Фінансове спонукання держави до об'єднання територіальних громад, яке передбачене внесенням змін до формування місцевих бюджетів «починаючи з 2015 року шляхом введення таких нових видів трансфертів: освітня субвенція, субвенція на підготовку робітничих кадрів та медична субвенція» [12], а також значної кількості інших змін є очевидним. Фінансова стимуляція процесу добровільного об'єднання громадян пояснюється бажанням центральних органів, передусім, зменшити організаційний тиск на управління місцевими справами. На це вказують дослідження А.Чернобай та В. Чайковської, які наголошують, що «чітке забезпечення повноважень органів місцевого самоврядування необхідними фінансовими ресурсами, в тому числі через їх участь у розподілі загальнодержавних податків; ліквідація державних адміністрацій і створення натомість державних представництв з контрольно-наглядовими і координаційними, а не виконавчими функціями» [19, с.107] є саме тим шляхом, який змінить ситуацію управління на місцях до кращого. Прагнення України успішно подолати кризові ситуації, орієнтація на європейські цінності державного управління нероздільно пов'язані з вирішенням проблем підвищення ефективності системи органів публічної влади на інноваційних засадах. У цьому контексті надзвичайно важливим є втілення ініціатив щодо конституційних змін з децентралізації влади, пріоритетних завдань Стратегії реформування державного управління України на 2016-2020 роки[13]; розроблення нової редакції Закону України «Про державну службу» [6], що регулюють основні принципи, правові та організаційні засади функціонування публічної державної служби. Однак, їх успішна реалізація гальмується широким колом назрілих болючих питань, що перешкоджають своєчасному, масштабному та якісному впровадженню визначених нововведень. Зокрема, експертним шляхом виявлено досить низький рівень готовності державних службовців до інноваційної діяльності; яскраво виражену в їх середовищі освітню неоднорідність з незначним відсотком фахівців, що мають спеціальну державноуправлінську освіту. Крім того, слід відмітити неналежний рівень розвитку інноваційної культури, відсутність підготовлених лідерів реформаторського типу, а також поширений фактор супротиву нововведенням типу «компетентнісна несумісність» [4, с.179]. Сьогодні до посадових осіб органів публічної влади ставляться такі вимоги, що дедалі ускладнюють та збільшують ступінь напруженості, відповідальності, професійної майстерності, необхідних для виконання службових завдань; відтак, саме в цих умовах професійна культура забезпечує необхідний рівень виконання фахових функцій та можливість подальшого самовдосконалення працівника. Вона виявляється через єдність особистісних та суспільних моральних цінностей індивіда, ступінь володіння ним інноваційними досягненнями та фаховими компетенціями, соціально-професійною мобільністю тощо. Саме тому професійна культура є необхідним інструментом успішного управління на будь-якому рівні та поєднує всі моральні аспекти діяльності посадових осіб органів публічної влади.

Історія публічної адміністрації в Європі є прикладом перманентності змін та її вдосконалення, що є адекватною відповіддю на суспільні виклики, пов'язані насамперед з кардинальними змінами в політичній і економічній системах. Вважається, що нове осмислення процесу адміністративної модернізації спричинили три значні зміни, які відбулися в США та Західній Європі упродовж вісімдесятих років минулого сторіччя: реструктуризація економіки, оновлення політичних систем країн та зміни ідеологічної парадигми [18, c. 73-74]. Як будь-яка система, публічна адміністрація не може залишатися незмінною у світі, що постійно змінюється. Колишній прем'єр-міністр Франції Л. Жюспен у свій час зазначав, що “система державного управління повинна реформуватися, оскільки суспільство і весь світ змінюються, з'являються нові технології, а публічна адміністрація, як і організації приватного сектору, не може уникнути пошуку оптимальних шляхів своєї діяльності” .

В окремих країнах Європи цілі адміністративної реформи суттєво відрізнялися, що залежало від багатьох причин, зокрема від періоду їх здійснення. Так, у Західній Європі в сімдесятих роках минулого століття метою перетворень стало підвищення спроможності громад та посилення муніципальної влади, тоді як у дев'яностих роках під час впровадження моделі “New Public Management” домінували принципи результативності і приватизації. При цьому, як зазначають німецькі дослідники Д. Шиманке і Г. Ціммерманн, між вище зазначеними цілями у будь-який момент можуть виникнути напруга чи конфлікт. Наприклад, результативність або консолідація можуть перебувати в конфлікті з якістю послуг чи наближенням до громадянина публічної адміністрації [15, с. 38]. Держави Східної Європи, приймаючи основоположні рішення, з одного боку, дотримувалися принципів демократії, правової держави, багатопартійної системи, виборчої системи, поділу влади, місцевого самоврядування, а з другого - розробляли відповідно своє національне рішення. Потім на цій базі було здійснене реформування публічного врядування. Слід відзначити також, що досвід модернізаційних перетворень у країнах Європейського Союзу переконливо довів, що “дешева держава” повинна обслуговуватися добре організованою, компетентною, забезпеченою сучасними засобами управління і комунікації адміністрацією, яка має відповідне якісне кадрове забезпечення та тісно співпрацює із громадянами. Тому реформування публічної адміністрації вимагає досить значних інвестицій, а її функціонування передбачає наявність необхідних матеріальних та фінансових ресурсів. Наприклад, важливо добитися конкурентоспроможності держави на ринку праці, що дасть змогу мати кадри високої кваліфікації. Економія повинна досягатися не завдяки зниженню зарплат державних службовців, а за рахунок значного зростання ефективності дій публічної адміністрації. Скорочення кількості державних службовців не повинно бути самоціллю, а має пов'язуватися з ретельним функціональним обстеженням органів влади для уникнення дублювання функцій. Ключове значення має реформування права, визначення уніфікованих процедур, впровадження електронного обігу документів всередині адміністрації та між нею і громадянами [8, с. 77].

Велике значення має виявлення тенденцій розвитку громадянського суспільства і адекватних йому сучасних систем та організаційних структур публічного управління в європейських країнах і здійснення порівняльного аналізу розв'язання проблеми вибору оптимальної системи управління в цих державах та в Україні.

Важливо відзначити велику увагу польських дослідників до якості діяльності публічної адміністрації, яку вони характеризують словом “гарна” (dobra). Зокрема, на основі європейського Кодексу Гарної адміністрації виділено такі принципи: відповідність праву, недискримінація, пропорційність, визначеність завдань, безсторонність, об'єктивність, ввічливість, привітність, відповідь на листи мовою звернення, підтвердження отримання листів, направлення звернення до компетентного органу у разі його неправильного адресування, дотримання термінів, попередження про можливість оскарження, охорона таємниці, вмотивоване прийняття рішень, надання інформації тощо. Досить поширеною є у Польщі критика організаційного забезпечення реформ, що особливо помітно із робіт професора В. Кізюна. Основою для розвитку органів влади він назвав чіткість роботи публічної адміністрації, включаючи в це поняття ефективність та економічність. Виділяючи основні недоліки управління в Польщі, що заважали її європеїзації, Кізюн на перше місце ставить гігантоманію, тенденцію до надмірної розбудови організаційних структур, кількості організаційних ланок та щаблів управління тощо. На другому місці відзначено люксоманію - тенденцію до створення чиновниками для себе суперкомфортних умов праці та відпочинку: кабінетів, будинків, меблів, автомобілів, закордонних подорожей тощо. Третьою названо корупцію, яка стала звичайним явищем. Наступною проблемою була ароганція - відрив влади від мас, а п'ятою - організаційна фікція, що полягала у розходженні проголошених прав самоврядування із дійсним станом справ, а також у низькому рівні фінансового забезпечення цих прав.

Сучасні тенденції організації публічної адміністрації країн ЄС базуються на демократичній децентралізації влади, що здійснюється шляхом передання достатніх повноважень на найближчий до людей рівень влади. Наслідком таких реформ стало розширення компетенції регіональних та місцевих органів влади, тобто децентралізація управління, а також укрупнення адміністративно-територіальних одиниць (Швеція, Бельгія, Німеччина, Данія, Польща). Таким чином, децентралізована модель в умовах сталого соціально-економічного розвитку довела свою перевагу над централізованою. На сьогоднішній день у світі не існує жодної універсальної моделі чи методології, яку б можна в повному обсязі і без змін застосувати в Україні. Причина цього, на мою думку, є різні історичні умови розвитку формування моделей організації місцевого самоврядування, специфічними ознаками яких є типи та форми взаємовідносин органів місцевого самоврядування з органами державної влади. На разі в європейських країнах виділяють три основні моделі місцевого самоврядування, які склалися під час муніципальних реформ, а саме: англосаксонська, континентальна, змішана. Основні характеристики зазначених моделей місцевого самоуправління наведені в таблиці

Модель місцевого самоврядування

Країни, що використовують

Характеристика моделі

Англосаксонська

Великобританія

Високий рівень автономії місцевого самоврядування, виборність та контроль з боку населення. Відсутність на місцях спеціальних державних уповноважених, на яких покладена функція контролю над органами місцевого самоврядування. Відсутність місцевих адміністрацій (органів державної влади на місцях)

Континентальна

Франція, Італія,

Іспанія, Бельгія,

Нідерланди, Польща, Болгарія

Поєднання прямого державного управління і місцевого самоврядування. Певна ієрархія системи управління, в якій місцеве самоврядування є ланкою в порівнянні з державною владою. Обмежена автономія місцевого самоврядування, наявність на місцях спеціальних державних уповноважених, які контролюють органи місцевого самоврядування

Змішана

Німеччина, Австрія

У деяких ланках місцевого самоврядування виборний орган може бути і ланкою муніципального управління, і представником державної адміністрації

У сучасних умовах виділяють п'ять основних характеристик, що притаманні децентралізації в європейських країнах:

- демократизація шляхом розвитку місцевої та регіональної автономії;

- максимально ефективне вирішення місцевих проблем;

- свобода через місцеву та регіональну автономію;

- забезпечення культурної, мовної та етнічної різноманітності;

- економічна конкуренція між місцевим та регіональним рівнями.

Зарубіжний досвід свідчить про значущість децентралізації для країн, які перебувають у стадії глибинних змін у системі регулювання суспільних відносин. Для країн перехідного періоду децентралізація є дієвим способом зміни суттєвих характеристик суспільства і має значний потенціал та перспективи для місцевого розвитку.