Публічний прок'юремент у галузі освіти як перспективний напрям реалізації освітньої функції сучасної держави

Дронов В.Ю., викладач

У статті досліджується загальнотеоретичний аспект соціальної ролі та особливостей організації публічних закупівель (публічного прок'юременту) як перспективного напряму реалізації освітньої функцій сучасної держави. обґрунтовується, що державне замовлення на підготовку фахівців є дієвим засобом забезпечення доступу до вищої освіти.

Ключові слова: сучасна держава, освітня функція сучасної держави, публічний прок'юремент, публічні закупівлі, державне замовлення, регіональне замовлення, вища освіта, приватні вищі навчальні заклади.

В статье исследуется общетеоретический аспект социальной роли и особенностей организации публичных закупок (публичного прокьюремента) как перспективного направления реализации образовательной функции современного государства. обосновано, что государственный заказ на подготовку специалистов является действенным средством обеспечения доступа к высшему образованию.

Ключевые слова: современное государство, образовательная функция современного государства, публичный прокьюремент, публичные закупки, государственный заказ, региональный заказ, высшее образование, частные высшие учебные заведения.

The article deals with general theoretic aspect of social role and peculiarities of public procurement organization as a perspective way of realization of educational function of modern state. It is grounded that governmental orders for training of specialists is an effective tool to provide access to the higher education.

Key words: modern state, educational function of modern state, public procurement, governmental orders, regional orders, higher education, private institutions of higher education.

Постановка завдання. В аспекті формування сильної, соціальної та інноваційно орієнтованої держави в Україні, особливої актуальності набувають питання державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науковопедагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів (далі - державне замовлення на підготовку фахівців). Суттєвою складовою частиною зазначених процесів вбачається такий напрям як регіональне замовлення, що є свідченням тенденції регіоналізації освітньої функції сучасної держави. Держава, замовляючи підготовку фахівців у вищих навчальних закладах (далі - ВНЗ) за бюджетні кошти, здійснює таким чином публічну закупівлю.

Ступінь розробленості проблеми. У літературі з теорії держави та права питання публічних закупівель висвітлюються мало. У свою чергу, сучасна держава та її функції досить детально та всебічно досліджувались А.В. Венгеровим, О.О. Джураєвою, Н.М. Крестовською, А.Ф. Крижановським, В.В. Лазарєвим, М.М. Марченко, В.С. Нер- сесянцом, Ю.М. Оборотовим, О.Ф. Скакун та іншими. публічна закупівля регіональне замовлення

При цьому ускладнення суспільних відносин свідчить про необхідність більш детальних досліджень у сфері матеріального, організаційного, інституціонального забезпечення державою реалізації своїх функцій і, перш за все, в освітній галузі. У зв'язку з цим аналіз і розкриття сутності державного замовлення та публічних закупівель у сфері освіти є актуальним напрямом наукових досліджень.

Мета статті - розкрити сутність публічних закупівель у галузі освіти та довести, що державне замовлення на підготовку фахівців є публічною закупівлею.

Виклад основного матеріалу. Обґрунтовуючи появу економічної функції держави, вчені зазначають, що економічна діяльність держави виникає разом із самою державою. На перших етапах вона була необхідна задля матеріального забезпечення функціонування самої держави, зокрема закупівлі озброєння [1, с. 116]. Отже, вже тоді держава робила закупки для власних потреб.

До того ж, серед неправових методів здійснення функцій держави виділяють економічні, одним з яких називають саме державне замовлення [2, с. 184].

Говорячи про зростання економічної функції держави з середини XIX ст., особливо у XX ст. з кінця 50-х рр., у країнах Західної Європи і Північної Америки, вчені відзначають зростання впливу на приватний сектор шляхом різних засобів регулювання і контролю - політики цін, податків, інвестицій, експорту, імпорту, державних замовлень, кредитної політики тощо [3, с. 51].

На законодавчому рівні державне замовлення було визнано важливим регулятором економіки, який треба розглядати не тільки як елемент суто командно-адміністративної економіки, але й органічну складову частину ринкової системи господарювання, ще у 1991 р. [4].

Зазначимо, що така економічна направленість стосується саме публічних закупівель. Освітня функція сучасної держави, хоча й належить до соціальних функцій сучасної держави, має соціально-економічний характер, оскільки її завданнями є забезпечення розвитку і потреб людини та суспільства, а з іншого боку - потреб економіки. Для реалізації цієї функції використовуються форми та методи як соціального, так і економічного характеру: вивчення потреб суспільства, сприяння регіональному розвиткові, створення умов для доступу до вищої освіти, державне замовлення як вид публічних закупівель, надання пільг талановитим та соціально неза- хищеним абітурієнтам (студентам), запровадження регіональних коефіцієнтів тощо.

Однією з форм реалізації освітньої функції сучасної держави є забезпечення доступу до вищої освіти, зокрема права отримати її безоплатно. Таким чином, держава, як вже відзначалось, з одного боку, забезпечує потреби свої та суспільства, з іншого боку - право громадянина на освіту. Але ж насправді отримання освіти у такому разі буде здійснюватися не безоплатно, а коштом державного чи місцевого бюджетів, шляхом формування та розміщення державного та регіонального замовлень. Отже, держава чи територіальна громада купують послугу з надання вищої освіти. Питання здійснення таких покупок врегульовані Законом України «Про публічні закупівлі», який вважається достатньо прогресивним. Постають два питання: чи відповідають процедури державного та регіонального замовлення цьому закону та чи розповсюджується його дія на такі замовлення.

По-перше, з'ясуємо, чи є державне замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів предметом регулювання Закону України «Про публічні закупівлі» [5].

П. 5 ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що особливості здійснення процедур закупівлі встановлюються окремими законами для таких товарів, робіт і послуг, як, зокрема, послуги з підготовки фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів (післядипломна освіта) за державним замовленням [5]. Отже, ми можемо дійти висновку, що закон регулює такі відносини, але передбачає можливість регулювання особливостей спеціальними законами.

Варто зазначити, що, відповідно до ч. 3 ст. 2, дія Закону «Про публічні закупівлі» не поширюється на випадки, якщо предметом закупівлі є послуги з провадження наукової, науково-технічної діяльності, які фінансуються на конкурсній основі в порядку, визначеному ст. ст. 49, 58 і 59 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» [5]. Вони стосуються діяльності Національного фонду досліджень України [6].

Послуги з підготовки фахівців можуть бути предметом закупівлі, відповідно до того, як його визначає п. 18 ч. 1 ст. 1 Закону «Про публічні закупівлі»: товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі) [5].

За таких умов на розміщення державного замовлення на підготовку фахівців також будуть поширюватись механізми відповідного контролю, процес стане більш прозорим. З іншого боку, якщо сьогодні «бюджет йде за абітурієнтом», чому тоді абітурієнт не може «зі своїми грошима» піти до приватного ВНЗ?

До того ж, якщо публічну закупівлю врегульовано законом, то державне замовлення великою мірою - підзаконними актами. Держава може закуповувати товари, послуги та роботи у фізичних та юридичних осіб навіть для потреб оборони, що передбачено Законом України «Про публічні закупівлі». Приміром, закупівля Міністерством оборони України апаратури електричної для проводового телефонного чи телеграфного зв'язку; відеофонів (26.30.2) радіостанцій (32344230-7) (засобів транкінгового зв'язку) у ТОВ «ДОЛЯ І КО. ЛТД» [7]. Ще один приклад - закупівля військовою частиною 1471 рюкзаків бойових індивідуальних у ТОВ «Торнадо» [8].

Прикладом співробітництва держави та приватного сектора у важливій соціально значимій сфері може слугувати надання соціальних послуг, тобто комплексу заходів із надання допомоги особам, окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, з метою розв'язання їхніх життєвих проблем. Відповідно до абз. 9 ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги», суб'єкти, що надають соціальні послуги - підприємства, установи, організації та заклади незалежно від форми власності та господарювання, фізичні особи-підприємці, які відповідають критеріям діяльності суб'єктів, що надають соціальні послуги, а також фізичні особи, які надають соціальні послуги. До недержавного сектору сфери надання соціальних послуг також (окрім комунального) належать громадські, благодійні, релігійні організації та фізичні особи, діяльність яких пов'язана з наданням соціальних послуг. Управління сектором здійснюється в порядку, визначеному законодавством та відповідними статутами. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування шляхом збирання, узагальнення та аналізу інформації про становище і життєві обставини особи або соціальної групи, оцінки впливу послуг на процес подолання складних життєвих обставин визначають потреби у соціальних послугах, їх видах і обсягах та забезпечують їх надання, зокрема шляхом соціального замовлення, коштами, передбаченими цим Законом для фінансування соціальних послуг. У разі залучення бюджетних коштів до фінансування соціальних послуг, які надаються в установленому порядку недержавними суб'єктами чи фізичними особами, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування на конкурсній основі укладають із суб'єктами, що надають соціальні послуги, договір щодо умов фінансування та вимог до обсягу, порядку і якості надання соціальних послуг. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, що уклали договір щодо залучення бюджетних коштів до фінансування соціальних послуг фз недержавними суб'єктами, які перемогли у конкурсі, здійснюють контроль за цільовим використанням бюджетних коштів та якістю надання послуг [9].

Таким чином, зважаючи на ст. 13 Закону України «Про соціальні послуги», можна дійти висновку, що держава може замовляти соціальні послуги в осіб приватного права, що робить ще більш актуальним питання про те, чому держава не може замовляти освітні послуги у приватних ВНЗ.