РЕНЕСАНС ІДЕЇ СУСПІЛЬНОГО ДОГОВОРУ У ХХ СТОЛІТТІ

Юдін З.М.

Постановка проблеми. Політична філософія ХХ ст., безумовно, подарувала людству неймовірну кількість оригінальних та глибоких теорій, концепцій і політичних програм. Усі вони складають яскраву та строкату палітру, в якій є місце як націоналістичним доктринам (К. Шмітт, Г. Моргентау), так і ліво-ліберальним пошукам справедливого влаштування соціуму. Власне, якраз ліво-ліберальне крило політичної філософії здійснило суттєвий внесок у забуту упродовж ХіХ - початку ХХ ст. теорію суспільного договору. Ідеться перш за все про Дж. Ролза і Ю. Габермаса, а також, певною мірою, Р. Дворкіна, який значно зміцнив позиції ліво-ліберальних правових теорій.

Поза сумнівів, розвиток ідей про організацію сучасного суспільства, обґрунтування тих чи інших моделей його функціонування і інсти- туціоналізації є ключовою проблемою соціальної філософії. При цьому значення розробок соціальної філософії саме другої половини ХХ ст. пов'язуються з виникненням цілого ряду завдань, з яким зіткнулися громадські інститути: починаючи з питань екологічного благополуччя людства і закінчуючи дискусіями про природу соціальної справедливості. Власне, ХХ ст. поставило перед політичною філософією доволі серйозні виклики, пов'язані, зокрема, з необхідністю філософського осмислення ліберального порядку денного. Якщо враховувати, що друга половина ХХ ст. пройшла під знаком протистояння лібералізму і тоталітаризму в тій чи іншій його формі (і як показує сьогоднішня політична картина світу, складно говорити про закінчення цього протистояння), то західна політична і правова філософія прагнула відродити фундамент лібералізму, значною мірою забутий за доби індустріальної революції, а саме ідею суспільного договору.

Мета статті - показати, яким чином Дж. Ролз, Ю. Габермас та Р. Дворкін посприяливідновленню уваги до проблем суспільного договору в світовій політико-правовій думці.

Виклад основного матеріалу. Книга Дж. Ролза «Теорія справедливості» [1], що стала свого часу однією з найбільш резонансних робіт з політичної філософії, представила нову парадигму розвитку соціальних інститутів, пов'язану з переглядом панівного на той час принципу утилітаризму при вирішенні питань про справедливу організацію суспільства. Успіх «Теорії справедливості» багато в чому пов'язують з тим, що Дж. Ролзу вдалося запропонувати таку аргументацію своїх висновків та конструкцій, що вона може бути застосована до будь-якого існуючого соціального інституту. Ідеться про те, що Ролз пропонує ціннісно-нейтральну концепцію справедливості, довкола якої індивіди з різними релігійними, моральними чи політичними поглядами можуть викристалізувати певний базовий політичний консенсус, який стає основою їх співіснування.

Одне з центральних місць в теорії Дж. Роулза займає поняття суспільного договору. Цілий ряд сучасних філософів (Ю. Габермас, П. Рікер. О. Гьоффе та ін.) вважають, що саме «Теорія справедливості» дозволила відродити не надто актуальну ідею суспільного договору і представити в її новітньому - конструктивістському й процедурному - світлі. Будучи послідовником Дж. Локка та в цілому класичної ліберальної доктрини [2], Ролз намагається представити проблему суспільного договору не з інституційної, а з субстантивної точки зору. Якщо новочасні ідеологи суспільного договору вбачали в ньому джерело політичного стану, за результатами якого утворюється держава, тобто суспільний договір поставав як джерело легітимності існуючих (або бажаних) політичних інститутів, то Ролза цікавить дещо інший аспект проблеми. На його думку, у «вхідній позиції» (його версія гоббсівського природного стану), люди укладають договір не стільки щодо політичної системи майбутнього суспільства, скільки про принципи справедливості, які лежатимуть в основі цієї політичної системи. Саме ці принципи справедливості є первинними щодо будь-якої реальної чи бажаної політичної системи, оскільки саме на них люди базують їх бачення як належних чи неналежних.

Якраз щодо принципів справедливості люди укладають суспільний договір. Не вдаючись у детальний переказ майстерного обґрунтування цих принципів самим американським політичним філософом, наведемо лише сам зміст цих принципів. їх два, причому принцип під №1 має перевагу під принципом №2 (оскільки це, на думку Ролза, сприяє пріоритету автономії особистості):

1. Усі люди мають рівні права на максимально більшу сукупність рівних основних свобод, сумісну з аналогічною системою свобод для всіх (принцип свободи).

2. Соціальна й економічна нерівність має регулюватися таким чином, щоб: а) щоб вона була спрямована на максимальну вигоду найменш успішних і б) інститути і статуси у суспільстві мають бути відкриті для всіх за умов чесного дотримання рівності можливостей (принцип диференціації) [1, с. 35-36].

Таким чином, для Дж. Ролза соціальний договір постає як засіб зведення воєдино уявлення про справедливість. Здійснений Ролзом перегляд низки фундаментальних елементів доктрини суспільного договору дозволяє деяким дослідникам називати його теорію справедливості версією неоконтрати- візму [3, с. 48]. На противагу класичному кон- рактивізму, Ролз істотно переглядає поняття суспільного договору: для нього це не угода про підпорядкування суспільству або державі, реально укладена нашими предками або така, що укладається нами самими, а деяка ідеальна гіпотетична ситуація, в яку поміщаються люди, які вибирають принципи справедливого соціального устрою. Ролз прагне змоделювати такі умови укладення договору, які гарантували б справедливий результат; інакше кажучи, угода буде справедливою, якщо вона буде прийнята в ході чесної процедури [4, с. 85]. Для цього існують принципові передумови. Насамперед, учасники вихідної позиції, приймаючи рішення, діють в своїх власних інтересах і прагнуть до найви- гіднішого для себе результату. Вони рівні і вільні пропонувати будь-які принципи, які вважатимуть потрібними. Діючи раціонально, вони постараються вибрати ефективні засоби досягнення поставлених перед ними цілей і уникатимуть того, що йде врозріз з їх власними бажаннями. Вони мають інформацію і знання загального порядку про людську природу, суспільство, політику й економіку. І, найголовніше, вони абсолютно не знають свого власного майбутнього в суспільстві, які вони конструюють. їм невідомо, чи будуть вони талановитими або пересічними людьми, багатими чи бідними, здоровими або хворими, працьовитими або ледачими. Якби в ситуації вибору принципів справедливості люди точно знали, як саме будуть розподілені між ними такі «випадкові з моральної точки зору» атрибути як соціальний стан і природні обдарування, то досягнута угода відображала б ці версії нерівності і виявилася б вигіднішою для тих, на чию долю вже випала удача. Справедливість же вимагає, щоб рішення було прийнято на чесних умовах. Тому кожен учасник у вихідній позиції повинен знаходитися як би під «покровом невідання» щодо себе самого. За цим стоїть просте міркування, що людина, яка точно не знає, яке саме місце вона займе в суспільстві, постарається вибрати принципи, що забезпечує справедливі і сприятливі умови для кожного, у тому числі і для неї самої [5]. Покров невідання, згідно Ролзу, повинен бути накинутий і на уявлення людей про те, в чому полягає для них благо. Для того, щоб вибір був справедливим, люди не повинні домагатися договору, який був б найбільш вигідним з точки зору їх власних цінностей. Для них в цій ситуації більш важливо відстояти свободу самим вирішувати, в чому полягає сенс і благо їх життя, і діяти відповідно до цього за власним вільним рішенням, вносячи в нього при необхідності зміни та виправлення. Таким чином, покрив невідання, будучи інтуїтивно зрозумілою умовою чесності, гарантує, що при виборі принципів справедливості ніхто не виявиться ні в більш вигідному, ні, навпаки, в несприятливому становищі в силу випадкових природних або соціальних обставин. Оскільки всі знаходяться в однаковому становищі і ні у кого немає можливості запропонувати принципи, які сприяли б поліпшенню його власної позиції, принципи справедливості виявляються результатом чесного договору [3, с. 48-49].

Чи можлива юридична інтерпретація такого розуміння контракту? Не можна не відзначити, що якщо переносити ролзівське розуміння суспільного договору на правову сферу, то необхідно підкреслити, що чисто процедурна теорія контрактивізму, запропонована філософом, складно трансформується в договір як правовий акт. Однак завдання полягає не в цьому. Говорячи про договір у правовій сфері, слід сприймати його як найбільш загальну форму існування і сприйняття правової реальності, коли договір постає в ролі базисної структури правової сфери, в якій відбувається розподіл суб'єктивних прав і юридичних обов'язків всіх суб'єктів правових комунікацій. У такому випадку ролзівська інтерпретація принципів контрактивізму цілком застосовна хоча б тому, що в даному аспекті правова сфера постає як організована за договірним принципом соціальна система, і саме рівень реалізації і захищеності стартових принципів справедливості як змісту такого договору є реальним показником правового розвитку того чи іншого суспільства.

Цікаво, що аналізуючи «Теорію справедливості» Дж. Роулза, інший відомий філософ ХХ ст. П. Рікер прийшов до висновку, що чисто процедурна теорія справедливості не може бути виведена без попередньої апеляції до правовій сфери, оскільки саме право, на відміну від всіх інших соціальних систем, найбільшою мірою прагне бути справедливим. На його думку, моделюючи «покрив невідання», не можна обійтися без права, адже саме з його допомогою, в кінцевому рахунку, будуть відстоюватися принципи укладеного договору, більш того, саме право має лежати в основі структури даного договору [6, с. 75-76].

Дж. Ролз здійснив спробу довести, що чесна поведінка кожного суб'єкта веде до блага для кожного, при цьому виведена ним формулювання принципу справедливості здатна охопити найширший спектр сучасних суспільств. При цьому контрактивізм на рівні політичної філософії, рівно як і теорія правового контрактивізму, можуть поширюватися набагато далі ситуації «покриву невідання». Головне завдання договору - забезпечити узгодження всіх можливих принципів справедливості, а тому правова сфера повинна бути, в першу чергу, сферою толерантного ставлення до позиції іншого. Множинність принципів справедливості, рівно, як і множинність правових відносин, можуть узгоджуватися лише на основі права.

Саме плюралістичний пафос у контексті політичної філософії щодо оновленої ідеї суспільного договору підхопив інший „видатний філософ ХХ - ХХІ ст. Ю. Габермас. Його ліберальна політична програма є більш «філософською», у порівнянні з ролзівською, принаймні він милить себе у контексті багатовікової європейської політичної філософії. І цей проект себе виправдовує. Його головна теза - показати, що суспільний договір є особливою формою консенсусу, яке не замикає суспільство на самому собі (як до цього логічним чином веде класична ліберальна доктрина, де суспільний договір є актом утворення держа- ви-нації), а навпаки, сприяє його розвитку як відкритої цілісності. Він пише: «межі спільноти виявляються відкритими для всіх - у тому числі для тих, хто є чужими один одному і бажають такими лишатися» [7, с. 48]. Звідси мета Габермаса, хоча й перебуває у тому ж руслі,, що й ролзівська, має дещо інші акценти. Він прагне осмислити суспільний договір як форму відкритої комунікації, як актуальної та постійно діючої форми комунікативної взаємодії суб'єктів певної спільноти, яка, утім, має відкриту структуру.