процесуальні права потерпілого як основа його процесуального статусу

Демура М.І., к. ю. н.,

асистент кафедри кримінального процесу Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Стаття присвячена аналізу процесуальних прав потерпілого, особливостей їх нормативної регламентації та практики застосування.

Ключові слова: потерпілий, процесуальні права, статус, становище, заходи забезпечення, докази, показання.

Статья посвящена анализу процессуальных прав потерпевшего, особенностей их нормативной регламентации и практики применения.

Ключевые слова: потерпевший, процессуальные права, статус, положение, меры обеспечения, доказательства, показания.

Demura M.I. PROCEDURAL RIGHTS OF THE VICTIM AS THE BASIS OF PROCEDURAL STATUS

The article analyzes the procedural rights of the victim, the characteristics of regulation and regulatory practices application.

Key words: victim, procedural rights, status, position, measures security, evidence, testimony.

Постановка проблеми

Під час вивчення наукової юридичної літератури було встановлено, що загальноприйнятим є підхід, відповідно до якого під час дослідження участі конкретного суб'єкта в правових відносинах розглядається питання його правового статусу.

Не ставлячи перед собою завдання вирішити суперечки, які стосуються елементів правового статусу особи, слід зазначити, що майже всі науковці виділяють обов'язкову тріаду структурних складових правового статусу особи - її права, обов'язки та відповідальність.

Разом із визначенням правового статусу особи вважаємо за необхідне звернути увагу і на інше поняття - «правове становище особи». У науці його розглядають як узагальнюючу категорію, що розкриває всі елементи закріпленого в праві статусу особи, які знаходяться між собою у взаємозв'язку, а в соціальному плані зумовлені тим положенням, яке особа займає в системі суспільних відносин [1, с. 25-26].

Мета - аналіз процесуальних прав потерпілого, особливостей їх нормативної регламентації та практики застосування.

Виклад основного матеріалу

У доктрині кримінального процесу можливе використання як поняття «процесуальний статус», так і поняття «процесуальне становище особи», оскільки вони несуть різне смислове навантаження. Якщо процесуальний статус охоплює систему прав і обов'язків особи в цілому, то процесуальне становище демонструє систему прав і обов'язків особи залежно від конкретної форми та стадії кримінального провадження. Таким чином, процесуальне становище потерпілого може змінюватися під час кримінального провадження при збереженні ним відповідного процесуального статусу.

Наведеному розумінню поняття «правове становище особи» відповідає тлумачення терміна «становище», яке надається в словнику. Так, під становищем розуміють ті чи інші обставини, умови, в яких хто-, що-небудь перебуває; сукупність обставин, які створюють ту чи іншу ситуацію [2, с. 540].

Не потребує додаткової аргументації, що центральними елементами процесуального становища особи є її права та обов'язки. Отже, пропонуємо дослідити права та обов'язки потерпілого, якими він користується під час досудового розслідування, виявити проблеми, які виникають під час їх реалізації, та запропонувати шляхи їх вирішення.

По-перше, потерпілий має право бути повідомленим про свої права та обов'язки, передбачені КПК (п. 1 ч. 1 ст. 56 КПК). Зауважимо, що цьому праву потерпілого має кореспондувати обов'язок посадових осіб здійснити таке повідомлення. З огляду на законодавчі зміни вважаємо, що особі повідомляється про її права та обов'язки шляхом вручення пам'ятки про процесуальні права та обов'язки (ч. 2 ст. 55 КПК). Вбачається, що здійснення повідомлення шляхом вручення пам'ятки не забезпечить ефективність цієї норми. Із цього приводу, на наш погляд, необхідно звернутися до нормативних положень КПК 1960 р., відповідно до ст. 53 якого «суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав». Так, право потерпілого бути повідомленим про свої права та обов'язки має забезпечуватися двома напрямками діяльності посадових осіб: потерпілому вручається пам'ятка про його процесуальні права та обов'язки; слідчий, прокурор здійснює роз'яснення прав та обов'язків потерпілій особі. Про роз'яснення потерпілому його прав та обов'язків слідчий, прокурор має скласти окремий протокол, який засвідчується підписом потерпілого.

Вважаємо, що тільки така конструкція здатна забезпечити реалізацію потерпілим своїх прав у кримінальному провадженні та виконання покладених на нього обов'язків. На підтвердження вказаної тези можна змоделювати наступну ситуацію: потерпілий, якому було повідомлено про його права та обов'язки шляхом вручення пам'ятки, є необізнаним в юридичній термінології, і зміст обов'язку «не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості,, які стали йому відомі у зв'язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю» був йому незрозумілий. Без умислу порушити покладений на нього обов'язок, проте всупереч законодавчій забороні, він розповів знайомим про деталі проведених у провадженні слідчих (розшукових) дій та їх результати, внаслідок чого підозрюваний почав переховуватися від органів досудового розслідування. Своїми діями особа вчинила правопорушення, складякого передбачено ст. 387 КК «Розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування». Тобто через невиконання покладених на потерпілого обов'язків в окремих випадках може наставати кримінальна відповідальність. Такий приклад яскраво ілюструє необхідність роз'яснення особі її прав та обов'язків.

По-друге, потерпілий має право знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження і закінчення досудового розслідування (п. 2 ч. 1 ст. 56 КПК).

Закріплюючи в КПК право потерпілого знати сутність підозри та обвинувачення, законодавець, на жаль, не передбачив гарантій реалізації цього права, оскільки в КПК не встановлено обов'язку слідчого, прокурора ознайомити потерпілого із повідомленням про підозру або обвинувальним актом. Із цього приводу зазначимо, що процесуальна дія повідомлення особі про підозру - це дія, яка передусім стосується інтересів потерпілого.

Аналізуючи положення КПК, Ю.П. Аленін та І.В. Гловюк приходять до висновку, що потерпілий має можливість ознайомитися з повідомленням про підозру лише при ознайомленні із матеріалами досудового розслідування до його завершення (ст. 221 КПК) та при відкритті матеріалів (ст. 290 КПК), а з обвинувальним актом - після призначення справи до судового розгляду (ч. 2 ст. 317 КПК). На думку науковців, затягування моменту, коли потерпілий повідомляється про підозру та обвинувачення, не сприяє своєчасності захисту його інтересів, а отже, така ситуація має бути змінена [3, с. 115]. Особливо це стосується ситуацій, коли особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, продовжувала погрожувати потерпілому, а її затримання уповноваженими особами і повідомлення про підозру фактично означає, що потерпілий може більше не побоюватися за свою безпеку.

З метою забезпечення інтересів потерпілого в кримінальному провадженні вбачається за необхідне передбачити в КПК обов'язок слідчого, прокурора відразу після складення повідомленням про підозру або обвинувального акта направляти або вручати копії цих документів потерпілому.

Для повноти розгляду позначеного питання хотілось би зупинитися ще на одному моменті: в п. 2 ч. 1 ст. 56 КПК, серед іншого, закріплено право потерпілого бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження.

Проаналізувавши положення розділу ІІ КПК «Заходи забезпечення кримінального провадження», можна констатувати, що в КПК не передбачено обов'язку слідчого, прокурора направити або вручити потерпілому письмове повідомлення або копію ухвали слідчого судді про застосування до підозрюваного заходів забезпечення.

Однак вважаємо, що думка потерпілого має відігравати вирішальну роль під час прийняття рішення про застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Для цього окремі науковці пропонують надати потерпілому право брати участь у судовому засіданні з розгляду клопотання про обрання заходу забезпечення, оскільки потерпілий може вказати на факти загроз його життю і здоров'ю, на деякі обставини вчинення злочину, що необхідні для встановлення обґрунтованості підозри та причетності особи до вчинення кримінального правопорушення [4, с. 16-18].

Слід зазначити, що вказана практика вже визнана деякими країнами. Наприклад, КПК Республіки Білорусь закріплює право потерпілого брати участь під час розгляду судом питання затримання, тримання під вартою, домашнього арешту підозрюваного, обвинуваченого і оскаржити таке рішення до суду (п. 7 ч. 1 ст. 50) [5].

Аналізуючи практику застосування кримінального процесуального закону в нашій країні, слід зазначити, що ухвали суду про застосування до особи заходів забезпечення кримінального провадження нерідко містять такі формулювання: «покласти на обвинуваченого наступні обов'язки: утримуватися від спілкування з потерпілими...» [6]; «у суду відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а також запобігти його спробам незаконно впливати на потерпілих.» [7]; «суд встановив, що в потерпілого є обґрунтовані побоювання щодо подальшого застосування насильства відносно нього» [8].

Наведені приклади додатково підтверджують, що надання потерпілому можливості висловлювати власну думку з приводу застосування до особи заходів забезпечення кримінального провадження дозволить забезпечити йому особисту безпеку, а в деяких випадках (наприклад, під час вирішення питання про арешт майна підозрюваного) - гарантуватиме відшкодування йому шкоди. У зв'язку із цим доцільно п. 2 ч. 1 ст. 56 КПК доповнити наступним положенням: «потерпілий має право бути повідомленим про час і місце судового засідання про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження». Також необхідно передбачити в ст. 132 КПК, яка має назву «Загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження», обов'язок слідчого, прокурора, слідчого судді під час прийняття рішення про обрання, зміну чи скасування заходів забезпечення кримінального провадження щодо підозрюваного повідомляти потерпілого шляхом направлення йому копії процесуального рішення.

По-третє, потерпілий має право подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду (п. 3 ч. 1 ст. 56 КПК). У кримінальній процесуальній науці ще в 60-х роках минулого століття О.М. Ларіним було доведено, що доказування - це не тільки здійснювана у встановлених законом формах діяльність слідчого, прокурора, але й інших учасників (суб'єктів) кримінального процесу, яка полягає в дослідженні фактів про вчинений злочині пов'язаних із ним обставин із метою досягнення поставлених законом завдань кримінального судочинства [9, с. 12]. Вбачається, що одним із таких учасників є потерпілий.