встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку [1]. У цьому аспекті зазначимо, що предметом судової діяльності адміністративного суду може виступати податковий спір як різновид публічно-правового спору. Саме адміністративне судочинство надає зобов'язаному суб'єкту податкових правовідносин, у випадку звернення до суду, розгалужений перелік можливостей щодо оскарження дій і рішень суб'єкта владних повноважень.

На основі аналізу адміністративно-процесуального законодавства й судової практики можна зробити висновок про існування ряду процесуальних функцій адміністративного суду, зумовлених його конституційною функцією щодо відправлення правосуддя. Такі функції, як правило, використовуються адміністративним судом під час реалізації адміністративної процесуальної правосуб'єктності та сприяють реалізації процесуальних прав та обов'язків, закріплених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАСУ) учасниками адміністративного процесу.

У цьому аспекті заслуговує на увагу дисертація І.І. Діткевич, у межах якої досліджено адміністративну процесуальну правосуб'єктність адміністративних судів, тобто зміст процесуальних прав та обов'язків суду. Так, І.І. Діткевич вважає, що правосуб'єктність адміністративного суду має структурований характер і складається з предметних та функціональних повноважень. Предметні повноваження - це такі повноваження адміністративного суду, що визначають межі компетенції певного судового органу, а функціональні - пов'язані з вирішальними діями адміністративного суду щодо керівництва адміністративним процесом у межах існуючих судових проваджень як структурних компонентів судочинства. Наприклад, предметні повноваження адміністративного суду першої інстанції становлять підвідомчість і підсудність адміністративних справ, а функціональні - пов'язані з діями суду першої інстанції щодо керівництва адміністративним процесом, що знаходять своє відображення в актах правосуддя у справі, що ґрунтуються на встановлених у судовому засідання фактах, і застосуванні норм матеріального й процесуального права [2, с. 10-11].

Отже, у дійсності розгляд податкових спорів у межах адміністративного судочинства відрізняється активною діяльністю суду шляхом вирішення загально-процесуальних питань, встановленням фактичних даних у справі. Роль суду не зводиться до спостерігача та не передбачає мінімальну участь у справі. Вважаємо, що суттєве значення для вирішення податкового спору має саме пізнання фактичних обставин справи, що реалізується у процесі судового доказування.

У ст.ст. 69-86 КАСУ законодавець детально регламентував процес доказування, спираючись, перш за все, на принципи змагальності, диспозитивності та офіційного з'ясування справи.

Д.О. Бочаров, проаналізувавши різноманітні точки зору стосовно визначення поняття «доказування», говорить про наявність у наукових колах двох підходів до визначення змісту діяльності суду щодо доказування - вузького й широкого. У вузькому розумінні доказування розглядається як діяльність лише з одержання (збирання, формування) та дослідження (перевірки) юридичних доказів. За широкого підходу наведений перелік доповнюється операціями оцінки й використання доказів [3, с. 10].

Не вдаючись до детального аналізу існуючих визначень терміну «доказування», відмітимо, що загальноприйнятою позицією в наукових колах вважається його трактування, як: розумової й процесуальної діяльності відповідних учасників судочинства по встановленню обставин судової справи за допомогою судових доказів.

Зі збирання доказів процес доказування тільки розпочинається, адже для того, щоб докази могли бути використані як засоби доказування, їх потрібно спочатку зібрати, тобто, тим чи іншим передбаченим законом шляхом отримати в розпорядження адміні- стратиивного суду саме як доказу, виділити з усієї великої кількості фактичних даних за ознакою їх значення для справи.

У процесі доказування можна умовно виділити дві його сторони: пізнавальну, розумову, що пов'язана з оцінкою доказів, і практичну, яка знаходить свій прояв у виявленні, закріпленні й перевірці доказів. Дійсно, судове доказування передбачає діяльність осіб, зацікавлених у результатах розгляду справи, і спрямоване на переконання суду щодо правильності позиції відповідної сторони. Докази, отримані судом від сторін, підлягають оцінці та висновкам. Як правило, адміністративний суд, базуючись на відповідних законодавчих нормах і судовій практиці, робить відповідні висновки, тобто сумує всі надані докази, дає їм остаточну оцінку та виносить рішення. Останні можуть і не збігатись із тим уявленням, якого прагнули сторони спору при наданні таких доказів. Тобто, реалізація такої функції судом здійснюється самостійно та автономно.

У цьому аспекті Ю.М. Савченко зазначає, що сторони податкового спору можуть допускати певні неточності, визначаючи коло фактів, які потребують доказування. Під впливом цього та враховуючи публічно-правовий характер податкових правовідносин, автором пропонується виокремити одного суб'єкта, який би відповідав за визначення тих фактів, що формують предмет доказування. Як такий суб'єкт пропонується суд.

Ю. Щербакова вважає, що такий науковий підхід щодо визначення кола фактів, які входять у предмет доказування, є неправильним. Учена підкреслює, що при доказуванні в податкових спорах суд може орієнтувати сторони на певні обставини й факти, що потребують включення у предмет доказування, виступати регулятором вказаних процесів. Але говорити про те, щоб віддати суду весь спектр повноважень щодо формування предмета доказування неможливо хоча би з тієї точки зору, що в такому випадку взагалі виключається розумова діяльність сторін податкового спору, а сам спір буде набувати тих рис, яких забажає судовий орган [5, с. 22-23].

Певну зацікавленість викликає позиція