1.2 Роль міжнародних організацій в регулюванні діяльності міжнародної цивільної авіації Найбільш представницькою за кількістю членів (більше 180 країн) і авторитетної з міждержавних організацій, пов'язаних з діяльністю міжнародної цивільної авіації, є згадувана ІКАО, що представляє собою справжній центр універсального співробітництва зацікавлених країн з усіх питань в даній галузі міжнародних відносин. Створена на основі положень Чиказької конвенції 1944 р., вона з 1947 р. здійснює дослідження, розробку та удосконалення стандартів, правил, регламентів, покликаних забезпечувати безпечне і впорядковане розвиток цивільної авіації, надійність та економічність повітряно-транспортних сполучень. У цілому місія ІКАО полягає в організації та координації міжнародного співробітництва у справі практичного використання в глобальному масштабі повітряного простору, як міжнародного, так і національного, цивільною авіацією. Для вступу в ІСАО держава повинна направити депозитарію Чиказької конвенції, яким уповноважено бути уряд США, повідомлення про своє приєднання до цього багатостороннього договору. Після тридцяти днів з моменту одержання депозитарієм такого повідомлення, про що одночасно сповіщаються всі інші учасники Організації, приєднання вважається таким що набуло чинності, а держава-претендент стає повноправним учасником ІСАО. Членство в ІКАО припиняється через дванадцять місяців після того, як відповідна держава-член повідомить депозитарій про денонсацію їм Чиказької конвенції. Припинення членства може здійснитися також автоматично - при виключенні держави зі складу членів Організації Об'єднаних Націй, якщо, однак, Генеральна Асамблея ООН при цьому не висловиться за збереження членства цієї країни в ІСАО. У разі невиконання державою - членом ІКАО своїх фінансових зобов'язань перед нею його членство може бути призупинено. Головним із центральних органів ІСАО є скликається один раз на три роки або на надзвичайні сесії загальні збори її членів - Асамблея, до участі в засіданнях якої в якості спостерігачів можуть бути допущені представники будь-якої іншої зацікавленої міжнародної організації, а також держав, які не є членами ІСАО. У число функцій Асамблеї ІКАО входить визначення напрямків діяльності Організації з метою розвитку міжнародної цивільної авіації і впорядкованого використання міжнародного повітряного простору. Її прерогативою є формування головного виконавчого органу ІСАО - Ради, розгляд і затвердження його звітів і трирічних програм його діяльності [1; 7; 9]. Зазвичай рішення Асамблеї приймаються простою більшістю голосів держав-членів, присутніх на засіданні, крім рішень про скликання надзвичайних сесій, коли необхідно, щоб за таке рішення було подано не менше 20% голосів. Рішення про схвалення пропонованих Радою поправок до Чикагської конвенції можуть прийматися двома третинами голосів держав-членів, а про перенесення місцезнаходження штаб-квартири ІСАО, в даний час знаходиться в Монреалі (Канада), - кваліфікованою більшістю голосів у три п'ятих представників держав-членів. Головним органом АФКАК є Пленарна сесія країн-членів, що скликається один раз на два роки. Адміністративна рада АСЕКНА збирається на свої засідання один раз кожні три місяці. На латиноамериканському континенті вирішення питань співробітництва в галузі міжнародної цивільної авіації здійснюється на міждержавному рівнів основному Центральноамериканської організацією з обслуговування аеронавігації (КОКЕСНА), що почала свою діяльність в 1961 р. Її завдання полягає у безпосередньому забезпеченні відповідно до регіональним планом ІСАО управління повітряним рухом над територіями держав регіону. Свої послуги дана Організація надає не тільки державам-членам, а й зареєстрованим у них юридичним особам, а також приватним особам, які мають їх громадянство і володіє літальними апаратами. Управління повітряним рухом КОКЕСНА здійснює на основі регламентів, що діють в контрольованому нею повітряному просторі. Інструкції, що даються її службами за запитами експлуатантів або ж за власною ініціативою, обов'язкові для виконання командирами літальних апаратів. Організація управомочена інформувати компетентні влади держав-членів про випадки порушення правил повітряного руху. Сама вона зобов'язана враховувати і дотримуватися правил, встановлені законодавством цих держав і пов'язані з використання повітряного простору таких. Керівний орган КОКЕСНА - Адміністративна рада, що формується з представників держав-учасників на паритетній основі. Рада управомочен приймати рішення з широкого кола питань, включаючи зміну установчого документа Організації - її Статуту, прийом нових членів, отримання і погашення позик. Всі такі рішення для їх прийняття вимагають одностайності всіх членів Ради. Співробітництво в галузі регулювання діяльності цивільної авіації між країнами - колишніми союзними республіками СРСР здійснюється переважно на основі двосторонніх угод. Однак усі такі угоди враховують в якості базових положення Угоди про цивільну авіацію і про використання повітряного простору від 21 грудня 1991 р. Відповідно до цього документа був проголошений піддався потім обгрунтованій критиці фахівців-міжнародників теза "єдиного повітряного простору" держав - членів Співдружності, що НЕ узгоджуватися ні з принципом державного суверенітету щодо повітряної території кожної країни, ні з реальною наступною практикою в цій області. Необхідну коректування в це питання вніс укладена незабаром (15 травня 1992р.) Угода про використання повітряного простору держав - членів СНД, яке закріпило все що встановилися в міжнародній практиці принципи використання цивільної авіації в міжнародних сполученнях. З урахуванням його положень було утворено і функціонує як координуючого органу Міждержавний авіаційний комітет (МАК). Важливим елементом діяльності МАК є розробка проектів угод про співробітництво у сфері розвитку та підтримки міжнародних повітряних сполучень між країнами СНД та державами Західної Європи, Америки, Азії та Африки. Про ефективність роботи МАК свідчить, зокрема, той факт, що рекомендовані їм системи сертифікації авіаційної техніки та стандарти сприйняті практично всіма країнами - членами СНД і в результаті включення таких у укладаються ними угоди отримали статус міжнародних. Повітряний транспорт є швидкісною ланкою єдиної транспортної системи. Авіаційний транспорт відіграє важливу роль у здійсненні міжнародного сполучення України, особливо на заході, сході та півдні, а також у межах національної транспортної мережі, зокрема у напрямку захід - схід (Львів - Харків, Львів - Дніпропетровськ). Специфіка цього виду транспорту (швидкість, комфортність тощо) зумовлює його пріоритетний подальший розвиток. Безпосередньо діяльність у сфері авіаційних перевезень пасажирів, вантажу здійснюють різні державні, колективні, приватні підприємства та організації, товариства та громадяни. До управлінських об'єктів в сфері авіаційного транспорту відносяться: аеропорти та інша наземна інфраструктура, служба аеронавігації - обслуговування повітряних суден в повітряному просторі України, авіакомпанії (експлуатанти), екіпажі повітряних суден. Особливості створення і діяльності суб'єктів у сфері авіаційного транспорту визначають Повітряний кодекс України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон України "Про господарські товариства”, інші нормативно-правові акти. Головним регулюючим документом для світової авіації є Чикагська Конвенція, що прийнята державами - засновниками ІСАО - International Civil Avia Organization (Міжнародна організація цивільної авіації) ще в грудні 1944 року. Цей документ є свого роду "Конституцією” для діяльності всіх авіаційних країн. Він встановлює принципи діяльності авіаційних влад кожної країни-учасниці, принципи діяльності авіакомпаній, аеропортів, всіх учасників ринку авіаперевезень. Всі інші міжнародні документи, що застосовуються на міжнародній діяльності авіаційного транспорту, тільки доповнюють Положення Чикагської Конвенції, конкретизують окремі її пункти та статті, надають роз'яснення для однозначного її трактування та тлумачення всіма членами світового авіаційного співтовариства. Сучасний стан розвитку авіаційного транспорту України потребує і найсучаснішої системи правового регулювання. Слід зазначити, що процес такого регулювання відбувається за кількома напрямками: правове регулювання фінансово-господарської діяльності авіаційних підприємств; правове регулювання взаємовідносин між суб'єктами авіаційної діяльності, технічне регулювання вимог до авіаційної техніки та наземної інфраструктури; правове регулювання вимог до авіаційного персоналу щодо рівня їх кваліфікації, досвіду роботи та стану здоров'я, тощо. Оскільки діяльність авіаційного транспорту відрізняється чи не в найбільшому застосуванні єдиних міжнародних вимог, процеси правового регулювання одночасно відбуваються як на міжнародному, так і на національному рівнях. Робота, направлена на адаптацію національних нормативно-правових актів до європейських стандартів, проходить дуже повільними темпами. Ситуація, яка склалася з нормативно-правовим забезпеченням діяльності авіаційних підприємств в Україні, значно впливає на рівень забезпечення безпеки польотів, який і так є не досить високим. Провідні вітчизняні авіаційні перевізники не відповідають сучасним вимогам світового авіаційного співтовариства, наслідком чого є низька конкурентоспроможність наших компаній на ринку авіаційних перевезень в Україні та світі. Так, система нагляду за безпекою польотів в Україні не визнана на міжнародному рівні, за умов негайного "відкриття неба” українські перевізники не готові на рівних конкурувати з іноземними авіакомпаніями, які збільшують свою присутність на ринку країни. Жорсткого правового регулювання потребують відносини у сфері підготовки авіаційного персоналу. За розрахунками фахівців, дефіцит кваліфікованого льотного складу через 3-5 років в Україні буде складати приблизно 25-30 відсотків. Діючий Повітряний кодекс України, прийнятий в перші роки незалежності, неспроможний врегулювати відносини між суб'єктами авіаційної галузі в сучасних економічних умовах. Нормативно-правові акти розроблені на основі Повітряного кодексу України значно краще справляються з задачею регулювання відносин в авіаційній галузі, але також мають певні вади, які в свою чергу гальмують процеси розвитку авіації в Україні. Таким чином, за останні 2 - 3 роки поступово розпочався процес адаптації українського законодавства у сфері авіаційної галузі до європейських стандартів. Українська авіаційна влада спільно з експертами Європейського контролю (ЄК) розробили паспорт проекту "Забезпечення безпеки польотів в Україні”, початок реалізації якого розпочато з січня 2007 року та який став першим проектом в Україні, що реалізовуватиметься у рамках технічної та експертної допомоги за програмою Європейського Союзу "TWINNING”. Розділ 2. Проблематика діяльності цивільної авіації у міжнародному просторі 2.1 Правові проблеми щодо виконання міжнародних польотів в Україні В Україні йде копітка робота щодо напрацювання національного законодавства, з урахуванням основних положень міжнародного повітряного права та позитивної практики колишнього СРСР. Це, основним чином, стосується і встановленого порядку використання повітряного простору України, який ґрунтується, зокрема, на Декларації про державний суверенітет (1990) [1], Конституції України (1996), яка від імені Українського народу закріпила суверенітет над всією територією України в межах існуючих кордонів, які є цілісними і недоторканними (ст.2). Україна, як суб'єкт міжнародного права, здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає договори, у тому числі про повітряні сполучення щодо використання повітряного простору тощо [2, ст.9].